Актуальність будь-якого захворювання визначається насамперед його поширеністю, впливом на якість життя хворих, наявністю засобів для лікування, негативним соціальним і економічним впливом на суспільство. Як свідчить світова статистика, приблизно 10 млн чоловік, які живуть у нашій країні, страждають від різноманітних алергічних захворювань (АЗ). І це не дивина, оскільки АЗ вражають від 20 до 40% населення земної кулі. Алергічний риніт, кропив’янки, атопічний дерматит тощо значно знижують якість життя (тобто не дають змоги повноцінно працювати, вчитися, відпочивати), а анафілактичний шок, астма, медикаментозна, інсектна алергія, екзогенний альвеоліт, окрім цього, можуть вкорочувати людям віку.

Чи пробували ви у звичайній міській лікарні записатися на прийом до  доктора медичних наук? А от пацієнти Київської лікарні №1 можуть. У мене загалом склалося враження, що потрапив до наукової установи. А це вже велика перевага для пацієнтів, адже під одним дахом можуть отримати найкваліфікованішу допомогу. Таким враженням ділюсь із головним лікарем Ігорем Чермаком перед початком нашої розмови.  

Кругла дата — 80 років з дня утворення Донецької області є нагодою озирнутися назад і згадати багатющу історію нашого краю. А допоміг це зробити заслужений працівник культури України, нині провідний науковий співробітник, а свого часу — директор Святогірського державного історико-архітектурного заповідника Володимир Дєдов. 

Для багатьох архів — остання надія, стежка до істини і зв’язку поколінь. Усі ми сподіваємося, що саме там нам допоможуть. Бо де ж, як не в архіві, все має надійно зберігатись та доглядатись. Багатьох проблем і провалів в історичній пам’яті можна було б уникнути, якби про послання нащадкам дбали завчасно. І якщо цього не роблять творці документів, тоді неймовірних зусиль доводиться докладати працівникам архівних установ. А їх у державі 696, там працює 3400 фахівців.  

Дитинство Костянтина Георгійовича, за його словами, пройшло в Черкасах і в маєтку Городище (нині Білоцерківського району Київської області), де була дідизна давнього запорозького роду Паустовських. «Коли Запорозьку Січ при Катерині ІІ розігнали, частину козаків оселили над берегами річки Рось, біля Білої Церкви, — згадував К. Паустовський. — Козаки неохоче сіли на землю. Їхнє буйне минуле ще довго докипало в крові. Навіть я, народившись наприкінці XIX століття, чув від старих розповіді про криваві герці з поляками, походи в Туреччину, про уманську різанину й чигиринських гетьманів. Наслухавшись цих розповідей, я грав з братами в запорозькі битви».  

На території зернозаготівельного пункту невеликого села Горошине  на Полтавщині, добре відомого рибалкам усієї країни, стоїть напівсухий крислатий дуб. За народними переказами, саме під цим дубом стояв у тривожні серпневі дні 1812 року  намет Івана Котляревського, коли він приїжджав у тодішнє сотенне містечко Горошин формувати ополченський кінний козачий полк. 

У день відкриття дійства природа влаштувала книголюбам і любителям народної творчості справжнісіньке випробування. З неба стіною падала злива, дороги стали непрохідними ріками. Та це не зупинило ні організаторів ярмарку, ні охочих його відвідати. Упевнений: хто здолав перешкоду, залишився задоволеним.
Одні з організаторів заходу — письменники і видавці брати Капранови — не лише перенесли традиційну зустріч з любителями красного письменства на вересень, а зробили це для того, за їхніми словами, щоб дорослі й діти розпочали навчальний рік з виставки, аби сумістити книжку та школу. 

Олександр Клименко з перших слів вражає своєю творчою енергією. Його картини, які він зараховує до винайденого ним стилю «новий трансабстрактний живопис», інтригують яскравими кольорами та життєствердними символами. Крім того, він, як кажуть, на передньому краї мистецтва: малює, бере участь у виставках, пише філософські есе, каталогізує сучасне українське мистецтво. Загалом уособлює новітній тип міського інтелектуала ХХІ століття. З позитивним мисленням, відкритістю до світу та величезним інтересом до всього, що відбувається в ньому. А далі — що перше потрапить до рук: пензель чи ноутбук… 

Цю традицію 14 років тому започаткувала Закарпатська обласна держтелерадіокомпанія. Нині творчі роботи подали на конкурс автори з шести країн Центральної і Південно-Східної Європи, шістнадцяти регіонів України. Але не тільки свої фахові здобутки показували на фестивалі його учасники. Організатори також запропонували їм позмагатися в… кулінарній майстерності.

Алея від котеджів до головної будівлі готелю-ранчо «Золота гора», що неподалік Ужгорода, немовби створена для того, щоб можна було,  перебуваючи на свіжому повітрі, водночас і куховарити. 

Казка-бо й справді посідає особливе місце в духовній сфері нашого народу. Вона — джерело знань, у ній зашифровано життєвий досвід попередніх поколінь, віддзеркалено всі аспекти людського життя, розкрито ситуації й проблеми. І завжди перемагає добро…

Вони оселилися у столиці ще в День Незалежності. Квіткові герої всіма улюблених не лише українських, а й різних епосів. Роботящий Півень і ледачкуваті Круть та Верть, Колобок і козенята, Жар-птиця та Вовк Сіроманець, Баба-Яга, яка не лякає, а навпаки тішить око, будиночки, де, напевне, затишно почуваються улюблені персонажі, — усіх їх із квітів зробили вправні руки майстрів.