У Полтаві готують документи на демонтаж пам’ятників радянським генералам олексієві зигіну та миколі ватутіну. Перший увійшов в історію як визволитель Полтави. Насправді ж загинув на шляху до неї, але саме місто не визволяв. Другого Український інститут національної пам’яті ще 2014-го вніс до списку осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації Голодоморів та політичних репресій.

 Щодня через повномасштабну війну, яку розв’язала сусідня країна-агресор, українці зазнають важких поранень, зокрема втрачають кінцівки. Страждають не тільки військові, а й цивільні, діти. Збільшився травматизм цивільних внаслідок мінної небезпеки, що також привело до зростання показника чисельності людей з інвалідністю. За даними Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, за рік воєнних дій понад 10 тисяч українців потребують протезування і забезпечення допоміжними засобами реабілітації.

 Цього року 11 територіальних громад Полтавщини отримають субвенцію з державного бюджету на виконання заходів з реалізації соціального проєкту «Активні парки — локації здорової України». Це повідомила начальниця управління молоді та спорту Полтавської обласної військової адміністрації Марина Трохименко. До 15 березня на місцях мали визначити відповідального й координатора проєкту, а з 1 квітня — організувати проведення тренувань, спортивних фестивалів, вікторин і естафет для всіх верств населення. 

 Не на таку підтримку від місцевого населення очікували рашистські зайди на тимчасово окупованих ними територіях України! Відносно невелика кількість людей, які вважають загарбання «визволенням», змушує кремль та окупаційну владу на місцях серйозно працювати з більшістю українців, які тримають великі дулі в кишенях. Під довгограючі пропагандистські мантри про начебто захист «наших» (так марить кремлівський неадекватний лідер) жителів Донецької, Запорізької чи Херсонської областей окупанти, навпаки, почали переслідувати їх всіх без винятку. І російськомовних, яких там справді чимало, насамперед.

Київ хоч і лежить на півночі держави, завдяки парниковому ефекту великого міста його температурний режим фактично середній для рівнинної частини України.
Теплі зимові місяці сприяли заощадженню електроенергії в державі. Попри оскаженілого північно-східного сусіда жителям не прифронтових областей України вдалося перезимувати у досить комфортних умовах.

«Щойно повернувся з Боремельської громади. Її голова Віктор Корінь чудово розуміє, як важливо нині зафіксувати для історії, чим живуть люди в цей буремний час і на що спрямовані зусилля місцевої влади. Він високо цінує працю журналістів. Хоч війна добряче перекроїла видатки, знаходить бодай невеликі гроші на висвітлення життя у глибинці. Таке саме адекватне сприйняття є і в Ярославицькій громаді. Сторінка в нас коштує небагато — 4 тисячі гривень, але постійних угод на висвітлення діяльності установ не маємо», — розповідає досвідчений редактор.

 На Донеччині, де свого часу працювали багацько вугільних шахт, металургійних, машинобудівних  заводів, а ще фабрик та інших промислових підприємств, знаються на доміно — улюбленій настільній грі робітників в обідню перерву чи після зміни. Отож всі любителі цієї гри не раз чули від партнера чи суперника, який, чимдуж гамселячи «камінцем» об стіл, голосно вигукував: «Р-р-риба!» Якщо коротко, це означало блокування гри, яка заходила у глухий кут і припинялася, а переможців виявляли після підрахунку очок на «камінцях», яких вже не було змоги використати.  

 У 10-тисячному Тячеві на Закарпатті офіційно зареєстровано 3200 вимушених переселенців. Вони прибували в місто поряд з українсько-румунським кордоном уже з перших днів російського вторгнення в Україну. Як нині почуваються тут люди зі сходу та півдня, багатьом з яких нікуди повертатися, бо їхнє житло зруйновано або населені пункти — в зоні бойових дій?

 Глобальна криза ринку праці, спричинена пандемією COVID-19 і російсько-українською війною, вплинула на ІТ-бізнес. Дедалі частіше у великих і не дуже світових компаніях відбуваються масові звільнення працівників.

«Урядовий кур’єр» разом з експертами аналізує ситуацію в галузі щодо скорочення кадрів та перспективу подальшого розвитку.

 Пенсіонерка з Черкас Галина Степанівна чесно працювала все життя й нині, як і більшість літніх людей, вірячи в перемогу ЗСУ, сподівається на спокійну й достойну старість. Проте віднедавна в її життя, крім завивань сирени повітряної тривоги, телефонними дзвінками увірвалися ще й колектори, які вимагали сплатити значний борг. Запевняючи незнайомців, що це помилка й жодного боргу не існує, вона, однак, дуже переймалася такими вимогами. Як же так? Жодних грошей у жодному банку ніколи не позичала, і тут така несподіванка…