«Встати! Суд іде!»  Почувши ці слова, починаєш хвилюватися: яким  буде вирок? Мимоволі забуваєш, що все відбувається у знімальному павільйоні, а присутні в залі — учасники програми «Сімейний суд», яку вже кілька років з успіхом демонструють на телеканалі «Інтер».
Всі справи, які розглядаються на телесуді, стосуються сімейного права. Розподіл майна, розірвання шлюбу, опіка над дітьми, проблеми спадщини — ці правові колізії несуть корисну інформацію для глядача, що не володіє юридичними термінами і не знає своїх прав. 

Його творцем став Одеський електротехнічний інститут зв’язку,  який після повернення з евакуації розширив  свою діяльність. Зокрема, 1946 року тут  було започатковано  новий напрямок роботи — телебачення, створено відповідну кафедру. Саме її співробітники 1950 року запропонували дирекції закладу побудувати самотужки дослідно-експериментальний телецентр. Ініціатива була схвалена, а очолив розробки й будівництво  директор інституту І. П. Пишкін.  

За традицією відкривали його аксакали сезонів, такі як  Лілія Пустовіт, яка за п’ятнадцять років не пропустила жодного показу.  Символічно, що поряд з маститими цього разу одними з перших на подіум вийшли талановиті молоді дизайнери.
А початківці, зазвичай,  розпочинають з класики. Як-от Юлія Поліщук, що включила до своєї колекції приталені трикотажні сукні  переважно чорного кольору з невеликим вкрапленням сірого. 

Зустріч з Юрієм Євгеновичем довго не складалася — заважали ті чи ті обставини. Та коли випало брати участь у черговому письменницькому з’їзді, що проходив у столичному Будинку художника, відразу ж  скористалися нагодою. Зайнявши столик у тамтешньому затишному  кафе і замовивши каву, відчули: це саме те місце, де ніхто не заважатиме і де навіть атмосфера налаштовує на розмову.  

Урок математики у другокласників полтавської школи № 24 минув швидко. Навіть після дзвінка діти не поспішали на перерву, а залишалися в класі, оскільки не висиділи 45 хвилин за партою, а впродовж усього уроку перебували в русі: ходили босоніж по дерев’яних килимках, клали на голови мішечки із сіллю, стояли за партами-конторками, виконували вправи для очей, здійснювали інші маніпуляції, через кожні 10 хвилин змінюючи позу.

Причина слабкості будь-якої держави не в нестачі коштів, а в нестачі людей і талантів. Це зауваження відомого французького філософа-просвітителя Вольтера, висловлене ним понад два століття тому, залишається актуальним і донині. А надто тоді, коли з трибун лунають скарги щодо надто повільних змін зокрема і в нашому суспільному бутті, в розпочатих чинною владою реформах — економічній, медичній, соціальній, правовій.  

За 200 років, що минули від початку вітчизняної війни 1812-го, написано чимало книжок про тогочасні події. Певна річ, серед авторів безпосередні учасники битв і походів виявилися в меншості. Тому на особливу увагу заслуговує видання Святогірського державного історико-архітектурного заповідника — книжка спогадів князя Миколи Борисовича Голіцина «Офіцерські записки, або Спогади про походи 1812—1814 рр»). Про раритетну річ, що розрахована на широке коло читачів, кореспонденту «УК» розповідає заслужений працівник культури України провідний науковий спеціаліст заповідника Володимир ДЄДОВ.  

На Шевченківські березини в Черкасах відбулася прем’єра другої частини поетичної тетралогії Богдана Стельмаха «Тарас». Презентують її традиційно в академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Цього разу в ролі молодого Тараса глядачі побачили актора київського театру «Сузір’я» Євгена Нищука.
Широковідомий нині театральний проект розпочали торік із четвертої вистави «Тарас. Слава». Адже події на сцені розгортаються в зворотному хронологічному порядку. 

З художніми полотнами цього митця хочеться спілкуватися наодинці. Тут, у виставковій залі, відчувається співмірність із гортанням сімейного альбому, в якому зафіксовані етапи життя кількох поколінь. Кожен з нас, напевне, завмирав, дивлячись на усмішку ще молодої бабусі, і задерикуватий погляд юної мами з давньої чорно-білої світлини. Такі  почуття охоплюють перед грандіозним полотном «Спадщина»: сільська хатина з домотканими ряднами, побіленими стінами та піччю у святковому обрамленні рушників. На лавах і табуретках, співаючи, трудяться над пряжею запнуті квітчастими хустками молодиці в традиційних чернігівських корсетках та вишиванках.  

А й справді, іноді зовсім не знаєш, «як слово наше відгукнеться». Моє, приміром, отримало зовсім несподіваний поворот. 4 лютого ц. р. в нашій газеті надруковано матеріал «Жахіття на ніч», в якому йшлося про постійне «годування» нашого телеглядача новинами негативного змісту. Автор, шукаючи причини надміру негативу в телеефірі, послався на вираз Григорія Сковороди «недомисліє». Себто схилявся до думки, що продюсери телеканалів свідомо накопичують «оживляж», але зовсім не свідомі, чим це закінчується для громадян. Як «пристібна» версія було припущення про наявність у такій політиці телеканалів злого умислу.