За всі роки незалежності в Донецьку так і не знайшлося місця для пам’ятника поету і політв’язню Герою України Василю Стусу, який колись тут жив, навчався і працював. Також не вдалося назвати його іменем ні вулицю, де мешкала родина, ні університет, хоч колишній студент філфаку вважається одним із найвідоміших його випускників.
У шахтарської столиці інші пріоритети та герої — приміром, за згадані роки тут встановили пам’ятник Йосифу Кобзону, з’явилися вулиці імені Юхима Звягільського та Валентина Ландика. Що ж, «батьки міста», політики, депутати і пересічні донеччани мають право на свій вибір. Інша річ, що не так давно, а насправді значно раніше, тут зробили такий вибір, після чого у Донецьку не знайшлося місця вже навіть для Донецького національного університету. Адже оскільки про нормальну роботу навчального закладу, безпеку його викладачів і студентів вже не йшлося, виникло закономірне бажання і рішення перевести його до Вінниці.
А ти присягнув — «ДНР»?
У 77-річній історії вишу це не перше «велике переселення» викладачів і студентів: так звана прем’єра відбулася восени 1941 року, коли напередодні окупації Сталіно тодішній державний педагогічний інститут евакуювали до Пермського краю. До речі, у 1980 році після другого арешту випускник філфаку Василь Стус також опинився у тих місцях — відбував покарання і загинув у таборі біля села Кучино Пермської області.
Нині довкола авторитетного закладу, де навчаються більш як 15 тисяч студентів, почала складатися така ситуація, що з’явилося побоювання — деякі незговірливі викладачі та студенти також можуть опинитися якщо не у таборах за далеким Уралом, то у підвалах, розташованих значно ближче. Адже вакханалія, яка супроводжує діяльність самопроголошеної «ДНР», торкнулася й безпосередньо університету. Зважаючи на бойові дії, що тривають у місті (бойовики, начхавши з високого терикона на перемир’я, ще активніше штурмують аеропорт), тут уперше за всі післявоєнні роки не змогли відновити навчання після літніх канікул, прийняти першокурсників та аспірантів. Ректор університету Роман Гринюк ще встиг повідомити — вступну кампанію вирішили подовжити до 22 вересня, а аудиторне навчання відновити 29 вересня. Також адміністрація ВНЗ надіслала до Державного казначейства всі відповідні документи, щоб відбулися виплати заборгованої заробітної плати та стипендій працівникам і студентам.
Проте так зване міністерство освіти «республіки», яке очолив Ігор Костенок, уже розпочало свої «реформи». Озброєні представники «ДНР» навідалися до університету і захопили його: були опечатані приймальні ректора і проректорів, бухгалтерія та інші структурні підрозділи. Прибулі також повідомили про наказ «міністра освіти» — ректора ДонНУ Романа Гринюка, законно обраного на посаду у 2012 році, вже звільнено, а на його місце призначено професора Юрія Лисенка. Та перша спроба «кадрової революції» пішла юзом — Юрій Лисенко офіційно повідомив, що не буде перебиратися до кабінету ректора, бо його «призначення» не має під собою правових підстав, а тому надалі працюватиме професором і директором НДІ «Економічна кібернетика».
Тоді керівні освітяни «республіки» пішли у черговий наступ. «17 вересня терористи вдруге захопили Донецький національний університет, — розповідає заступник голови Донецького обласного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Марія Олійник. — На корпусах навчального закладу вони вивісили прапори забороненої організації «Донецкая республика» та неіснуючого формування «Новороссия» і призначили нового ректора, яким став Сергій Баришніков. Цю персону в Донецьку знають як зоологічного українофоба, біснуватого дугінця, великого втілювача «Русского мира» і просто як корупціонера — кілька років тому його звільнили з ДонНУ за хабарництво».
Перші кроки «ректора» засвідчили, що такими кадрами в «ДНР» не розкидаються, адже той категорично заявив, що національний університет тепер перетворюється на філію Московського державного, а кафедру історії України тут взагалі ліквідували. Усім викладачам запропонували скласти присягу «республіці», а оскільки ті відмовилися, їм рішуче показали на двері, а саму кафедру історії опечатали.
Від терористів на українську територію
Звичайно, було б великим перебільшенням сказати, що понад тисяча викладачів і більш як 15 тисяч студентів ДонНУ в єдиному пориві взялися протестувати проти свавілля «ДНР». Причому спершу навіть були реальні побоювання, що більшість поведеться на оту приманку про «філію МДУ». Підстави так вважати з’явилися після недавніх подій, які за всього бажання важко занести до позитивних рядків біографії навчального закладу.
Момент перший: взимку 2008—2009 років колектив ДонНУ ополчився проти спроби назвати його іменем свого випускника Героя України Василя Стуса. І річ навіть не в тім, що ініціатива, з якою виступили окремі студенти, педагоги, випускники, не знайшла підтримки. Цинічні й брутальні перипетії, які супроводжували цю кампанію, змушували хапатися за голову: про здоровий глузд і національний дух у національному університеті, на жаль, здебільшого не йшлося.
Другий дзвіночок пролунав у 2010 році, коли президент-земляк В. Янукович і тодішній міністр освіти Д. Табачник без жодних на те пояснень звільнили ректора ДонНУ Героя України академіка Володимира Шевченка. ВНЗ тоді майже мовчки проковтнув показову сваволю щодо свого багаторічного авторитетного лідера, улюбленця студентів, порядної людини та науковця зі світовим іменем… Невже університет знову змириться із черговим брутальним наїздом — тепер уже від «освітян» «ДНР»?
