Педагогічна ідея, стверджував відомий учитель Василь Сухомлинський, — повітря, в якому розправляє крила творчість. Цінності вона набуває, лише коли реалізується. Активізувати процес, долучити до творчості якомога більше талантів покликаний Всеукраїнський конкурс «Цікава школа», який проводив Національний еколого-натуралістичний центр. Про його відкриття й надбання на прохання оглядача «Урядового кур’єра» розповідає директор центру Володимир Вербицький.  

Ви бачили, як сталь стає схожою на… пластилін? А потім із неї народжуються підсвічники, підвазонники, вершники, троянди і навіть серця! 80  металевих сердець тепер в унісон б’ються в самісінькому центрі Рівного. Металеве та частинку власного серця залишив тут кожен з учасників колоритного й неповторного триденного фестивалю «Металеве серце України». 

Три минулих літніх місяці були щедрими на спеку і грозові дощі. Попри погодні негаразди, трудівники села зустрічають осінь із хорошим урожаєм:  державні засіки повняться добірним зерном. На  осінніх ринках маємо широкий вибір овочів і фруктів, винограду та баштанних. Непоганий «урожай» зібрали й пасічники: оскільки пишно цвіли медоноси, літній взяток був щедрим. 

СПЕЦВИПУСК
"УРЯДОВОГО КУР'ЄРА"

Відомі діячі вітчизняного кінематографа і театру розмірковують про сьогодення і майбутнє галузі 

Перемоги українських кінематографістів на міжнародних фестивалях, цікавість глядачів, критиків та світової кіноспільноти до фестивального руху в Україні, початок зйомок спільних з європейськими кінодержавами картин, нарешті, цьогорічна прем’єра першого повністю українського фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» — такими є ознаки змін, що сьогодні відбуваються у вітчизняному кінематографі. Головна з них — увага держави до галузі.  

Відкриття театрального сезону в Рівному — це той момент, коли зала не вміщає глядачів. Вони сидять на сходах і стоять у проходах: тільки б нічого не пропустити! Цієї бурштинової осені рівненські театрали відкриють сезон незабутнім гоголівським «Ревізором» у постановці лауреата Шевченківської премії Анатолія Дзекуна. А далі… Що ж, власне кажучи, далі? І не лише, сказати б, «на картинці» перед глядачем, а й за лаштунками, у становленні талановитого колективу, в розвитку театрального мистецтва в Україні? 

Минулого сезону репертуар театру поповнився кількома виставами, дві з яких створені і виконані вперше у світі: це балети «Каприси» і «Перехрестя». Перший поставив відомий український балетмейстер Віктор Литвинов у декораціях Марії Левитської на музику 24 каприсів Ніколо Паганіні, майстерно і вишукано оркестрованих композитором і нині художнім керівником театру Мирославом Скориком. 

«Сьогодні ті, хто ще не був у Національній опереті, живуть стереотипами: «так ето ж аперета…» Чому? Банальний брак культури! Тому я щоденно створюю театр високого рівня в усьому: ми пропонуємо глядачеві не просто виставу, а окремий інтелектуальний проект від інтерактивного спілкування з глядачем до шоку! Звичайно, позитивного мистецького шоку! Моя мета — театр широкого профілю, якому підвладне як класичне музичне мистецтво, так і його авангардні течії. Це практика всіх великих європейських театрів», — упевнений наш герой, художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський, який працює, не чекаючи «дякую», а за покликанням серця.  

Кіно в Україні, де найпершу зйомку за часів Російської імперії здійснив харківський фотограф Альфред Федецький, — багатолике. Ось хоча б у столиці. В кінотеатрах воно переважно голлівудське, авторське буває лише в «Києві» та «Жовтні». Більшість українців переглядають фільми в Інтернеті, а деякі виставляють там своє відео, іноді збираючи й по 40 тисяч глядачів. То де ж відроджувати українське кіно і яке саме? 

Однією фарбою театральної картини не намалюєш — це радше хроніка піднесень і спадів, де, як у драматургії, кожна нова картина заперечує попередню. Що, власне, і є стрижнем драми, у нашому випадку — українського театрального поступу доби Незалежності.