У його трудовій книжці рівно 30 записів. Перший датовано 20 серпня 1950 року, коли прийняли різноробочим на завод №10 Глино-Наварійського заводоуправління на Львівщині, останній — 2 вересня 1991-го, коли звільнили з посади позаштатного літконсультанта відділу культури і освіти сумської обласної газети «Ленінська правда».

Галина Олійник мешкає в місті Вижниця на Буковині. Закінчивши Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, вона повернулася додому й донині навчає в загальноосвітньому закладі своїх краян-школярів англійської мови. Але має ще й другий диплом про здобуття вищої освіти, до якого спонукало її захоплення різьбярством.

Вона вперше в історії України очолила політичну групу європейських консерваторів та реформістів Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. І перша, хто представляє Україну в цій поважній інституції з 2008 року. Нещодавно відповідно до указу нинішнього глави держави Володимира Зеленського депутат Рівненської обласної ради Світлана Богатирчук-Кривко увійшла до оновленого складу делегації України на 2021—2025 роки.

Народився він в сім’ї лісівника, а малювання для хлопця було лише аматорським захопленням. Після переїзду з гірського села Дубриничі до низовинних Доманинців під Ужгородом Антон розпочав навчання в гімназії. Предмет малювання в ній викладав Йосип Бокшай — чи не найвідоміший у довоєнні часи майстер пензля у краї, один з фундаторів закарпатської живописної традиції.

Тривав повітряний бій. У небі було тісно — воно палало вогнем і, мов гігантська м’ясорубка, перемелювало людей і машини. Охоплені полум’ям німецькі й радянські літаки падали на землю. Аж ось кулеметна черга ворожого «фокке-вульфа» прошила фюзеляж радянського Іл-2. «Дотягти б до своїх», — подумав командир. «Товаришу лейтенанте, взуття горить, тліє ранець парашута», — прокричав ззаду стрілець-радист. «Стрибаємо».

Cімдесяту весну видатному українському письменникові, правозахисникові, громадському діячеві, лавреатові Шевченківської премії Степанові Сапеляку не судилося зустріти. Уже дев’ятий рік його немає серед нас — підступна хвороба вирвала поета із життя. Але залишилася світла пам’ять, спогади.

Могила Бориса Лазаревського — на паризькому цвинтарі Тіє. Народившись в Україні в сім’ї друга і першого біографа Тараса Шевченка Олександра Лазаревського, волею обставин змушений був залишити її, аби знайти вічний спочинок далеко від домівки. Та хіба він один? Скількох співвітчизників розкидала бурхлива історія і продовжує свою справу?

Тетяна Дмитрів працює в Монастириській лікарні понад 20 років. Спочатку — в хірургічному відділенні, а з першого дня створення реанімаційної палати — у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Стала тут старшою медсестрою.

Принц Гаррі отримав постійну роботу в США. Він увійде в керівництво стартапу Кремнієвої долини, який займається кар’єрним вишколом. У нього не буде підлеглих, а якими будуть його графік роботи і зарплата, у компанії не розголошують. «Урядовий кур’єр» поцікавився, який досвід роботи принц Гаррі мав до цього.

Михайло Іванчук. Ім’я мало відоме навіть його краянам. Тож як його не згадати надто в березні, коли він народився 113 років тому. Земний шлях пан Михайло почав і закінчив дуже далеко від батьківщини предків. Йому все-таки вдалося зловити синього птаха — символ щастя і мрії, які шукав селянський син у професійному житті, прагненні побачити Україну, місто Копичинці на Тернопільщині, де почався Іванчуків рід.