Утім, ініціативна група викладачів і студентів рішуче виступила на захист ДонНУ. Найактивніші навіть взялися організувати пікетування Кабміну, головною вимогою якого стало збереження українського статусу навчального закладу. Свою позицію донеччани висловили також у зверненні до Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. «Студенти Донецького національного університету звертаються до вас із закликом зберегти ДонНУ як українську освітню інституцію, врятувавши тисячу людських доль, — наголосили вони. — Ми закликаємо вас сприяти повній евакуації Донецького національного університету на підконтрольну українській владі та законодавству територію».
Ці зусилля не стали марними — у Міністерстві освіти з’явився наказ про переведення вишу до Вінниці, а його ректору Роману Гринюку доручено в оперативному порядку вирішувати всі питання забезпечення початку нового 2014/2015 року, починаючи з 3 листопада. Всім співробітникам та студентам університету, які висловили бажання працювати і навчатися у ДонНУ на українській території, запропонували повідомити (в умовах конфіденційності) про свій вибір на вказаному сайті. Водночас у зверненні до співробітників і студентів керівник МОН зазначив: освітня діяльність ДонНУ в Донецьку тимчасово заборонена і тому відповідні дії деяких фізичних осіб від імені університету мають ознаки кримінальних правопорушень. А щодо «ректора» С. Баришнікова, то він позбавлений права підписувати офіційні документи від свого імені та на бланках ДонНУ, оскільки його підпис нелегітимний. Так само будь-які записи в трудових книжках співробітників від «міністерства освіти ДНР» не тягнуть за собою жодних юридичних наслідків, окрім юридичної відповідальності осіб, які самовільно робили такі записи.
Тим часом у Донецьку, проігнорувавши наказ МОН, не припиняли спроб таки розпочати навчальний рік у перший день жовтня — «День знань» від «ДНР», коли під час обстрілів загинули один з учителів та двоє батьків учнів на подвір’ї школи №57 та шість донеччан на автобусній зупинці в Київському районі. «Декани фізичного та математичного факультетів зібрали студентів і повідомили, що весь склад викладачів нікуди не їде і залишається працювати в Донецьку, — свідчить один із студентів. — Нам розповідали про розклад занять в умовах бойових дій, виплати зарплат і стипендій, але жодним словом не згадали про наказ Міносвіти про переведення вишу до Вінниці. Звичайно, таке рішення непросте, але воно стало для всіх нас ще одним іспитом, витримати який, на жаль, змогли далеко не всі…»
Біля входу до навчального корпусу філологічного факультету, де у 1954—1959 роках навчався Василь Стус, встановлено барельєф із викарбуваними словами однієї з його поезій. Є там і такі слова: «Народе мій, до тебе я ще верну…» Це пророцтво збулося, адже творчість поета, його незламна життєва позиція вже давно стали надбанням українців. А нині є підстави вважати, що після тимчасового переїзду до іншої області, повернеться до шахтарської столиці і Донецький національний університет, який змушений залишити постійне місце прописки тільки тимчасово.
ПРЯМА МОВА
Роман ГРИНЮК,
ректор Донецького національного університету:
— Почуття відповідальності перед колективом ДонНУ та власні державницькі позиції обумовили мою підтримку та реалізацію ініціатив Міністерства освіти та науки щодо зміни юридичної адреси університету та відновлення його функціонування у Вінниці. Таким чином ми збережемо славне ім’я ДонНУ як одного з найкращих українських вишів. Я впевнений, що це має тимчасовий характер. Ми обов’язково повернемо собі інфраструктуру в Донецьку, продовжуючи традиції та славну історію багатьох поколінь і династій.
Університет — це передусім наші студенти, і мені приємно констатувати позитивну динаміку реєстрації на сайті МОН студентів та аспірантів усіх спеціальностей. Випробування завжди передбачають вибір і втрати. За сучасних умов Донецький національний університет поза своїм бажанням залишив тих, хто не пройшов тест на національну та професійну гідність. З цим починаємо етап вдосконалення слави і честі ДонНУ.
ПЕРЕМОГА
Харківську «Ніч науки» визнано найкращою у Східній Європі
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
Свідченням визнання досягнень харків’ян стала престижна нагорода конкурсу The Best Cross-Border Project-201, організованого Конгресом ініціатив Східної Європи, який проводили в польському місті Любліні. Харків у цьому конкурсі переміг багато країн, зокрема Швейцарію, Великобританію, Німеччину, Францію, Іспанію.
А присудили нагороду за кращий проект транскордонної співпраці Східної Європи в категорії «Освіта» «Ніч науки в Харкові-2013». Тоді в цьому дійстві взяли участь майже всі провідні навчальні заклади Харкова. На одному з центральних майданчиків — у Парку Горького свої розробки представляли 18 вишів. Скажімо, Національний аерокосмічний університет продемонстрував сучасні безпілотні літальні апарати, а Харківський національний університет радіоелектроніки — надпотужний прожектор і лазерний тренажер для підготовки біатлоністів. Гості парку також побачили швидкісні автомобілі, створені фахівцями Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, а університет цивільного захисту населення продемонстрував автомобілі, які використовують у рятувальних операціях.
Ми в Google+