Гранітна плита з могили останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського на головному дворі Соловецького кремля й досі один із символів незламності українського духу. 1775 року Катерина ІІ руками свого фаворита Грицька Потьомкіна ліквідувала козацьку вольницю, а потім хизувалася  листуванням із французьким філософом-вільнодумцем Вольтером.   

— А нам не потрібно навіть читати газети чи дивитися телевізор, щоб дізнатися про зміни у країні. Досить з порога свого будинку поглянути на Дністровський лиман  чи на саму річку — і все стає зрозумілим. За тим, як збільшується чи зменшується кількість браконьєрських човнів на воді та мисливська канонада  у плавнях, можна робити висновок про безлад чи наведення порядку в усій державі», — ось таким несподіваним, але цілком слушним, якщо вдуматися, спостереженням поділився один із жителів Овідіопольського району Одещини. 

Мабуть, це логічно, що за кривавими подіями на Майдані торік, цинічним захопленням Росією Криму, а згодом — злочинним розпалюванням Кремлем повномасштабної війни на Донбасі, яка вже забрала тисячі життів і перетворила сотні населених пунктів регіону на руїни, для українського суспільства на далекий план відійшли не менш доленосні проблеми країни. Найгостріші серед них — чорнобильські.  

За даними науково-дослідного центру гуманітарних проблем Міністерства оборони серед учасників АТО психогенні розлади становлять майже 80%. Як допомагати бійцям? Адже раніше ми й думки не мали про війну, тож не дбали про підготовку військових психологів. Вихід запропонували фахівці із країн НАТО, які мають у цій справі значний досвід. У багатьох із них діють державні програми психологічної підтримки ветеранів воєн. Один із таких міжнародних проектів Wounded Warrior Ukraine реалізують за участі українських громадських і волонтерських організацій.

Пам’ять українських патріотів-героїв, котрі рік тому вступили у відкриту боротьбу за світле європейське майбутнє для своєї Вітчизни, вшановували в Києві. У вихідні до столиці з’їхався люд із різних куточків нашої країни й світу.

На всіх будівлях висіли приспущені прапори, не проводили розважальних заходів. А о 13.00 була загальна хвилина мовчання. Так жителі Харківщини вшанували пам’ять загиблих у результаті теракту, який стався 22 лютого під час мирної ходи пам’яті Героїв Небесної Сотні і загиблих у зоні АТО. Після того як колона активістів Євромайдану рушила маршем від Палацу спорту у напрямку Московского проспекту, щоб дійти до пам’ятника Шевченку в центрі міста, пролунав вибух. Він забрав життя трьох і покалічив десятеро людей. Серед загиблих — відомий харківський активіст Ігор Толмачов і підполковник міліції Владислав Рибальченко. Решта потерпілих — молодь віком до 30 років.  З важкими пораненнями у лікувальні заклади доправили двох осіб.  Постраждалим активістам і чотирьом працівникам міліції надано кваліфіковану медичну допомогу. 

Неконтрольованого насильства побоюються в Організації з безпеки та співробітництва в Європі у разі безперервного порушення режиму припинення вогню на сході України. Складається враження, ніби до других мінських домовленостей європейці не бачили ні «безперервного порушення режиму припинення вогню», ні «неконтрольованого насильства». 

18 лютого цього року під час розгляду справи за позовом Міністерства юстиції щодо заборони Комуністичної партії України в Окружному адміністративному суді м. Києва суддя, який розглядав цю справу, оголосив самовідвід. Крім того, він оголосив про самовідвід усього складу адміністративного суду м. Києва.

Анексія Криму — це злочин світового масштабу. Росія знехтувала принципами мирного устрою Європи після Другої світової війни, зокрема непорушністю кордонів, не кажучи вже про те, що вкрала в України незлічену кількість об’єктів, куди було вкладено значні кошти. Приміром, «Чорноморнафтогаз» з буровими, флот, підземне сховище газу, сім портів, близько 140 державних санаторіїв, із яких тільки 20 перебували у власності Криму. 

Це та ситуація, коли одразу пригадуєш прислів’я: «Чого бідні…» Розпочнемо з того, що столиця, як і держава, у фінансовій скруті. Коштів не вистачає на найнеобхідніше, зокрема на оплату праці водіїв комунального транспорту. І як стає зрозумілим, навіть підвищення плати за проїзд не рятує.