Референдум у Криму відбувся 5 місяців тому — чималий термін. Про що мріялося тим, хто голосував на референдумі? Що жити стане краще, жити стане веселіше, що виростуть пенсії й зарплати. Ну, і Крим у Росії — це була ментальна складова, привнесена в мозок російським ТВ. З останнім усе вийшло: КРИМ-НАШ! Це, боюсь, єдине, що вийшло. Про політику жодного слова, поговорімо про економіку. А тут тезис «Потрібно потерпіти!» продовжує бути головним на півострові.
Зарплати справді зросли, але тільки у держслужбовців. Наскільки зросли, точно дізнатися не вдалося — темнять. Якась каша у відповідях: начебто втричі. Якщо втричі, то залишились на рівні українських. Але є ще виплати за вислугу років, премії. Тобто чиновники у Криму гірше жити не стали. Не стали гірше жити й пенсіонери. Пенсії зросли удвічі в доларовому еквіваленті. Звичайно, і ціни піднялись, але загалом пенсіонери — на хвилі позитивних перемін. Поки що не підняли оплату за комунальні послуги до російського рівня. Решті гірше. «Чому ж не зростають зарплати на підприємствах?» — питають кримчани. А від чого їм зростати? Курортний сезон, який тут усіх годував, провалився.
Провальний сезон
Курортний сезон у Криму рік годує. Хороший сезон — всім добре: тим, у кого живуть курортники, тим, у кого вони їдять, екскурсоводам, таксистам. Пишуть, що з початку року в Крим приїхало два мільйони відпочивальників, але торік у середині серпня їх було 5 мільйонів. Що називається, відчуйте різницю. Та й до процедури підрахунку є питання.
Чому в Крим не їдуть люди з України — зрозуміло. Але й росіяни не поспішають на відпочинок у Крим. Вони б, може, і поспішали — а як? У Крим можна потрапити на літаку, через Керченську переправу і на поїзді. Резерви сімферопольського аеропорту вичерпано, більше літаків він приймати не може. Аеропорт «Бельбек» під Севастополем цивільних літаків не приймає. Переправа в Керчі задихається: черги на ній в обидва боки — понад добу. Лиш трохи хвиля на морі — пороми зупиняються, і черга виростає на десятки кілометрів. Минулими роками основний потік туристів привозили у Крим поїзди, але росіяни бояться їхати через регіони, де тривають бойові дії. Кримська влада розводить руками: найближчими роками нічого не зміниться. Доки міст не побудують — а це не раніше 2019-го — Крим обмежуватиметься ось цим числом туристів. А це означає, що на курортну галузь півострова чекає загибель.
Тут де не взявся ще й «Чистий берег»! Виявляється, в Росії за 100 метрів від лінії води не повинно бути не тільки капітальних, а й тимчасових споруд. І парканів, які перегороджують пляжі, теж не повинно бути. Тут, як би м’якше висловитися, місцеві підприємці (читай — депутати) були трохи ошелешені. Як же так? Ми ж гроші у виконком носили, щоб нам дозволили будувати, кричать вони. Виконком відводить убік очі і знизує плечима: нічого не знаємо… І ось зрізають паркани, зносять навіси і прибирають численні тири, батути й водяні гірки. І навіть поглядають на капітальні будівлі на березі — документи про їх знесення вже спрямовано в суди.
Є, звичайно, величезний плюс: пляжі не заповнені, як минулими роками, на них чистіше і просторіше. Цим варто втішитися. Але попереду зима, жити на що? — здивовано питають бабусі, які десятиріччями здавали влітку свої квартири відпочивальникам, компенсуючи скромну пенсію. Пенсії зросли, а літній дохід зник. І сума «пенсія + літній дохід» виявилась у програші.
Перебої з усім
Перебої з продуктами: раптово заборонили ввезення молочних продуктів з України. Їх заборонили для всієї Росії, отже і для Криму також. А молочних продуктів із самої Росії у Крим не здогадалися завезти (може, і здогадалися, але не швидко: фури з продуктами по кілька днів стоять у черзі на пором у Росії). Результат — порожні полиці в магазинах, молоко розкуповують до полудня.
