Цього року, аби взяти участь у фестивалі, до меморіалу «Поле Альмінської битви» з’їхалося 150 учасників реконструкції з 10 військово-історичних клубів України, Білорусі, Росії, Франції та Великобританії. Перед початком демонстрації бою гості заходу, блукаючи між солдатськими наметами, спостерігали за зосередженою підготовкою вояків. Артилеристи приводили гармати у бойовий стан, піхота набивала патрони порохом, кухар розпалював вогнище, аби приготувати польову кашу. Між наметами походжали пані у шатах кінця XIX сторіччя, на імпровізованих подвір’ях господарювали селянки у вишиваних сорочках та сарафанах. 

Серед численних заходів до 70-річчя створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія», передбачених прийнятим ще в березні цього року розпорядженням Кабміну, на одному з чільних місць — «демонстрація художнього фільму «Молода гвардія» каналами мовлення та в кінотеатрах». На жаль, українці не дочекалися  широкого показу кіношедевра режисера Сергія Герасимова, картина якого зробила зірками плеяду молодих акторів — В’ячеслава Тихонова, Нонну Мордюкову, Інну Макарову, Георгія Юматова, Сергія Бондарчука, Євгена Моргунова.  

Не лише у своєму помешканні, де постійні аншлаги, не тільки на гастролях, де збирає повні зали відвідувачів, а й концертами в найнесподіваніших місцях дивує і зачаровує шанувальників класичної музики одна з найстаріших концертних організацій України — Харківська філармонія. Про те, як вдається симфонічному оркестру зі своїми унікальними проектами конкурувати із всюдисущою попсою, розпитувала заслуженого діяча мистецтв України Юрія Янка харківський кореспондент «Урядового кур’єра».   

До ІІІ Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz вийшла друком книжка «Czernowitz. Черновцы. Чернівці» одного із його засновників — письменника Ігоря Померанцева (нині — редактор російської служби «Радіо Свобода» у Празі). «Це книжка про ауру міста, — зазначив у передмові відомий есеїст Сергій Воронцов. — Аура — це найбільш творча стихія світу. Іноді здається, що не місто чи його жителі породжують ауру — це аура породжує їх. Так у Космосі туманності з часом згущуються в зірки і планети». 

Ще дорогою до Красносілля ми зустріли тудорівських газдів.

— Куди поспішаєте? — запитали жартома, споглядаючи на їхнє колоритне вбрання та реманент, які вони прихопили із собою.

— До млина, — усміхнулися. — Їдемо до Красносілля зерно молоти на борошно. 

 Усе живе довкола нас реагує на зміну пори року: дерева скидають листя, тварини линяють чи впадають у сплячку. Людина — не виняток: ми відзначаємо перехід від літа до осені певним зниженням життєвого тонусу та уповільненням обмінних процесів. «У мене осіння депресія», — часом чуємо від друзів та знайомих, а іноді й самі страждаємо від пригніченого настрою.  

Той серпневий день, коли сільську жительку з Нововодолазького району Ніну Ананко з гострим болем та кровотечею доправили в Харківський обласний клінічний центр урології та нефрології імені В. Шаповала, вона згадує сьогодні як страшний сон, тож не перестає дякувати своїм рятувальникам.

— Я безмежно вдячна лікарям за те, що вони врятували мені життя, і тепер я можу радіти йому без болю: милуватися сходом і заходом сонечка, тріпотінням листочків і буянням квіточок, — говорить Ніна Панасівна. 

Не знаю, чого більше було в моєму намірі у велетенському просторі столичної промзони на Видубичах у передостанній день ГогольФесту-2012: перформансу, інсталяції чи хуліганства. Гадаю, саме третім поняттям охрестили б його охоронники міжнародного фестивалю сучасного мистецтва, якби цей намір я здійснила насправді, а не в своїй уяві. Коли стояла в невеличкій черзі охочих (майже всі студентського віку) опинитися перед Сценою під вікнами, де мала розпочатися вистава режисера Андрія Іванюка «Сім» за творами французького митця Антонена Арто «Кров’яний фонтан» і «Самурай, або Драма почуттів».  

Час від часу не втримуюсь — записую те, що «каже» телевізор. «Їхати треба швидко, на межі законів фізики»... Тобто в уявлені коментатора існує зона реальності, в якій немає законів фізики?! І там, мабуть, треба їхати ще швидше?.. «Ангели зустрічаються тут на кожному кроці». Цікаво, та насправді йдеться про зображення ангелів. «Лелека шукав, де можна приземлитися, щоб перекусити нашвидкуруч»…

Радують освіченість автора про наміри лелеки і «тонке» відчуття мови: птах їсть «нашвидкуруч». Само собою виникає запитання: а звідки в автора руки ростуть і що йому краще цими руками робити… Про зібрання Британської бібліотеки: «Якщо бути точним, то тут близько ста п’ятдесяти мільйонів книжок» — нічого собі точність!

А от ще кілька «перлів» трохи іншого характеру, почутих з вуст милої ведучої: «Судячи по твому виду, ти студент», «не стидно», «і всьо»... Може, їй і «не стидно», але мені за неї було соромно... 

Хто бував у горах, знає: ця місцевість неодмінно обплутана бувальщинами, легендами й вигадками. Любителі подорожувати, альпіністи, науковці розповідають безліч історій про незвичайні ситуації, з яких їм дивом удалося виплутатися. Дехто на власні очі побачив таке, про що буває моторошно й розказувати.
І все-таки черкаський геофізик Борис Ісайченко, який разом з іншими науковцями колишнього Радянського Союзу ще у 80-х роках минулого століття займався пошуками снігової людини, наважився.