А й справді, хіба трохи не пришелепкуватий цей довготелесий  здоровань, який у 35 років вештається по вечірках з однокласниками, а з-поміж їхніх розваг і така — де прилаштувати видобуту з носа «козу»... Та головний герой норвезького фільму «Майже чоловік» Генрік перевершує і їх: якось вибігши надвір у розпал одного з таких веселих зібрань, він крадькома проник до авто, найімовірніше чийогось, а не свого, щоб напудити саме там...  
Генрік влаштувався на нову роботу, але дуже швидко вона йому остогидла, і він кинув її, залишивши на моніторі прощальне послання новоспеченим колегам: кінцівку звіту, перетворену на нісенітницю...

Після завершення «Київ Музик Фесту» ми зустрілися з художнім керівником фестивалю композитором Мирославом Скориком. Крім, власне, перебігу подій на цьому форумі, цікаво було почути думку маестро про теперішній стан музичного життя України й композиторську творчість у жорстких і комерціалізованих умовах сучасного буття. 

«Ти слона колись у шахті бачив? Ні? То й мене тут ніколи не побачиш!..» Цю заяложену репліку-жарт мимоволі не раз згадував улітку під час спілкування із закордонними вболівальниками, які приїхали в Донецьк на матчі Євро-2012. Після запитання, чи збираються гості навідатися до міста після футбольного дійства, деякі з них надовго замислювалися. І хоч на обличчях читалося риторичне: «А якого дідька?», вони дипломатично розхвалювали те, що сподобалося тут найбільше: смачне й дешеве пиво, симпатичних жінок, суперсучасний стадіон.

Сьогодні той чи той навчальний заклад оцінюють не тільки, так би мовити, за його відбитком у дзеркалі національного сприйняття. Не менше важить думка про нього в очах світової спільноти. Ось чому Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини все активніше виходить у світовий освітній простір. Пізнаючи життя закордонних вишів зсередини, викладачі й студенти привозять до Умані нові враження, ідеї, бачення перспектив. Про те, як удається розширювати горизонти міжнародної співпраці, — наша розмова з координатором міжнародної діяльності університету Оксаною Заболотною.  

До Міжнародного виставкового центру на VI Міжнародну виставку рукоділля і творчості «Золоті руки майстрів» іду із зацікавленням. Не сумніваюся у здібностях вітчизняних майстринь, та все ж хочеться порівняти їхню творчість із закордонною.
Мушу сказати, що важко об’єктивно оцінити представлені експонати. Ну хіба можна порівняти вишиті бісером роботи у 3-D-ефекті з вишитими шовковими стрічками картинами? За останніми, до речі, стоять у черзі не лише українки, а й полячки.  

Хто б подумав, що в селі суботнього дня, коли більшість люду зазвичай пропадають на городах, можна зібрати стільки народу?! Виявляється, можна. У Мужієвому, що в Берегівському районі Закарпаття, таке сталося завдяки «Золотому гуляшу». Фестиваль за останні три роки проводять удруге. Мабуть, найдавніша страва угорських пастухів завдяки її неповторному смаку залишила найкращі згадки у торішніх гостей села.  
Але на свято прийшли не лише вони. За підрахунками голови Берегівської районної спілки сільського зеленого туризму Шарлотти Чізмар, кухарі приготують понад дві тисячі порцій гуляшу.

Під час роботи «круглого столу» «Наш сучасник Григорій Сковорода», який кілька років тому зініціювали зокрема інституції Національної академії наук  України, Держкомтелерадіо, його учасники говорили про поєднання морального вчення видатного філософа з концепцією сучасного розвитку суспільства. І ухвалили рішення про утворення громадського оргкомітету з підготовки і відзначення 290-річчя та 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди. 

За свою вікову історію існування він став найбільш упізнаваним у світі  об’єктом Криму. А місцеві жителі вважають цю пам’ятку візитівкою півострова. Воно й зрозуміло, адже цей мініатюрний замок, який комфортно розташувався на прямовисній 40-метровій скелі, як магнітом манить до себе численних відвідувачів. Сюди хочеться повертатися ще й ще, аби відчути себе між небом і землею і забути про будь-які проблеми.  

Мабуть, немає такої  дорослої людини, яка б не переглянула в дитинстві мультфільми Черкаського «Острів Скарбів» чи «Пригоди капітана Врунгеля». Перед зустріччю з Давидом Яновичем пригадую найкоротший анекдот від нього: «Бац… і 80 років!» І девіз: «Жити — це не вчора і не завтра, а зараз, цієї миті».
Перед розмовою з ним я поділився намірами редакції підкріпити інтерв’ю ексклюзивними фото його 81-річної історії, але не врахував, яке лихоліття випало на часи змужніння знаного мультиплікатора та епікурейця.   

Від гіпертонії страждає кожен четвертий українець, адже кількість хворих у країні становить майже дванадцять мільйонів. Лише в Черкаській області їх близько триста тисяч. Щомісяця кожен із них витрачає на медикаменти понад сотню гривень. З 1 червня і до кінця року в Україні здійснюється пілотний проект з державного регулювання цін на ліки для людей з гіпертонічною хворобою. Він передбачає встановлення граничного рівня оптово-відпускних цін, відпрацювання протоколів лікування, роз’яснювальну роботу з лікарями, які виписують рецепти, а також відпрацювання механізму часткового відшкодування вартості лікарських засобів.