Значення цієї битви важко переоцінити. Адже взяття форпосту Османської імперії відкрило вихід до південних морів, кінцевим результатом стало повне звільнення Північного Причорномор’я від багатовікового турецького панування. На мапі з’явилися нові міста, зокрема Миколаїв і Одеса.

Штурм фортеці Ачі-Кале (нинішній Очаків) — одна з найгероїчніших сторінок світової воєнної історії.

Одне з доблесних прізвищ тривалий час було забуто, хоч подвиг капітана сучасники оцінили як безпрецедентний. Подібної жертовності на той час російський флот не знав. Звали 34-річного героя Христофор Іванович Остен-Сакен. 

Стільки людей, які зійшлися на презентацію збірки статей «Екранний світ Параджанова» та перегляд проб до його фільму «Київські фрески» і документальної стрічки про нього Романа Ширмана за сценарієм Сергія Тримбача «Небезпечно вільна людина», камерна зала в Будинку кіно збирає не завжди. Надто таку аудиторію: від тих, хто знав Сергія Йосиповича особисто, — до великого гурту студентів кіно-театрального вишу.
Столичний мистецтвознавець Юрій Морозов, упорядник збірки «Екранний світ Параджанова», проанонсував це видання як «перше багатогранне і всебічне дослідження кіно Сергія Параджанова». Статті відомих кінознавців з багатьох країн, присвячені  його «Тіням забутих предків», «Київським фрескам», «Легенді про Сурамську фортецю», ін?шим стрічкам. Це про них у фільмі «Небезпечно вільна людина» сказано: «Іноді йому дозволяли знімати фільми, і тоді народжувалися шедеври».  

Достеменно відомо: Тарас Шевченко ніколи не бував на території краю. Але його творчість тут знали і шанували ще при  житті. А уродженець Донеччини — етнограф, історик Феоктист Хартахай —  був серед студентів, які 12 березня 1861 року виносили домовину з тілом поета, і виступав із прощальною промовою на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Її надрукував журнал «Основа». Це — одне з перших документальних підтверджень «донецької шевченкіани». 

Тут після тривалої перерви представили близько 60 творів мистецтва Давньої Греції, Етрурії та Риму з музейного зібрання. Вік «найстарших» предметів — понад три тисячі років, «наймолодших» — близько 1700. Серед них є вишукані розписані вази, теракотові статуетки, мармурові портрети, скляні флакони й келихи. Більшість експонатів походить із колекції Богдана та Варвари Ханенків, решта передані до музею протягом ХХ століття з інших установ та археологічних розкопок. 

У  Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького розгорнуто виставку «Кролевецькі Берегині». В її експозиції — 75 знаменитих на весь світ кролевецьких рушників, автори яких талановиті майстри сучасного ткацтва із поліського Кролевця Олена Петрова та Ольга Борисенко. Культурно-мистецький захід присвячений 75-й річниці утворення Сумської області та ювілейним дням народження талановитих авторок: щойно вони відзначили полудень віку.
Як справедливо наголошує старший науковий співробітник музею мистецтвознавець Ірина Яніна, такий рушниковий розмай навряд чи ще десь можна побачити. Виготовлені впродовж останніх двох десятиріч, рушники не тільки не схожі між собою — кожен становить високу духовну цінність і ексклюзивну значущість творчого доробку обох майстринь. 

Сценаристи Григорій Руденко та його співавтор Сергій Косарев (кращий телевізійний сценарист України 2002 року,  володар національної премії «Телетріумф») раніше писали сценарії для українського кіно на замовлення українських телеканалів. На їхньому рахунку, наприклад, два новорічних фільми українського виробництва, знятих у складному комедійному жанрі. Це «Ялинка, кролик, папуга» режисера Андрія Бенкендорфа (2007) та «Дорогі діти» режисерів Олександра Бондаренка та Олександра Даруги (2008). Комедія «Дорогі діти» 2008 року отримала дві премії «Телетріумф». 

Ляльки є майже в кожній оселі. Свого часу вони допомагали нам пізнавати світ, моделювати в грі стосунки. Ляльки закарбували в собі пам’ять про особисте, про свій рід і час. У них втілилась історія та менталітет народу. Ляльки наділяють сакральним значенням, вони уособлюють магічну силу, як, наприклад, ляльки-мотанки. Співак і композитор Андрій Макаревич вважає, що в ляльок є душа і має їх цілу колекцію.
Майстриня Світлана Грибан  знає всі властивості ляльок у сучасній культурі. Вона  створює їх із лляних і конопляних тканин. У знаковому для України Глухові вона розвиває народні традиції оберегів. Їм притаманна складна автентична вишивка або власна інтерпретація етніки. Та дедалі більше часу Світлана приділяє втіленню сучасного бачення ляльки як скульптури з тканини. Вона наділяє її характером і навіть статусом. Її лялькам властиві світлий ліризм унікальності та історичне відчуття сьогодення. В них — втілення жіночого світогляду. 

Його ім’я і творчість не настільки відомі загалу, щоб говорити про спадщину цього письменника як про окрему значущу сторінку в духовному житті України. Однак за талановитістю і неперехідністю вона становить особливу цінність, що непідвладна часові. Тож цілком закономірно останніми роками зріс інтерес як до Георгія Костоправа, так і до його поезій, перекладів, п’єс. 

  Порівняно недавно освіта за кордоном була для українських студентів справою передовсім дорогою. Проте вже кілька років як з’явилася реальна можливість здобути її за досить помірні кошти або й безплатно. Тож старшокласники та їхні батьки дедалі частіше поглядають у бік університетів Європи та Америки. Особливо зважаючи на те, що деякі країни, наприклад Польща та Німеччина, охоче приймають нашу молодь, пропонуючи різноманітні грантові програми та знижки на навчання.  «УК» дослідив, коли треба подавати документи до закордонних вишів, які знання вимагають там для вступу та скільки може коштувати закордонна освіта.

«Виступав якось у клубі сільському при мінус 20 градусів. Клуб не опалювався. Але діти поприходили. Кожне тримало в руках трилітрову банку з окропом і так грілося. Сиділи з банками і слухали», — пригадує Сашко Лірник. Знаменитий український казкар упевнений, що українська казка — і сучасна, й народна — нині дуже затребувана.

Сашко і його колеги вважають, що саме зараз, коли у суспільства «їде дах», коли втрачаються моральні опори, казка має стати тим рятівним кругом, який дозволить нам втриматися на бурхливих хвилях житейського моря. Але попри таку потрібність донести казку до слухачів, читачів, глядачів дуже складно. Чому? Про це відомі казкарі і видавці недавно розповіли журналістам. Також говорили про що і про кого пишуть сучасні казкарі та як сприймаються нині традиційні казкові сюжети.