Один із найпопулярніших польських письменників, який проживає в Німеччині, автор відомого роману «Самотність у мережі» Януш Вишневський приїздив до Харкова на один із книжкових фестивалів. У  видавництві «Азбука» вийшло майже 600 тисяч екземплярів його творів, і всі вони розійшлися, як гарячі пиріжки. Серед прихильників його таланту — люди різного віку, та чимало молоді. Письменник охоче спілкувався з ними, роздавав автографи й презентував українськомовні версії своїх найпопулярніших творів. 
Нині в доробку Януша Вишневського — 16 художніх книжок. Це вагомо для людини, яка присвятила своє життя науці і ніколи не збиралася заробляти на хліб письменництвом. Що змусило взятися за перо вченого-хіміка та про власну творчу кухню Януш Вишневський розповів у цьому інтерв’ю.

Ювілейний 80-й сезон Сумський обласний театр драми та музичної комедії імені М. Щепкіна розпочав у капітально відремонтованому приміщенні в статусі академічного прем’єрною виставою за п’єсою Михайла Старицького «По-модньому». Такої зливи приємних новин у театральних Сумах ще не було. Однак до багатогранного оновлення на всіх напрямках творча трупа йшла наполегливо впродовж багатьох років. Про це «УК» розповідає директор театру Микола ЮДІН.  

Уперше «Homo ludens» (людина, що грає) відбувався відразу на п’яти сценічних майданчиках: Миколаївського російського драматичного театру, театру ляльок та трьох університетських. А організатором звично виступив Миколаївський академічний художній російський драматичний театр і його художній керівник Микола Кравченко.
Свої вистави презентували театральні колективи з України, Росії, Польщі, Білорусі, Молдови та Придністров’я.
Головою журі основної та експериментальної сцени став заслужений діяч мистецтв України, проректор Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука Василь Неволов, а головою журі малої сцени була Габріела Лунгу, заслужена артистка Молдови, художній директор театру «Гугуце» (м. Кишинів). 

Річ у тому, що від десятків тисяч туристів, які влітку приїжджають у Шацький національний природний парк, та тисяч автомобілів, що гарцюють його дорогами, місцевим екосистемам теж треба відпочити. Адже не секрет: така навала людей, серед яких, на жаль, і чимало екологічно неграмотних та недисциплінованих, аж ніяк не сприяє чистоті місцевих водойм, спокою тутешнього тваринного світу, зростанню рослинності у зонах інтенсивного відпочинку та на берегах водойм.
Цю місцевість, як і більшість наших річок, лісів та ставків, не обходить кара небесна початку третього тисячоліття — тара з різних пластмас. 

Знімати фільми про історичних особистостей — справа складна і невдячна. Зайве пояснювати, що абсолютна вірність біографічним даним обертається художніми втратами, а бажання підкреслити лише позитивні риси характеру перетворює героя на нікому не цікавий і далекий від достовірності ходульно-плакатний образ. У цій площині головний персонаж нового російського телесеріалу «Чкалов» — напрочуд жива й колоритна особистість. От лише, на жаль, екранний герой запам’ятовується кричущою недисциплінованістю, схильністю до п’янок і застіль, байдужістю до дружини і дітей, періодичним рукоприкладством — від змальованої з билинним розмахом бійки курсантів на базарі в Серпухові до фізичного виховання винахідника-самоучки Гроховського вже зрілим льотчиком-командиром. 

Охороняти, зберегти,  популяризувати — три кити розвитку справи замків. У Бережанах, що на Тернопіллі, понад 10 років тому згідно з постановою уряду розпочав свою діяльність Державний історико-архітектурний заповідник. У його віданні зокрема й перлина архітектури та містобудування — комплекс замку Синявських (1534—1554 рр.). Нині його оперізують стрічки та написи-нагадування «Обережно: обвали!» 

В історії світової науки та медицини яскравою зорею сяє ім’я видатного вченого і лікаря Данила Заболотного. Відоме також ім’я його молодшого брата Івана — члена 1-ї  Державної Думи Росії й самовідданого захисника у ній інтересів селянства. До цієї родини також належить син їхнього двоюрідного брата Семен Заболотний: отаман Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, командир полку чорних гайдамаків, керівник 5-го району Південної повстанської групи, полковник Армії УНР. Свого часу його добре знали в Одеській і Подільській губерніях. Про отамана Семена Заболотного розмовляємо з кандидатом історичних наук Костянтином Завальнюком. 

В одній статті неможливо охопити всі аспекти реформування освітньої галузі України. Проте спробую якнайширше розповісти про наші спільні здобутки. Отже…  
Передусім хочеться наголосити, що наші дошкільнята — це майбутнє країни. Забезпечення якісною освітою наймолодших членів нашого суспільства для МОНмолодьспорту — головне завдання, так би мовити, інвестиція в добробут нашої країни.
З моменту проголошення «хрестового походу» за дитячими садками понад два роки тому мережа дошкільних навчальних закладів збільшилась з 2010 року на 1095. Чи є ще резерви? Залишилося 813 дитячих садків, які здають в оренду. За рішенням уряду їх треба повернути дітям.

Проблема змін в українській освіті постійно перебуває в полі зору громадської думки. Водночас українське суспільство чітко не усвідомлює, що, як і чому слід змінювати в освіті. Зумовлено це часто нерозумінням сутності сучасних цивілізаційних змін, нових вимог, що постають перед людством, нездатністю пов’язати розвиток освіти з контекстом підготовки людини до життя у ХХI столітті. 

Чому ми так хвилюємося, вперше ведучи доньку чи сина до дитсадка? Бо переймаємося, як малеча, що досі була в затишному колі «мама-тато-дідусь-бабуся», почуватиметься в новому колективі, як призвичаїться до нього, яким чином дитсадок вплине на її здоров’я й формування особистості. Водночас, як наголошує в одній зі своїх книжок український педіатр Євген Комаровський, «щаслива дитина — не та, що вміє читати, писати і грати на скрипці. Щаслива — це передовсім здорова дитина».