Саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці вручали їм нагороди на урочистій церемонії закриття у столичному Будинку кіно.
Як іноді з’являється в людини годинник? Білявий безпритульний із серіалу «Ліквідація» його вкрав, а Коля Спірідонов, який зіграв цього хлопчину, отримав як приз у новій номінації: за «Найкращу дитячу роль за десять років» існування Міжнародного фестивалю православного  кіно «Покров». Причому вельми нетрадиційно: власний годинник зняв із руки і вручив йому ведучий церемонії Федір Бондарчук.  

Наприкінці XIX сторіччя південь Російської імперії отримав фантастичний розвиток. Уявіть, тільки з 1884 до кінця 1890 року на Катеринославщині (у цю губернію входили території сучасних Дніпропетровської та Запорізької областей і частково Кіровоградської, Херсонської і Донецької) побудували 17 потужних заводів, які існують і досі. Щороку в краї будували по 2-3 нових заводи! І це завдяки Олександру Полю, який не тільки відкрив поклади залізної руди в Кривому Розі, а й домігся відкриття залізниці і спорудження залізничного мосту через Дніпро у Катеринославі.

Але спочатку Олександр Поль, якого потім називали степовим і новоросійським Колумбом, не знайшов розуміння на батьківщині, тож для розробки відкритих ним покладів залізної руди  шукали інвестицій за кордоном. Так створилося французьке Товариство криворізьких залізних руд, акції якого розійшлися буквально за добу! Одну з них подарував Дніпропетровському історичному музею меценат Дмитро Піркл, і вона стала окрасою виставки, присвяченої Олександру Полю. 

На півстоліття ім’я Степана Юрійовича Коляджина, письменника, поета, журналіста, драматурга і талановитого редактора найвідоміших творів Михайла Шолохова, Бориса Пастернака і навіть репресованого поета Павла Васильєва загубилося в Москві. У рідному селі Яворові, що заховалося в перелісках між Гошовом і Долиною, що на Івано-Франківщині, казали по-різному. І навіть так: що будемо побиватися за якогось москаля…
Здібного хлопця разом із братом вивезли з Галичини, охопленої полум’ям Першої світової, кубанські козаки, які займали наступальні позиції в районі прикарпатського села і подружилися з яворівськими селянами.

Налякані торішньою ситуацією з нестачею вакцин для щеплення дітей, черкаські мами сьогодні з побоюванням переступають пороги медичних закладів. Річ у тім, що й цього року вакцини, якими регіони централізовано забезпечує державне підприємство «Укрвакцина», надходять нерегулярно. Сутужно з ними було навесні та влітку. У вересні, за словами директора департаменту охорони здоров’я Черкаського міськвиконкому Олега Стадника, ситуація трохи поліпшилася. Обласний центр, приміром, одержав нову партію. На початок осені надійшло понад 27 тисяч доз. Нині про запас є 9 тисяч доз. Отже, відповідно до календаря профілактичних щеплень, який затверджений відповідним наказом МОЗ, проводиться імунізація дитячого населення проти туберкульозу, гепатиту В, кашлюку, дифтерії, правця, гемофільної інфекції, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту та краснухи. 

Відомо, що ніяким калачем не заманиш працювати випускників вишів у села. Харківська область не виняток. В останні роки тут, як і в усій Україні, відчувалася гостра нестача лікарів. Майже в половині зі 190 сільських амбулаторій не було штатних працівників. Тобто в 29 їх немає зовсім, а в інших цю проблему розв’язують сумісництвом.

Але так було, аж поки на Харківщині не знайшли отого калача, який здатний привести на село навіть не одного молодого фахівця. Ним стала перша новозбудована амбулаторія з житлом для лікаря, яку  звели в селі Ватутіне Нововодолазького району. 

Ще з 90-х років минулого століття в Україні триває дискусія про громадянську освіту в школі. Не говоритимемо багато про важливість  цієї проблеми, про те, що школа, окрім вміння рахувати й писати, має прищеплювати нашим дітям світоглядні цінності, вчити вміння критично мислити й аналізувати реалії життя. Питання в іншому: наскільки формальне впровадження громадянської освіти наповнене реальним змістом? Іншими словами, якого громадянина готує нині  українська школа?  

14 жовтня — найбільше  осіннє свято — Покрова. В християнському календарі це Богородичне свято, назване так на основі переказу про видіння св. Андрія у храмі в Константинополі як Свята Богородиця простягнула свій омофор над народом. Християнське святкування Покрови поширилося в Україні ще в ХІ сторіччі. Святу Покрову пізніше козацтво визнало своєю захисницею, і на Запорозькій Січі збудували церкву її імені.

У світі багато незрозумілого, і хтось має заповнити цей вакуум. То хай вже краще цим займаються ті, з ким не нудно. Цей вислів одного з цьогорічних номінантів на Нобелівську премію з літератури японського письменника і перекладача Харукі Муракамі сповна відображає стилістику нинішнього Нобелівського тижня.

Однак це не допомогло улюбленому авторові мільйонів здобути почесну нагороду: лауреатом-2012 став китайський письменник Мо Янь, який з галюцинаторним реалізмом поєднує народні казки, історію та сучасність. 

Україна мистецька, попри багату художню спадщину, європейцям, на жаль, не надто відома. Радше через те, що твори наших художників тут представлені не так часто. Нині вперше у кращому музеї світу — Луврі експонуватимуться 26 робіт найвідомішого і найзагадковішого українського скульптора середини ХVIII століття Іоанна-Георга Пінзеля, якого ще називають українським Мікеланджело.
Три роки тому рятівник сакральних скульптур Пінзеля авторитетний мистецтвознавець і музейник,  Герой України Борис Возницький захворів ідеєю показати Європі українського Мікеланджело. Відтоді тривали переговори з представниками Лувру. 

Біографія Юрія Яновського начебто типова для радянського письменника. Нагородженого орденом Трудового Червоного Прапора і удостоєного звання лауреата Сталінської премії прозаїка ще за життя визнали класиком, а його роман «Вершники» став еталоном революційної романтики в радянській літературі. Та насправді за цим лакованим образом — не тільки справжня новаторська творчість, а доля гнаного і голодного митця, який навіть після смерті не знав спокою.