Або візьмімо свинину. Де ж її взяти? У Криму тваринництвом займається здебільшого кримськотатарське населення, а воно свиней не вирощує. Возили раніше з України, а тепер — заборона. Результат: ціна на м’ясо збільшилася за квартал на 65%.
Банкоматів у Криму, як і раніше, майже немає. Та й люди відвикли користуватися картками. Попередні, українські, так і залишилися заблокованими для жителів Криму (прощавайте, грошики), новим російським банкам народ якось не вірить. Одна річ — Сбербанк Росії, інша — якийсь банчик із Краснодара.
Із 10 серпня несподівано заговорили про плановий ремонт високовольтної лінії. Попередили, що почнуться двотижневі віялові відімкнення електроенергії — і вони почалися. Приватно розповіли, що жодного ремонту нема, просто дуже спекотно, всі увімкнули кондиціонери, споживання зросло удвічі — й ліміт електроенергії, яку закуповують в України, вичерпався. Ось і відключають. Улітку ще нічого, але не за горами осінь, а там і зима.
Якась дика історія з водою в Керчі. Пише мені знайома звідти: вода із крана вже днів з десять пахне дивно. Подзвонила у водоканал, там відповідають, що водосховище, звідки бере воду місто, від спеки «зацвіло», тому воду обробляють хімікатами. «Та нічого страшного, — каже диспетчер, — воду потрібно пропустити через фільтр, потім відстоювати протягом доби, потім прокип’ятити, а тоді вже можна пити, але дітям ліпше не давати». Що це було? А митися цією водою можна? Чи також спочатку прокип’ятити? Нагадаю, що в Крим більше не надходить дніпровська вода: уряд півострова спочатку відмовився за неї платити, потім спробував увімкнути насоси власними силами — і насосам стало зле від рук невмілих майстрів. Північно-Кримський канал порожній, як чарка алкоголіка. Нині Крим викачує воду з озер і свердловин. І все б обійшлось, але друга половина літа видалася дуже спекотною. І жодного дощу. Каштани і клени у парках втрачають листя — жарко, а ніхто не поливає — вода дуже дорога.
Несподівано почав зникати бензин. З учорашнього дня нема його на одній заправці, на другій також нема. І на третій! Поки що є дизпаливо. Що буде далі? Якийсь розумник сказав би, що страждає логістика в Криму, — і не помилився б. Проте ми відвикли жити за плановим господарством, коли помилка однієї людини ставить під загрозу споживання тисяч жителів країни. Відвикли, а доведеться: ми повернулися в Радянський Союз! Із його чергами і дефіцитом.
Із 15 серпня Росія, отже, і Крим, відмовляється від українського пива і горілки. Мені все одно, але «хлопці на районі не зрозуміють». Про пиво знаю мало, ще менше про горілку, але напевне знаю, що в Росії 0,5 літра горілки не може коштувати менш як 220 рублів. Поділіть на три і отримаєте ціну в гривнях. Звичайно, пенсіонерам з їхніми збільшеними пенсіями під силу таке навантаження на сімейний бюджет, а решті?
Нісенітниці й вузькі місця
Нова кримська влада продукує нові ідеї. Ось поїзд направила через Керченську поромну переправу: Сімферополь — Москва — без кордонів і митних оглядів! У реальності виходить так: пасажири виїжджають із Сімферополя, їдуть у Керч, там виходять із вагонів (а їхні речі залишаться в поїзді), на автобусі їдуть до порома, переправляються на поромі, знов на автобусі їдуть на вокзал порту «Кавказ». А в цей час їхній потяг розбирають на вагони і везуть на іншому поромі (до речі, чому?), потім знову зчіплюють, і вже через якихось три години очікування в порту «Кавказ» пасажири знову сідають у свої вагони. Слід зазначити, що ця маячня проіснувала всього тиждень, і вже з минулого тижня вагони на поромі не переправляють. А просто пасажири з усіма речами вивантажуються в Керчі — автобус, пором, автобус — і в порту «Кавказ» на них чекає інший поїзд, куди вони сідають, гублячи валізи та змучених дітей. Це трохи знижує затребуваність цього способу переміщення в Росію — якось дуже складно виходить. Тим більше що з 20 серпня Керченська переправа встановила заборону на перевезення автобусів.
