Жовтень виявився милостивим до київських флористів, не змарнувавши їхню нелегку копітку працю ні ранніми заморозками, ні марудним сірим дощем. Тож кілька десятків тисяч кучерявих головок «квітки сонця» (а саме так називають цю рослину японці, котрі, як відомо, й самі ведуть родовід від осяйного світила), вмонтованих у різноманітні композиції талановитими людськими руками, принесли до Печерського ландшафтного парку відчуття свята, незабутньої зустрічі з природою, для якої кожна рослина — живе втілення різноманіття Матінки-Природи.  

Збереження, відродження та популяризація народного мистецтва, підвищення ролі традиційної козацької культури у формуванні світогляду та духовності українців — таку шляхетну мету поставили перед собою організатори заходу, започаткувавши козацький фестиваль у 2010 році. Те, що третій рік поспіль він збирає на хортицькій землі тисячі учасників з усієї України, далекого і близького зарубіжжя, наочно підтверджує  його доцільність.
Упродовж 10 днів, що тривав фестиваль, у Запоріжжі відбулося чимало цікавих і значущих подій. Так, у Національному заповіднику «Хортиця» працювала виставка «Образи православних святих у духовному світі запорозького козацтва». 

Третій павільйон столичного Виставкового центру «КиївЕкспоПлаза»  зовнішнім виглядом не передбачав чогось особливого. Однак внутрішні вказівники і велика вивіска «Япономанія» перед входом у залу спонукала численних відвідувачів, які мали бажання долучитися до японської культури, прямувати саме в цей бік. Протягом усього фестивалю-виставки біля кас трималася черга, а в павільйоні відчувалася тиснява. 
Першим привернув мою увагу… татамі. Айкідо — одне з традиційних японських єдиноборств — презентував володар сьомого дану Хіромічі Нагано. 

А й справді, хіба трохи не пришелепкуватий цей довготелесий  здоровань, який у 35 років вештається по вечірках з однокласниками, а з-поміж їхніх розваг і така — де прилаштувати видобуту з носа «козу»... Та головний герой норвезького фільму «Майже чоловік» Генрік перевершує і їх: якось вибігши надвір у розпал одного з таких веселих зібрань, він крадькома проник до авто, найімовірніше чийогось, а не свого, щоб напудити саме там...  
Генрік влаштувався на нову роботу, але дуже швидко вона йому остогидла, і він кинув її, залишивши на моніторі прощальне послання новоспеченим колегам: кінцівку звіту, перетворену на нісенітницю...

Після завершення «Київ Музик Фесту» ми зустрілися з художнім керівником фестивалю композитором Мирославом Скориком. Крім, власне, перебігу подій на цьому форумі, цікаво було почути думку маестро про теперішній стан музичного життя України й композиторську творчість у жорстких і комерціалізованих умовах сучасного буття. 

«Ти слона колись у шахті бачив? Ні? То й мене тут ніколи не побачиш!..» Цю заяложену репліку-жарт мимоволі не раз згадував улітку під час спілкування із закордонними вболівальниками, які приїхали в Донецьк на матчі Євро-2012. Після запитання, чи збираються гості навідатися до міста після футбольного дійства, деякі з них надовго замислювалися. І хоч на обличчях читалося риторичне: «А якого дідька?», вони дипломатично розхвалювали те, що сподобалося тут найбільше: смачне й дешеве пиво, симпатичних жінок, суперсучасний стадіон.

Сьогодні той чи той навчальний заклад оцінюють не тільки, так би мовити, за його відбитком у дзеркалі національного сприйняття. Не менше важить думка про нього в очах світової спільноти. Ось чому Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини все активніше виходить у світовий освітній простір. Пізнаючи життя закордонних вишів зсередини, викладачі й студенти привозять до Умані нові враження, ідеї, бачення перспектив. Про те, як удається розширювати горизонти міжнародної співпраці, — наша розмова з координатором міжнародної діяльності університету Оксаною Заболотною.  

До Міжнародного виставкового центру на VI Міжнародну виставку рукоділля і творчості «Золоті руки майстрів» іду із зацікавленням. Не сумніваюся у здібностях вітчизняних майстринь, та все ж хочеться порівняти їхню творчість із закордонною.
Мушу сказати, що важко об’єктивно оцінити представлені експонати. Ну хіба можна порівняти вишиті бісером роботи у 3-D-ефекті з вишитими шовковими стрічками картинами? За останніми, до речі, стоять у черзі не лише українки, а й полячки.  

Хто б подумав, що в селі суботнього дня, коли більшість люду зазвичай пропадають на городах, можна зібрати стільки народу?! Виявляється, можна. У Мужієвому, що в Берегівському районі Закарпаття, таке сталося завдяки «Золотому гуляшу». Фестиваль за останні три роки проводять удруге. Мабуть, найдавніша страва угорських пастухів завдяки її неповторному смаку залишила найкращі згадки у торішніх гостей села.  
Але на свято прийшли не лише вони. За підрахунками голови Берегівської районної спілки сільського зеленого туризму Шарлотти Чізмар, кухарі приготують понад дві тисячі порцій гуляшу.

Під час роботи «круглого столу» «Наш сучасник Григорій Сковорода», який кілька років тому зініціювали зокрема інституції Національної академії наук  України, Держкомтелерадіо, його учасники говорили про поєднання морального вчення видатного філософа з концепцією сучасного розвитку суспільства. І ухвалили рішення про утворення громадського оргкомітету з підготовки і відзначення 290-річчя та 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди.