—Шпацірен? — щоранку приязно питав господар помешкання, де ми зупинилися на кілька днів. А ввечері, коли втомлені поверталися до двору, зустрічав не менш традиційним запитанням «Гут?» Ми кивали головами чи відповідали: «Зер гут!» Бо щоденні «шпацірен», тобто прогулянки, і справді складалися дуже добре: ми крок за кроком відкривали для себе мальовничий куточок Європи — баварські Альпи. 

Він дебютував збіркою «Вулиця закоханих дерев» 1976 року і одразу ж його прийняли до лав Спілки письменників СРСР. Як на той час, факт промовистий і значущий, адже одна книжка ще не означала справжньої літератури. Однак для Анатолія Кичинського зробили виняток. І не помилилися. З інтервалом три роки одна за одною вийшли збірки «Світло трави», «Землі зелена кров», «Листоноша — Земля» та інші, які ствердили появу нового творчого імені.

Коли Діна потрапила в обласний наркологічний диспансер, дівчинка нагадувала пораненого горобчика. У свої 12 років вона ще практично була відмінницею. Але потім разом з подругою викурила першу цигарку з пачки, вкраденої у вітчима. За сигаретою було навіть не пиво — оковита. Відтоді напивалася до безпам’ятства, і це додавало їй зухвалості в розмовах із новим маминим чоловіком. Компанія затягувала дедалі більше: дискотеки, бари, прогулянки до ночі. На школу часу не залишалося. Її ніхто не примушував. Щоправда, мама ховала погляд, коли в доньки скляніли напідпитку очі. А потім сталася любовна драма.

Об’єднавши однією лінією на карті Києва кінотеатри «Жовтень», «Кінопалац», «Кінопанорама», «Київська Русь», готель «Баккара», можна уявити територію держави з назвою Міжнародний кінофестиваль «Молодість» із її столицею в кінотеатрі «Київ», яка ось уже 42-й раз з’являється в Україні на кілька днів, а цього року пробуде тут із 20 по 27 жовтня. Урочисто проголосивши себе в Національній опері України фільмом-відкриттям  — німою стрічкою 1929 року народження «Шкурник» режисера Миколи Шпиковського.  

Це була перша перемога російських військ у щойно розпочатій російсько-турецькій війні 1787—1791 років. Її значення надзвичайно велике для подальшої історії розвитку всього Північного Причорномор’я. Після неї було взято штурмом форпост Османської імперії в Північному Причорномор’ї — фортецю Очаків. Ще пізніше — Ізмаїл. На карті з’явилися нові міста: Миколаїв та Одеса. А результатом усіх цих перемог стало повне звільнення від турецького панування Північного Причорномор’я, вихід Російської імперії до південних морів.  

Пошук людей, які стояли біля витоків гімназії у 1923—1939 роках, свого часу привів гімназистів до дочки викладача Георгія Косміаді Надії — художниці зі світовим іменем, і до сина тодішнього професора географії Михайла Гуцуляка.  
«Надія Косміаді зокрема повернула в Україну, в Рівне, яке вважає рідним, колекцію батькових картин, — розповіла директор Рівненської української гімназії, кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук. — А син Михайла Гуцуляка Ераст запровадив для талановитих гімназистів іменні стипендії. Дарма, що Надія Георгіївна живе в Італії, а Ераст Михайлович — у Канаді: в незалежній Україні кордони вже не заважають нашому щирому спілкуванню. Адже обидві родини спіткала доля емігрантів. Не уникла її й родина колишнього професора математики гімназії Надії Шульгиної. Після трьох років копіткої дослідницької роботи наші педагоги та учні відкрили для себе не лише постать цієї талановитої жінки, а й увесь славетний рід Шульгиних, які чимало зробили для утвердження українства».

Державне підприємство «Волинські старожитності», дослідження якого уже десятки разів опинялися у фокусі уваги ЗМІ, представляє в поліському регіоні на території Волинської і Рівненської областей Інститут археології Національної академії наук. На нього покладено вивчення, дослідження і популяризацію пам’яток археології. Тих, які дають наукове підгрунтя для написання правдивої історії, що без неї, як відомо, ані державу не збудуєш, ані людину патріотом не виховаєш. 

Процеси інформатизації у будь-яких сферах людської діяльності настільки масштабні та глибокі, що ведуть до якісних змін власне самого суспільства. Принциповий і глобальний характер інформаційного суспільства значною мірою визначається тим, що базується на потужному науковому технологічному фундаменті, яким є інформаційно-комунікаційна інфраструктура.
Сучасний стан телекомунікаційних мереж характеризується, насамперед, конвергенцією мобільної, стаціонарної та мережі Інтернет. 

Цього року маємо сумну дату —  чверть століття без Івана Миколайчука. Та вже й кілька слів, причетних до цього божественно вродливого, надзвичайно обдарованого совісного українця, — «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ» — з подихом вічності.

Як не вистачає його світлої особистості: не лише в кіно — в Україні. У наших душах. Як добре: звертаючи погляд у небо, не розминатися з пам’яттю про нього. Тоді затишніше і впевненіше на рідній землі.

Хочеться згадки про Івана Миколайчука від чоловіка, якому він довіряв, з яким спілкувався до земного останку. 

Ми пам’ятаємо їх усе життя. Тих мудрих і терплячих учителів, котрі змогли захопити своїм предметом, прищепити паростки духовності й людяності. Ми подумки звіряємо свої вже дорослі  вчинки з настановами, що почули від них. І, по суті, кожне досягнення в нашому житті — це і досягнення наших наставників. Зі святом вас, дорогі вчителі! Здоров’я, добробуту і вдячних учнів!