Виставка з картинами, графікою, скульптурами та музичним супроводом на Алеї героїв нагадувала абстракцію, в якій навіть прогалини мали естетичний вигляд. Однак перше, що змусило зупинитися і покрутити головою з думкою «чи не перегрілася під сонцем», — сріблясті скульптури трьох дівчат, котрі спокійно … прошкували до лавки. Сіли, про щось тихенько перемовляються. Завбачивши фотоапарат, завмерли. Заради такої оказії варто було пожертвувати місцем у холодку. Тим більше, що то були не єдині дивовижні явища. Неподалік стояв золотавий юнак з такою ж  самою трояндою, а біля входу на виставку приязно усміхався Амурчик з луком, охоче повертаючись до дівчат, котрі бажали з ним сфотографуватися. 

Завидна доля випала написаним у далекому 1862 році Павлом Чубинським віршованим рядкам «Ще не вмерла України і слава, і воля». Півтора століття живуть ці слова у серцях українців, набувши нині статусу одного з головних символів нашої незалежності й державності. Глибоко символічно, що текст створив уродженець Великої України, а музику — галичанин Михайло Вербицький. Народжений їхнім талантом твір об’єднав українців ще задовго до того, як постала єдина і соборна Українська держава.  

Попри заклики лікарів утриматися від збирання грибів, восени українці дружними компаніями все-таки вирушають на тихе полювання. На заході країни збирання грибів — традиція, що передається з покоління в покоління, і жителі Закарпаття, Прикарпаття й Полісся знаються на тому, що можна класти до кошика, а що ні.

А ось на сході й півдні — інша ситуація. Не всі охочі до «тихого полювання» добре розбираються в грибах. Тому найбільше отруєнь такими дарами лісів саме в цих регіонах. Як правильно поводитися в лісі та що робити, якщо вже з’їли неправильний гриб, дізнавався «Урядовий кур’єр». 

Оригінали його фотополотен, надбаних за 45 років, — у парках і лісах Вітчизни й колишнього Радянського Союзу, які обмандрував у відрядженнях і приватних поїздках, а також у закордонні: торік на виставці «Йорданія очима українських художників» в Королівському культурному центрі Аммана йорданці дивувалися сюжетам Миколи Сиротенка не лише з української, а й з їхньої столичної флори. 

Десять днів в історико-культурному комплексі «700-річний запорізький дуб» тривала феєрія Першого всеукраїнського фестивалю народної творчості «Запорізький Спас». Свято, організоване Всеукраїнською федерацією козацького бойового мистецтва,  вдалося на славу! 

Китайський міфічний звір Кілін, або ж Цілінь, і гадки не мав, що стане дійовою особою українського міфу, запущеного у маси з легкої руки деяких мас-медіа. В Одесі підняли лемент з того приводу, що доправлені до шкіл області 885 комп’ютерів з китайської гуманітарної допомоги устатковані геть нестандартною операційною системою Kylin, котра була розроблена для потреб китайської армії і ніяк не може бути застосована в шкільному навчанні. Принаймні  у нас.

Вже перші дні поточного навчального року спростували ці повідомлення. «Це 100%  — брехня і наклеп», — каже начальник обласного управління освіти Тетяна Лазарєва. Вона спеціально відвідала кілька сільських шкіл, аби пересвідчитися, що отримана техніка працює як слід. Так, на комп’ютерах встановлена не найпоширеніша нині Windows, але й не міфічний Kylin. Тим, хто бодай трішки цікавиться комп’ютерною технікою, не треба пояснювати, що таке Linux. Доволі популярна операційна система, котра, на відміну від Windows, є цілком безкоштовною, оскільки є, по суті, розробкою ентузіастів зі всього світу. Навчання на базі безкоштовного Linux має чимало явних переваг: розширює комп’ютерний світогляд, дає змогу оволодіти навичками роботи з безкоштовною системою, що можуть дуже стати у пригоді, коли в країні реально почнуть боротися з нелегальним програмним забезпеченням. Більше читайте у статтях у стилі «Windows проти Linux», котрими рясніє Інтернет. 

Тут грала музика і плюскотіла вода, бігали Дюймовочки і крихітні ельфи. Вони весь час, ніби передаючи з рук у руки шапку-невидимку, кудись зникали з-перед очей заклопотаних матусь. Хоч було куди сховатися і без того чарівного атрибута: за величезний солом’яний гриб, за викладеного з квітів і плодів павича з велетенським барвистим хвостом, за вбраного у квіти симпатичного вітрячка.  Найлегше було затесатися між членів великої родини, на створення якої пішов, напевне, цілий віз гарбузів.  

Ще кілька років тому седнівські школярі забігали до кабінету директора Валерія Іванова і дивилися на макет нового навчально-виховного комплексу як на казку. Чи матиме вона щасливий кінець, залежало від дорослих, їхнього уміння і, головне, — бажання згуртуватися навколо цієї справи. На якомусь етапі будівництво, розпочате у 2007 році, мало не перейшло до розряду довгобудів. Тим часом учні продовжували мерзнути в 300-річному «панському» будинку — колишній садибі представників козацької старшини Лизогубів, де взимку температура повітря опускається до 10—12 градусів. 

Минуло 100 років відтоді, як улітку 1912 року двоє хлоп’ят-пастушків —  Федір Деркач та Карпо Манжа, випасаючи череду корів на околиці села Мала Перещепина Новосанжарського району, випадково натрапили на скарб. За однією з версій, край півпудової срібної вази злегка виднівся в розмитому річкою піску, тож хлопці відкопали її руками. Ще кажуть, що хтось із пастушків провалився ногою прямо в горловину тієї посудини. Начебто, дізнавшись про знахідку, батьки пастушків попросили їх ще пошукати на тому місці. І незабаром до першої коштовності додалося ще одинадцять золотих кубків із самоцвітами…  

  Сина чернігівського княжого подружжя Святослава Ольговича і Катерини Петрилівни Ігоря за звичаями часу виховували як воїна. Ще підлітком княжич був досить вправним, аби поруч із дорослими боронити від половців своє місто, і досить освіченим, аби брати участь у боярських нарадах. Його дружиною стала Єфросинія, донька Ярослава Осмомисла, а невісткою — донька половецького хана Кончака, на Сіверській землі вихрещена в Свободу. Символіка цього імені відповідає зображеному в «Слові…» епізоду життя новгород-сіверського князя — невдалому походу на бій «за землю руську», полону, втечі і щасливому поверненню додому.