Робочу поїздку  на Харківщину  глава держави  розпочав з відвідин  Військово-медичного клінічного центру Північного регіону. Там він зустрівся з військовослужбовцями із зони АТО, які проходять лікування і реабілітацію. Спілкуючись із бійцями, побажав їм швидкого одужання і наголосив: «Ви потрібні Україні. Ми пишаємось вами. Українська армія і весь український народ дивляться на вас із великою вдячністю». 

Проректор Європейського університету Андрій Бутенко шість місяців служив рядовим у зоні АТО.
— Ніхто нас, солдатів, не інформував про події в державі і за її межами, — каже він. — Розумію, що в польових умовах складно забезпечити доступ до електронних ЗМІ. Але ж газети доставляти туди хтось мусить?!
Цей факт став одним із мотивів, чому Європейський університет виступив організатором «круглого столу» після того, як на території Донецької та Луганської областей запроваджено режим надзвичайної ситуації, а Верховна Рада визнала Росію країною-агресором.

2008 року на Сумщині почали проводити земельні аукціони, які започаткувала «Сумиагропромбіржа». Завдяки цьому  виділення масивів для ведення фермерських господарств стало максимально прозорим, а місцеві громади почали одержувати вагомі кошти  для розвитку місцевих територій.
Пік аукціонної активності припав на 2012-й, коли в області  реалізували 237 лотів (земельних ділянок). Тоді до місцевих бюджетів надійшло понад мільйон гривень.
Однак із часом таких аукціонів ставало дедалі менше, аж доки торік їхня кількість скоротилася до семи.
У чому причина такого різкого спаду? Про нинішні проблеми у проведенні земельних аукціонів кореспондентові «УК» розповідає заступник директора «Сумиагропромбіржі» Олег ШЕСТАК.

Свого часу тут жирувала радянсько-партійна еліта. Потрапити у часи СРСР на територію Дніпровсько-Тетерівського заповідно-мисливського господарства, що за 60 кілометрів на північ від Києва біля села Сухолуччя, простим людям було неможливо — її охороняли спецслужби. Лише коли серпасто-молоткастий режим почав сипатися, група природоохоронних активістів прорвалася в це спецсафарі. Особливо вразили екологів мисливські вишки з… вуличними ліхтарями біля них. Ліхтарі горіли цілодобово — щоб кабани звикли до світла і, не боячись його, приходили вночі їсти підкормку. Це давало змогу поціляти у здобич навіть п’яним «мисливцям». 

Майже щодня діячі мистецтв виступають перед учасниками АТО. Досі маршрути обирають самостійно. І так уже виходить, що в одних місцях артисти бувають частіше, а інші й зовсім випадають із поля зору. Проблеми виникають не лише географічні. І учасники АТО, і жителі прифронтових районів потребують не лише пісень. Посил культури має зцілювати й бути просвітницьким. 

Неподалік залізничного вокзалу в Слов’янську еменесники встановили величезний намет «Пункт обігріву для тимчасово переселених осіб». «Мабуть, невдовзі нас усіх добряче нагріють, — саркастично бурчить співрозмовникові один із перехожих. — Он, кажуть, наш Карачун (гора у Слов’янську. — Авт.), де стоять війська, знову заговорив у бік фронту. Чекай тепер обстрілу у відповідь». 

Так він прокоментував журналістам у Києві затримання в анексованому Криму одного з лідерів кримськотатарського національного руху Ахтема Чийгоза.

Нині на півострові проживає близько 300 тисяч татар. Це нащадки тих, кого депортували за сталінських часів. Те саме намагається робити путінська влада. Способи для того, щоб змусити людей виїхати з рідної землі, не менш цинічні. 

Днями активісти громадського руху «Відсіч» прийшли до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з ватою в руках і гаслами «З екранів лізе вата», щоб висловити своє обурення  бездіяльністю цього органу. Згідно з дослідженням, яке вони провели, кілька провідних каналів демонструють до 70% продукції країни-агресора. 

Нещодавно до «УК» звернулась читачка, яка проживає на непідконтрольній українській владі території Луганщини. Вона розповіла: до них завітали нібито представники місцевого облгазу і сказали, що відтепер за послуги їхньої компанії потрібно розраховуватись з ними на місці. А їм дадуть квитанцію, яка підтверджує оплату. Щоправда, у жінки виникло запитання: а чи дійсні ці квитанції і чи дійде ця оплата за призначенням, а не «загубиться» десь по дорозі чи, що ще гірше, — піде до кишень сепаратистів? 

Ситуація у Маріуполі нагадує відкритий урок із патріотичного виховання і водночас географії. Адже різноманітні вантажі, яких дуже потребують потерпілі жителі, надходять майже з усіх областей України. Як повідомили «УК» у Донецькій облдержадміністрації, за сприяння керівників ОДА інших регіонів тонни скла, бітуму, шиферу, руберойду, соснового бруса, поліетиленової плівки та інших будівельних матеріалів вже привезли маріупольцям із Харкова, Одеси, Львова, Миколаєва, Києва, Житомира, Кіровограда.