Або вино. Який же Крим без вина? У виноробів теж виникли проблеми. По-перше, значну частину вина робили із привезеного винограду (везли із Херсонської й Миколаївської областей). Зрозуміло, тепер цього не буде. По-друге, за російськими законами, кримське вино, яке виготовляють за старими технологіями, — не вино, а винний напій. Тому що його кріплять спиртом. Отже, на етикетці повинно бути написано: «Винний напій портвейн». Як з’ясувалося, це трохи знижує інтерес російського споживача до такого портвейну. Йому, споживачеві, потрібен портвейн, а не винний напій. І країни ЄС це вино також не купують — їм до кріплення вина байдуже, але в них санкції! І нема пляшкової тари — її купували в Україні, для кожного винного дому власний дизайн пляшок. Де тепер купувати тару для вина? Дійшло до смішного: на заводі «Масандра» закінчуються винні корки, а придбати їх ніде. Раніше купували в Іспанії, а тепер ніяк — санкції, самі розумієте, не продадуть! Улітку ще нічого: частину вина як розливне продають курортникам на набережних. А далі? Незабаром збиратимуть новий урожай, до листопада з’явиться вино 2014-го. І чим коркуватиме своє шампанське «Новий світ»? Пластиком? Винороби ридають. Це якби вам сказали, що дитячих памперсів більше не буде, повертаємося до марлевих пелюшок. Збадьорившись, керівник заводу «Масандра» в інтерв’ю сказала, що вони планують висаджувати в Криму коркові дуби і виробляти корки власними силами. Думаєте, жартую? Ніскільки!
Переселенці-біженці
У Криму біженців із Луганська і Донецька багато — понад десять тисяч. Вони різні. Я знайома з чудовою пані, яка два місяці тому разом із сестрою і трьома дітьми виїхала з-під Луганська у Крим. Розповідала, що коли почались обстріли, на сімейній раді вирішили: дітей слід вивозити. Дітям потрібно було якось пояснити, чому їхали з дому: «Їдемо на море». Вони приїхали на море у червні, знайшли тут наймане житло, а пані майже одразу влаштувалась на роботу. Це правильна стратегія виживання — розраховувати на власні сили. Пані ця щодня чекає, коли її мама — а вона в Луганську залишилася будинок стерегти — скаже, що вже можна повертатися. Сподіваються, що поїдуть додому через кілька тижнів.
Є й інші. Вони приїжджають у Крим і вимагають житла. І якщо їх селять десь у Джанкої, починається крик: «А де ж море? А де гуманітарна їжа? А де квартири, які нам тут обіцяли?» А нема квартир і будинків, ніхто і не обіцяв. Ніхто не приноситиме вам пиво і сигарети в межах гуманітарної допомоги!
І тут раптом новина: Росія вивозить усіх «зайвих» переселенців в інші регіони. Виявляється, кілька регіонів Росії, зокрема Москва, Санкт-Петербург, Ростовська область і Крим, «перебрали» число біженців з Донбасу й Луганська. І тепер усіх нових прибулих вивозять — поки що на Урал, у Костромську й Саратовську області. Вивозять із Криму літаками, селять у селах в порожніх хатах: живіть! Обробляйте землю, ми вам навіть насіння навесні дамо, можливо. Засада ще й у тому, що російського громадянства їм ніхто і не обіцяє, а українські паспорти вони здають в обмін на довідку про статус біженця. Переселенці мліють від такого. Але це був їхній вибір. Вони могли поїхати в Миколаїв або в Івано-Франківськ, але обрали Крим — тепер летять у Саратовську область.
Хочеться закінчити на позитиві. Але важко. У Криму нині непросто. І тим, хто голосував «за» на референдумі, і тим, хто туди не ходив зовсім, — а таких все-таки більшість. Вийшла така собі колективна відповідальність: «Кримчани, ви хотіли Росію? Тож ви отримали, що хотіли!» Не всі хотіли. Але отримали всі!
Валентина ОСАДЧА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+