Наші знання про Другу світову війну — здебільшого міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів. У цьому впевнені 15 українських істориків, які з ініціативи Українського інституту національної пам’яті здійснили просвітницький проект «Війна і міф: невідома Друга світова». Вони, спираючись на тривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів, спростували 50 міфологізованих сюжетів, які стосуються бойових дій на території України, українців на фронтах Другої світової, українського визвольного руху, втрат України у Другій світовій, життя під нацистською окупацією та багато іншого. Напрацьовану інформацію подано на спеціальному сайті й у науково-популярній книжці «Війна та міф. Невідома Друга світова».

«Урядовий кур’єр» сьогодні розповідає лише про кілька міфів історії Другої світової. Зізнаємося, деякі факти нас вразили і позбавили певних ілюзій. І таке прозрівання нашому суспільству вкрай необхідне у нинішніх умовах протистояння з нащадками і послідовниками СРСР.

Під час Другої світової війни в селі Половинкине Старобільського району базувався 5-й Гвардійський льотний полк. Його пізніше прославив у відомій кінострічці режисер Леонід Биков і назвав «Співочою ескадрильєю». Тож не дивно, що сьогодні у трьохсотрічному місті діє «Старобільський бабський батальйон». Його візитівка — домашня випічка. Пиріжками й млинцями, тортиками й пасочками, що виготовлені умілими місцевими патріотками, ласують бійці майже на всій лінії розмежування. Ось і на ці свята десятки кілограмів домашніх смаколиків доставлено на передову. 

Війна на сході загартувала не лише нашу армію, а й кожного з нас. Кількість поранених та ступені тяжкості уражень солдатів змусили традиційну медицину дещо поступитися й дати дорогу офіційним, ліцензованим, але не відомим широкому загалу способам порятунку людських доль — найсучаснішим технологіям регенерації тканин. Яскравим прикладом цього стало підписання торік Міністерством оборони меморандуму про співпрацю в межах соціального проекту «Біотех — реабілітація поранених». Як результат — завдяки новітній технології регенерації пошкоджених кісток 50 бійців поставлено, в окремих ситуаціях, буквально на ноги. 

Про це люди згадують і досі як про величезну втрату через виселення з місць, де жили їхні діди-прадіди. Пішли під воду будинки, садки, могили на кладовищах. Що могли — зберегли. Вивезли домашнє начиння. Деякі навіть предків перепоховали на новому місці. Довго будувалися, облаштовувалися, садили садки і городи.

Навіщо потрібно було руйнувати села? Потреби великої енергетики — зрозуміло. Згодом виплила навіть версія про можливе створення природних перешкод на випадок можливої агресії військ НАТО. А ось людська душа й досі тримає в пам’яті затоплені вишні та груші, церкви. Зарубка на долі залишилася. «Урядовий кур’єр» сьогодні розповідає про велике затоплення українських сіл. 

На контрольно-пропускному пункті «Дитятки» ветеранів Чорнобиля зустріли представники організаторів поїздки: директор Інституту соціального захисту громадян України Світлана Науменко й експерт цього інституту Галина Голуб, які провели інструктаж щодо поведінки на території зони відчуження. Нагадали про те, що вони й без того знали. Відтак ми вирушили в дорогу трасою посеред лісу. 

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. Вже три десятиліття минуло відтоді як Україна живе з її наслідками та мусить вирішувати чимало гострих питань, що накопичувалися у цій сфері роками.

Нещодавно у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи», основною метою яких було пошук ефективних шляхів здійснення соціального захисту постраждалого населення. 

Місто Первомайськ — друге за значенням, площею та населенням після обласного центру. Нині тут ще працюють, радше тримаються на плаву, кілька промислових підприємств. Їх кількість значно скоротилася, тож великих надходжень від податків міський бюджет не отримує. Не повною мірою поповнюють його і майже 650 об’єктів роздрібної торгівлі. Працюючих у різних сферах лише 9,7 тисячі на 19,5 тисячі пенсіонерів, відрахування від зарплати до міського бюджету незначні. Завдає шкоди й робота напівлегальних підприємців. Місто, як і більшість подібних, страждає від ненадходження до бюджету тих податків, які могли б надійти. 

Ситуація проста: на промисловій вулиці Жабинського ближче до центру міста височить багатоповерхівка. Свого часу архітектори й будівельники зробили те, чого робити було не варто: звели житловий будинок у промисловій зоні, там, де спокою його мешканцям не може бути апріорі: з одного боку — загазована вулиця з напруженим рухом транспорту, з іншого — фактично через двір проходить залізнична колія. Та скандал розгорівся через роботу митного підприємства «Термінал-Центр», розташованого через дорогу. Торік восени на вимогу громадськості його закрили. 

Перше в цьому році засідання Національної ради реформ мусить поставити крапку в довготривалій історії парламентсько-урядової кризи. Формування коаліції та обрання нового уряду створюють передумови для пришвидшення реформ у країні та розв’язання надскладних завдань, чого очікують і наше суспільство, і закордонні партнери. 

Шість років тому, о цій квітневій порі, з неабияким моральним задоволенням спостерігала, як на полі у чорнобильському Володимирецькому районі люди висаджували полуницю, смородину та яблуні. Усе — під кваліфікованим керівництвом голландця Ніко де Гута, який вправно орудував невеличкою, схожою на іграшкову, лопатою. Так стартував проект Єврокомісії під умовною назвою «Сади Полісся» вартістю в 750 тисяч євро. Після того ще зо два роки тут, у поліській глибинці, час від часу можна було почути англійську — саме стільки тривав його експертний супровід.