«Мирна» розмова з «міністром освіти» так званої ДНР, який прийшов 14 вересня до керівництва Донецького університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського з трьома озброєними чоловіками, відкрила нову сторінку непростої історії вишу. Як сьогодні розповідає в. о. ректора університету Оксана Чернега, проректор з виховної роботи, головний бухгалтер та представники студентських профспілок тоді підписали із терористами договір, що виш переходить під «міністерство освіти» так званої ДНР, та про поступовий перехід на російські стандарти. 

У киянки Діани Коземкової донька-школярка має хист до малювання і хоче стати дизайнером одягу. З чого розпочати, де цього вчать? Звісно, в мами голова болить. Тому й прийшла на щорічну міжнародну спеціалізовану виставку в столичному Українському домі «Освіта та кар’єра», з якою по сусідству розмістилась виставка закордонних навчальних закладів «Освіта за кордоном». Зупинилася, розгубилась. Таке розмаїття, що голова обертом іде. Престижні навчальні заклади запрошують здобувати найсучасніші професії. З економіки, фінансів, будівництва, комп’ютерних технологій. Привабливо. Однак не це цікавить. Аж бачить у самому куточку дівчат-красунь (майже ровесниці доньки) в оригінально красивому одязі. Як грації, вони виокремлюються серед виставкового гамору. 

Вища школа потребує реформ — справжніх, професійних та зрозумілих для українського суспільства. Одним із напрямів майбутніх реформ є анонсована міністром освіти і науки України Сергієм Квітом оптимізація мережі вищих навчальних закладів із подальшим створенням потужних регіональних дослідницьких університетів. Доцільність такої ініціативи в регіонах зрозуміла: у більшості університетів скорочується контингент студентів, дублюється підготовка фахівців, витрачається значний державний фінансовий ресурс на їх утримання, зростає неконкурентоспроможність випускників університетів на вітчизняному та європейському ринках праці.

Можливо, професор Райнерт, автор бестселера «Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними», мав на увазі ситуацію в Україні, стверджуючи, що «в багатьох країнах ми спостерігаємо процеси, протилежні розвитку і прогресу, — регрес і примітивізацію». З такого припущення й розпочалася наша бесіда з директором Черкаського державного бізнес-коледжу Олегом КУКЛІНИМ. 

На Поділлі нову сторінку в своїй історії ДонНУ писатиме в адміністративному корпусі колишнього державного підприємства «Кристал», яке місцеві органи влади надали під навчальний корпус. Свого часу, до речі, на цьому підприємстві виготовляли приблизно 4% світового ринку діамантів. Вінницькі гранувальники алмазів цінувалися майже так, як тепер державі необхідні молоді патріотичні кадри. 

Ювілейний рік Кобзаря відзначати у спокої і мирі не дають російські агресори. Але Тарас Шевченко згуртовує нас, українців, а мої краяни, незважаючи ні на що, підготували вже чимало заходів ушанування пам’яті Великого українця.

Серед них зацікавило відкриття Шевченківської світлиці в Підволочиській гімназії ім. Івана Франка. Як відомо, саме Іван Якович першим узявся закладати основи шевченкознавства.

За всі роки незалежності в Донецьку так і не знайшлося місця для пам’ятника поету і політв’язню Герою України Василю Стусу, який колись тут жив, навчався і працював. Також не вдалося назвати його іменем ні вулицю, де мешкала родина, ні університет, хоч колишній студент філфаку вважається одним із найвідоміших його випускників. 
У шахтарської столиці інші пріоритети та герої — приміром, за згадані роки тут встановили пам’ятник Йосифу Кобзону, з’явилися вулиці імені Юхима Звягільського та Валентина Ландика. Що ж, «батьки міста», політики, депутати і пересічні донеччани мають право на свій вибір. Інша річ, що не так давно, а насправді значно раніше, тут зробили такий вибір, після чого у Донецьку не знайшлося місця вже навіть для Донецького національного університету. Адже оскільки про нормальну роботу навчального закладу, безпеку його викладачів і студентів вже не йшлося, виникло закономірне бажання і рішення перевести його до Вінниці. 

Міністерство освіти і науки має намір перевести всі вищі навчальні заклади з контрольованої незаконними збройними формуваннями частини території Луганської області. Рубікон виявився всього за сто кілометрів від рідного міста. 
Увечері ледь пробився на телефон дзвінок від давньої доброї знайомої з Луганська. Її донька — викладач Луганського національного аграрного університету. До кінця липня, коли в обласному центрі разом зникли світло і вода, вона працювала на факультеті. Борг із зарплати доріс до семи місяців, враховуючи невиплачені відпускні. Днями керівництво вишу зібрало викладачів і повідомило про своє рішення відновити роботу університету. Молода викладачка заявила, що не хоче працювати на окупованій території, тож має намір розрахуватися й отримати законні виплати. У відповідь почула: «Грошей немає. У трудовій книжці ми поставимо печатку ЛНР — виш продовжує працювати».

На учнів, які закінчуватимуть школу 2015 року, чекають новації, що стосуються зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації. Зокрема планують поєднати ЗНО та ДПА з української мови. Насправді Міносвіти та Український центр оцінювання якості освіти були готові об’єднати ЗНО та ДПА для всіх предметів, проте через ситуацію на Донбасі довелося обмежитися одним.  

Ця школа восени наче оточена теплою аурою літа. Бо довкола неї немає бетонного покриття. Всі галявини і майданчики зеленіють густою травою, яку приминають прудкими ногами і молодші школярі, й старшокласники, і майбутні учні, котрі нині ще роблять непевні кроки, тримаючись за мам та дитячі візочки.
У самому приміщенні Чернігівської школи №7 теж не побачила жодного похмурого погляду. Усміхалися прибиральниці, зволожуючи ідеально чисті коридори, усміхалися вчительки, пропускаючи на сходах гурт галасливих другокласників. Усміхнулася й Вікторія Василівна Чистоклєтова, запрошуючи до класу.

Символічно, що презентація цих двох томів «Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947)», виданих чернівецьким видавництвом «Букрек» (на черзі — третій том), відбулася під час міжнародного форуму видавців, який цього року проходив у Львові під гаслом «Україна — Європа: культурні та історичні цінності». Видання здійснюється за підтримки Меморіального фонду імені Теодоти та Івана Климів, Вічного фонду Целестини та Ірини Суховерських і Меморіального фонду ім. Марусі Онищук та Івана Харука з Канадського Інституту українських студій в Альбертському університеті.