Про інформаційну безпеку України говорять з першого дня російської інтервенції. Тоді з’ясувалося, що у нас немає стратегії інформаційної політики, а український інформаційний простір повністю відкритий для ураження. Про цю проблему багато дискутують і в професійному середовищі, і в суспільстві. Що вдалося зробити через п’ять місяців бойових дій та які виклики ігнорують досі — фахівці обговорювали під час роботи круглого столу «Російська інтервенція: як забезпечити інформаційну безпеку держави?» 

Референдум у Криму відбувся 5 місяців тому — чималий термін.  Про що мріялося тим, хто голосував на референдумі? Що жити стане краще, жити стане веселіше, що виростуть пенсії й зарплати. Ну, і Крим у Росії — це була ментальна складова, привнесена в мозок російським ТВ. З останнім усе вийшло: КРИМ-НАШ! Це, боюсь, єдине, що вийшло. Про політику жодного слова, поговорімо про економіку.  А тут тезис «Потрібно потерпіти!» продовжує бути головним на півострові. 

Антитерористична операція поділила мою родину навпіл, як і сотні тисяч інших. Мої дорогі старі батьки чоловіка наодріз відмовилися виїжджати. Мовляв, краще померти на батьківщині. Але якщо залишилися свекри, поруч продовжували жити і ми з чоловіком, бо забезпечення необхідного для виживання і створення елементарних побутових умов у блокадному місті вимагає напруження всіх сил і неабиякої винахідливості. А кожен прожитий день лише додавав проблем…  

Віктор Янукович та колишні високопосадовці з його оточення, які втекли за кордон, аби уникнути відповідальності за корупційні діяння, мають шанс отримати по заслугах. Депутати підтримали у першому читанні законопроект, який дасть змогу проводити досудове розслідування та судове провадження у разі, коли підозрюваний або обвинувачуваний перебуває «в бігах». Він також сприятиме поверненню в Україну коштів, які були награбовані колишніми високопосадовцями. 

З вівторка увагу керівництва нашої країни, світових лідерів та загалом усіх громадян, яким небайдужа доля України, було прикуто до гуманітарного конвою, направленого РФ до кордону з Україною. Вітчизняне МЗС вже поінформувало російську сторону про передбачені українським законодавством та міжнародним правом модальності щодо процесу доставки вантажу. 

…Я зайшов у купе і побачив моїх супутників — старшого лейтенанта та капітана авіації Радянської армії. Вони сиділи праворуч за столиком, на якому стояла пляшка горілки. Зліва поглядав у вікно молодик років 27—30.
— Товаришу капітане! Чи думали ми ще вчора, що наша рідна армійська команда з Ростова програє фінал Кубка СРСР «Карпатам»? — розмова, судячи з усього, тільки розпочалася.
— М’яч круглий, поле рівне… Але, як і ви, не очікував цієї прикрої поразки, — розмірковував капітан. — Чи варто було їхати в Москву на матч, щоб із такою ганьбою повертатися додому?

Переміщення колон із товарами першої необхідності в онлайн-режимі відстежував Перший Національний канал у рамках проекту «Про головне». Понад 70 автомобілів із майже 800 тоннами вантажу приїде до міста Старобільськ на Луганщині. Там «гуманітарку», згідно з міжнародними нормами, приймуть представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Вони вже розподілять крупи, борошно, макаронні, кондитерські вироби, м’ясні та рибні консерви, соняшникову олію, мед, засоби гігієни, товари для дітей, медикаменти серед донеччан та луганчан, які живуть у підконтрольних терористам зонах. 

З Ганною познайомилися на початку 2000-х, під час кампанії проти так званих преміксів. Йшлося про півтори тисячі тонн токсичних відходів, які завезли в Закарпаття із сусідньої Угорщини і кинули просто неба. Організатори оборудки набили кишені мільйонами доларів, а сотні закарпатців поплатилися здоров’ям. Позбутися отрути вдалося тільки завдяки тиску таких небайдужих громадян, як Ганна, що волонтерила в громадській організації «Бюро екологічних розслідувань».
Під час Революції гідності Ганна Гопко була серед організаторів Громадського сектору Майдану.  Далі хотів написати «а після перемоги над режимом Януковича узялася за…», та Ганна заперечила таке формулювання: «Це тільки самого диктатора в Україні немає. Система ж Кучми-Януковича нікуди не зникла. Вона модифікувалась і озброїлась риторикою Майдану. Деякі з тих, хто нині при владі, яку отримали завдяки романтикам революції (а могли сидіти в камерах), продовжують стару практику. Корупція процвітає й надалі, суди ухвалюють неправосудні рішення». 

Мабуть, ще ніколи в історії Україна не бачила такого жахливого, як нині, поєднання водночас брехні й правди, відвертої зради інтересів держави її продажною верхівкою та проявів небаченої самоорганізації, патріотизму й консолідації  суспільства, кинутого напризволяще. Напевне, ще ніколи не було й такого ганебного масового дезертирства працівників силових  структур та вражаючого героїзму і самопожертви на Донбасі в боях з терористами та російськими найманцями тисяч бійців Нацгвардії, добровольчих батальйонів, воїнів-десантників. 

Якщо не вдалася пряма агресія під виглядом «гуманітарного конвою», треба спробувати перемогти хоча б на пропагандистському фронті. Мовляв, люди на Донбасі страждають,  а українська влада не дає змоги сердобольним сусідам  хоч чимось їм допомогти.