Сьогодні сімдесятий день народження Івана Миколайчука — яскравої зірки українського кіно. За роль у фільмі «Тіні забутих предків», який тріумфував на міжнародному кінофестивалі в Мар-дель-Плата, його запросили на зйомки до Голлівуду, але про офіційний виклик він дізнався лише перед смертю. 

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу — син видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження. 

 25 травня 1926 року до скромно вдягненого перехожого, який зупинився біля книжкової ятки на розі паризької вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель, підійшов незнайомець. Запитавши, чи шанувальник книжок справді Петлюра, він вихопив пістолет і випустив у беззбройного співрозмовника сім куль. Через 20 хвилин колишній глава УНР помер від поранень, а його вбивцю, який назвався Самуїлом Шварцбардом, затримали на місці злочину. За словами стрілка, його діями керувало прагнення помститися за єврейські погроми, вчинені свого часу петлюрівцями.

Лікар-гуманіст Олександр Богомолець мріяв продовжити людське життя, повернути людству вкрадені у нього хворобами "мільйони сонячних днів". Його фундаментальні дослідження в галузі імунології, алергології, геронтології, ендокринології стали наріжним каменем сучасних наукових теорій, а принципи профілактики та лікування й донині широко застосовуються в медицині.

Такої урочисто-траурної процесії, яка охопила понад півтори тисячі кілометрів і тривала понад два тижні, ще не знала українська історія. Як відомо, останні півтора року Тарас Григорович жив у Петербурзі, а 10 березня 1861 року там і помер. 12 березня був похований на Смоленському кладовищі російської столиці. Але друзі й близькі прихильники Шевченка вже тоді знали, що той посмертний прихисток Великого Українця тимчасовий: ще в день смерті, 10 березня, зібравшись у помешканні одного з братів Лазаревських, вони заприсяглися згодом перевезти його тіло в Україну. Для здійснення задуманого потрібно було зібрати кошти й одержати дозвіл центральної влади. Тож і сороковини відзначали в Пітері.

Шевченківські роковини іноді змушують замислитися над повнотою нашої обізнаності з творчістю та життям поета. Попри, здавалося б, цілковите благополуччя у провідній галузі історії української літератури - шевченкознавстві, передчасно говорити про вичерпність нагромадженої інформації. 

Він - один із небагатьох українців, які про Голодомор 1932-1933 років знають із власного досвіду. А від нової хвилі голоду - вже у 1947-му - його врятувала Волинь.

Нащадок козаків, родом із Запорізької області, віддячив краю тим, що впродовж усього життя по крихтах визбирував свідчення його героїчної історії. І в 1957-му, попри пильну увагу працівників НКВС, створив музей. За півстоліття існування його вже відвідали десятки тисяч екскурсантів, у тому числі і з зарубіжжя…

Загальновідомо, що Михайло Булгаков народився в Києві. А от згадка про обласний центр Житомирщини у шанувальників творчості Михайла Булгакова зазвичай асоціюється лише з образом Ларіосика - "кузена із Житомира".

Левко Симиренко - видатний український помолог та вчений-садівник зі світовим іменем. Цю людину прославляли і знищували, а зараз намагаються відродити пам'ять про нього і повернути його достойне ім'я в українську історію та науку.

Ініціатором цього є Петро Вольвач - учений, громадський діяч, журналіст, симиренкознавець.

Відомого українського поета Степана Пушика нещодавно відзначили першою премією за кращу публікацію 2010 року журналу "Березіль" - документальну повість про співавтора пісень, композитора Володимира Івасюка "Блискавиці б'ють у найвищі дерева", яка ось-ось вийде окремою книжкою. Ці кошти іванофранківець віддав на передплату журналу школам та бібліотекам. Нам вдалося зустрітися зі Степаном Григоровичем й розпитати про ще не відомі сторінки життя і творчості Володимира Івасюка, описані в повісті, про його життєві пригоди в Івано-Франківську, де він часто бував і не минав хати нашого співбесідника.