Операція «Френтік», яку американці називають Frantic Joe («Шалений Джо»), тривалий час була засекречена. До 1990-х про неї не розповідали навіть слухачам військових академій. Хоч на Полтавщині ще живі були учасники тих подій, на центральному ринку Полтави можна було побачити ключі й авіаприлади з американськими логотипами. А в одному селі під Полтавою бухгалтером працювала темношкіра жінка, якій мати розповідала, що її батько — американський льотчик.

Як відомо, доросла творча людина – це дитина, яка вижила. Коли маленький хлопчик чи дівчинка на запитання: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» відповідає – «Художником», їх батьки тільки поблажливо посміхаються. Переросте, думають вони. Коли вже підліток заявляє про свій намір присвятити життя творчості, батьки ведуть з ним переговори про вступ, наприклад, на юриста або економіста. А все чому? Тому, що вони не бачать перспектив у професіях художника, скульптора або дизайнера. І, на жаль, у чомусь батьки мають рацію – на пострадянському просторі дійсно потрібно докласти титанічних зусиль, щоб досягти успіху в творчій сфері. 

Матінка-природа розпорядилася укласти кристали в різноманітні творіння. Серед них кристали солі у сталактитових печерах, льодяні — в сніжинках, окаменілі — в скелетах коралів, білкові — у сплетіннях павутини, а також рідкі кристали оболонок людських нервових клітин, навіть кожна піщинка на пляжі — також кристал. Робота науковців полягає у визначенні, поясненні та змозі відтворити те, що зробила природа, задля поліпшення людського життя. Так само, як скульптор ретельно відтворює певний образ, вкладаючи у статую частинку свого унікального творчого потенціалу для досягнення еталона краси і загального задоволення, так і матеріалознавці створюють за законами природи нові матеріали, що мають своєрідну красу у повсякденному житті, яку треба не тільки побачити, а й відтворити як дещо нове та корисне.

Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи сприйняти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його «декомунізація»? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них неповна без комплексного висвітлення феномена кіно 1920-х. На цьому під час відкриття Музею кіно в столичному Довженко-Центрі наголосив його генеральний директор Іван Козленко.

Музика, що лине зі сцени, коли оркестром диригує Раміро Аріста, неначе втягує слухача в новий невідомий світ. І не лише завдяки звучанню творів, а й через манеру диригування. Це безупинний «танець» рук, ніг і всього тіла, що пульсує енергією. Відкрита усмішка, незвичайна харизма диригента за лічені хвилини притягують глядача і вже не відпускають.

У Біловодську готуються відкрити будівлю нової лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Лікувальний заклад обслуговуватиме не лише жителів районного центру, а й кількох довколишніх селищ. Наприклад, у Городищі гарна будівля амбулаторії, навіть відремонтована. Але лікаря немає! І люди змушені їхати до Біловодська по медичну допомогу.

Цей курорт називають українською Швейцарією і порівнюють з німецьким містом Баден-Баден. Тут лікуються пацієнти із 30 країн світу, а європейські медики їдуть сюди переймати досвід.

«Заборонений», який ще до виходу на широкі екрани привернув увагу глядачів. Художній фільм про видатного українського поета, перекладача, мислителя, літературознавця, правозахисника, дисидента й неймовірно сильну людину Василя Стуса. Це не тільки історія однієї людини, це історія цілої епохи. Своїми враженнями від прем’єри ділиться кореспондент «Урядового кур’єра».

Вступники до вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ) і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (ВНП ЗВО), крім надання сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти або складання вступних іспитів з конкурсних предметів, обов’язково проходили психологічне обстеження, перевірку рівня фізичної підготовленості й медичний огляд. Про це під час брифінгу в Міністерстві оборони поінформував заступник директора департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики оборонного відомства полковник Вадим Артамощенко.

Три роки тому в Тернополі вирішили заснувати міську книгу рекордів. За цей час уже зафіксували 40 розмаїтих особистих і масових досягнень. Зібрати, систематизувати всю інформацію про них в одному виданні вирішили бібліотекарі обласного центру. І п’ять місяців працювали над втіленням власного задуму. Видання вийшло не просте, а мистецьке. До його творення запросили дизайнера та майстра, тож доклали не лише чимало зусиль, праці, пошукових старань, а й уміння, таланту.