Минуло 25 років, відколи в Україні, тоді ще республіці у складі СРСР, 18 квітня 1991-го утворено новий вищий орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів. Він став ровесником нашої незалежної держави, йому першому довелося розв’язувати безліч проблем її становлення, багато чого створювати наново, часто навмання, роблячи різні спроби, припускаючись помилок. Варто нагадати, що початок 1990-х ознаменувався надзвичайними суспільно-політичними подіями через кризу в СРСР. Вони були лавиноподібними: 1990 року пройшли вибори депутатів Верховної Ради УРСР, склад якої майже повністю оновився; було ухвалено Закон «Про економічну самостійність Української РСР»; 24 серпня 1991 року народні обранці схвалили Декларацію про державний суверенітет; проголосили утворення самостійної Української держави. А вже 1 грудня того самого року відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента: вони підтвердили бажання абсолютної більшості громадян України жити в незалежній демократичній державі, самостійно розв’язувати внутрішні політичні й економічні проблеми. І вже через тиждень, 8 грудня, керівники трьох країн підписали Біловезьку угоду, яка зафіксувала розвал СРСР.
Історія
ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Справжня еліта зі своїм народом Він знав: після Чечні буде Крим «Чего ізволіте?» від геніального композитора
«Я сам вірменин, який народився в Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм… Україна — друга моя батьківщина», — писав Сергій Параджанов, творець славнозвісної стрічки «Тіні забутих предків», яка увійшла в рейтинг найкращих фільмів усіх часів і народів. 51-шу річницю її виходу українці відзначили в «Мистецькому Арсеналі». Експозиція, яку розмістили в дев’яти залах, відтворила культуру фільму, ознайомила з місцями зйомок, візуалізувала спогади причетних до його створення. Глядач мав змогу з’ясувати, що в ній художній вимисел, а що реальність. Дослідженню допомагали аркуші-розкадровки, зроблені рукою режисера, невідомі роботи художника фільму Георгія Якутовича та художниці з костюмів Лідії Байкової.
ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: «Прихватизований» космос Росія — досі «батьківщина слонів» Дім на піску видатної просвітительки
ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Український сад видатного хірурга Від радянських «любителів» – до путінських «шахтарів» Не буди лиха
ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: Що залишимо на спомин? Стрімка кар’єра сталінського партизана Навіть у День сміху птахам не до сміху
ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: «Просто був порядною людиною» Козацька душа шляхетної англійки Незламність ціною в життя
Гуляючи гірською стежкою на півночі Ізраїлю, жінка випадково знайшла ауреус, рідкісну римську золоту монету із зображенням Октавіана Августа, викарбувану в 107 році. Тепер експерти-нумізмати ламають голову над оцінкою реліквії, адже у світі є тільки одна така монета; яка зберігається в Британському музеї.
Кінець минулого тижня ознаменувався оприлюдненням певної науково-пошукової сенсації. Доктор історичних наук професор Володимир Сергійчук у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» перед численними журналістами та відвідувачами виступив із повідомленням про те, що кількість жертв організованого голоду в Україні у 1932—1933 роках удвічі перевищує офіційно прийняту в Україні і доведену науковцями з Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ цифру 3,5—4 мільйони осіб. Він представив знайдені в архівах документи, на основі яких здійснив власні підрахунки жертв Голодомору. За його даними, щонайменше 7 мільйонів українців загинули внаслідок штучно організованого кремлівською владою голоду в Україні. Понад те, він назвав ще не взяті до уваги і не досліджені джерела, врахування яких може збільшити цю кількість до 10 мільйонів.
ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Заповідник переляку Каторжна епопея доктора філософії Козацька доба українки з Донбасу
ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Українською стихією наповнені всі його твори Бумеранг насилля Незборима сила Кобзаря
Видавці брати Капранови вважають переклад «Ледокола» явищем в українській літературі, бо такі книжки «створюють імунітет» у сучасників щодо російської пропаганди, проламують масштабну брехню, обгрунтовують проукраїнський погляд на історичні постаті та на ключові історичні події. Співпраця Капранових з вигнанцем Суворовим (Володимиром Резуном), який нині живе в Лондоні, розпочалася з книги «Кузькина мать» — так називали в СРСР атомну бомбу. Загалом вони видали п’ять книжок Суворова. Деякі з них український читач отримав раніше, ніж російський. До речі, в Росії його не видають. Сам письменник вивчає українську мову. Він етнічний українець, до того ж служив у Прикарпатті й нині позиціонує себе як український історик.