Це було фантастичне дійство. На заюрбленій центральній площі міста вишикувалися з дистанцією півтора метра одне від одного 375 учасників пересвисту — діти, підлітки, дорослі і навіть доволі літні люди — й за поданим сигналом піднесли до вуст знамениті валківські свищики. Що тут почалося! Унікальний, не схожий на звучання подібних забавок свист спочатку заполонив увесь майдан і незбагненним мелодійним вихором злетів до блакитної високості. Дехто з учасників свята від очікуваної, але все-таки — несподіванки, аж зажмурився та нахилив голову, а один із зовсім юних свистунів прикрив вуха долоньками.

2 жовтня минає 115 років із дня народження одного з най-яскравіших письменників України, Європи і світу уродженця Сумщини Івана Багряного.

29 вересня виповнилося 155 років від дня народження українського державного і громадсько-політичного діяча, визначного історика, літературознавця й публіциста Михайла Грушевського (1866–1934). 

Надія Бабенко опинилась у Решетилівці Полтавської області, зайнявши доленосну незаповнену нішу, яка на неї чекала. Саме на потужній виробничій базі виявився і широко розквітнув її неперевершений багатогранний талант. Тут зустріла свого майбутнього чоловіка Олексія, народила доньку Тетяну і сина Олександра. Коли у Надії Несторівни запитували, що в неї найголовніше у житті, не задумуючись, відповідала: чоловік, діти, онуки. Для нас вона віддавала себе сповна, без останку.

У Києві відбувся урочистий випуск перших 30 учасників Всеукраїнської ветеранської програми професійного розвитку «Кіберзахисники», реалізованої за сприяння Міністерства ветеранів, РНБО, Держдепартаменту США, Посольства США в Україні, Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського та Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Віктор Гончаренко — знакова постать у вітчизняному планеризмі. Він почав літати на планері УС-4 наприкінці 1930-х. Під час Другої світової війни став курсантом, а потім інструктором Саратовської планерної школи. Брав участь у війні на Далекому Сході проти Японії. Після демобілізації вступив на вокальне відділення Київської консерваторії. Був солістом Національної філармонії України. Але без неба жити не міг, став спортсменом-планеристом в аероклубі. До кінця життя був вірним своєму захопленню. 21 листопада, виповнюється 100 років з дня народження цього чудового пілота і спортсмена.

Його мала батьківщина — село Вовківці нині Роменського району Сумської області. 100 років тому це була територія Полтавської губернії, від чого і походить його літературний псевдонім. А поховали його на цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (округ Сомерсет штату Нью-Джерсі) — єдиному українському пантеоні у США, де тисячі могил наших співвітчизників. На сільському кладовищі у рідних Вовківцях покоїться прах його матері Любові Іванівни та рідної сестри Валентини. Оскільки батька Едварда Адамовича радянська влада репресувала, то й досі не відомо, де його поховали, бо розстріляли дорогою на сибірське заслання 1938 року.

Широку практику лікування водою хочуть повернути організатори Міжнародного семінару «Водолікування в системі природних засобів оздоровлення», який відбувся напередодні Дня Незалежності в Бучі на базі Українського гуманітарного інституту (УГІ). 

«Ми, що нас хвилі розбурханого світовою завірюхою житейського моря викинули на береги чужих і далеких країв, не забуваймо, що і її, України, святу Правду гонили та переслідували. Віра, вогненна віра в перемогу Правди дасть нам силу перетривати», — так 1949 року писав Василь Дідюк. І він перетривав. Аж цілих 49 років! За океаном був відомим українцем, журналістом, гумористом-сатириком і громадсько-політичним діячем. А на рідній землі його ім’я не можна було згадувати, хіба в їдких памфлетах, що друкувала західноукраїнська преса, розвінчуючи так званий український буржуазний націоналізм.

Цього липневого дня, як і 100 років тому, коли майбутній митець з’явився на світ, у Ржищеві так само яскраво світило сонце. Воно було скрізь: на Іван-горі, на широченних плесах Дніпра, на вулицях і обличчях людей. Сонечко з цікавістю зазирало у вікна будинку культури, де до 100-річчя художника відкрили виставку «Виходь на світовий рівень». Невтомні промені навідалися і до тінистого місця на старому кладовищі, де поховано художника поруч із мамою Настею, яка померла тоді, коли йому не виповнилося навіть року. І саме завдяки мамі, як розповіли пізніше старожили, він народився під сонцем, а не у темному льоху.