Затримана на Волині чергова партія бурштину знову нагадала про те, що ситуацію з видобуванням цього напівкоштовного каменю так і не врегульовано.

Цього разу організатори незаконного транспортування сонячного каменю за кордон вирішили скористатися принципом: «Хочеш надійно щось заховати — поклади його на видному місці». І місцем сховку обрали порожнину під кабіною вантажного автомобіля.

На скромній рівненській сцені стояла Вона — Ада Роговцева. Цього разу не в чиїйсь ролі: разом із донькою Катериною Степанковою вона приїхала до нас на сповідь.

Актриси з великої літери грали, здається, на невидимих, але таких чутливих струнах душі кожного з нас. Адже на сповідь прийшли ті, хто праг глибокої поезії, мудрої життєвої поради, філософії сьогоднішнього життя-буття.

Вийти на таке відверте й щире спілкування важче, ніж зіграти навіть найскладнішу роль. Бо там ти відтворюєш чийсь текст і режисерський задум і нібито ні за що й не відповідаєш. Тут сотні очей прискіпливо дивляться на тебе й неначе питають поради: як жити далі? Чи то шукають розради у вкрай не прихильних до нас, українців, буднях. 

Сьогодні прийшов час показати, на що ми здатні. У мене таке відчуття, що конфлікт на Сході України — це екзамен на право називатися справжньою потужною державою. І якщо цей екзамен успішно складемо, то Україна таки стане сильною країною.

Зараз уже ні в кого не виникає сумнівів, що армія не повинна раз на рік виступати на параді, і тільки. Ця війна показала, наскільки важливі Збройні сили, професійна армія і військові у ній. Шкода, що шлях до такого розуміння такий нелегкий, кривавий та вистражданий. 

Український інститут національної пам’яті оприлюднив 520 імен історичних діячів, які повинні зникнути з мапи нашої країни як такі, що підпадають під чинність законів про декомунізацію. Їх підписав 15 травня цього року Президент Петро Порошенко. Позитивно ставлюся до такої історичної люстрації, бо вважаю, що 871 населений пункт (дані постійно змінюються) не повинен називатись іменами людей, які завдали нашій людності великої шкоди. Як не повинні називатися вулиці, площі, парки, сквери, школи, підприємства тощо косіорами, ждановими, якірами, молотовими, вишинськими, ворошиловими, кагановичами, артемами та іншими прізвищами колишніх керівників у структурі комуністичної партії, вищих органів влади СРСР та союзних республік, чекістів, гепеушників, енкаведистів та емгебістів. І те, що декомунізувати Україну потрібно до 21 листопада 2015 року, я теж підтримую. Але…

Але це не означає, що перейменувальники (маю на увазі не лише шанованих працівників інституту) можуть чинити на власний розсуд. Як на мене, фахівці повинні були розробити критерії доцільної історичної люстрації. Декомуністи, наприклад, пропонують прибрати з назв вулиць прізвища партійних діячів не нижче секретаря райкому.  

Позавчора в Рівному один із претендентів на посаду міського голови заявив, що його намагаються зняти з виборчих перегонів за… мільйон доларів. Ні більше ні менше. Звісно ж, через переговірників, одного з яких, 22-річного жителя Чернівців, навіть затримала міліція. Там, до речі, більше нічого не коментують: мовляв, вирішується питання про відкриття кримінальної справи. А «новина» тим часом гуляє інтернетом у найрізноманітніших інтерпретаціях.

Як на мене, то цей мільйон «зелених» — провокація. Ось тільки цікаво, хто саме з чималої кількості кандидатів оцінив свій майбутній потенціал аж у таку захмарну суму? Не здивуюся, якщо завтра в подібних інформаційних «качках» з’являться цифри зі ще більшою кількістю нулів. Ось уже й справді, доборолась Україна до самого краю! 

Аномально тепле і сухе літо, яке захопило й вересень, зумовило те, що водність річок України виявилася так само аномально малою. Сказане стосується й Білорусі, де на багатьох річках спостерігається найменша водність за період, коли ці спостереження проводилися. Як наслідок, приплив води до Київського водосховища виявився теж аномально малим. Уперше за час його існування приплив у цьогорічному вересні становив усього 200 кубічних метрів за секунду, що в півтора раза менше від раніше зафіксованого мінімуму, який спостерігали 1992 року.

Уже зрозуміло, що маловоддя матимемо й у жовтні. За даними Українського гідрометцентру, очікуваний приплив до Київського водосховища у жовтні становитиме приблизно 220 кубічних метрів за секунду, що вдвічі менше від мінімуму, який ми мали у 1992-му.

 «Невже це нам двір заасфальтували? Двадцять років ями та провалля — одне більше за друге були, а тут таке!» — дивувалися сусіди-пенсіонери, повернувшись із дачі. «Та це ж аби ми з тобою правильно голосували, — каже сусідка, вказуючи на поштові скриньки: — Он і «вуха» цих добродіїв стирчать».

Справді, біленькі кутики газети, схожі на заячі вуха, стирчали рядочком із пошарпаних скриньок. А в тій газетці все про майбутнього кандидата: і яка він людина гарна, і скільки зроблено всього, крім щойно засипаних ям — «добився», «сприяв», «за його участі», «організував»... Навіть про позаторішні свята квіточок і віночків згадали. Так депутат (він же кандидат до майбутньої ради) із сіренького, яким був увесь строк, перетворюється на білого й пухнастого. Та ось біда: забувають у переліку «добрих справ» сказати, що зазвичай уся ця «пухнастість» робиться бюджетним коштом.

Нещодавно поховав дядину в Чигирині. Важку скорботну поїздку підсилила бідність населення цього історичного знакового для українців міста на Черкащині. На поминальному обіді (на такі трапези ходять люди, які хоч раз на день хочуть ситно попоїсти) почув від сусідів покійниці, що працювати вдома їм фактично ніде. Тож засоби до існування мають лише ті, в чиїх сім’ях хтось із дорослих працює в Києві.

Дочка дядини, залишившись уже одна в осиротілій батьківській хаті із сином-дошкільнятком, теж відправила чоловіка на заробітки до столиці. Приїжджає додому, розповіла, не щовихідних, бо заощаджує гроші на... дрова! «Машина їх, — плакала за мамою та від злиденного життя молода жінка, — коштує 3000 гривень! Її спалюємо ще до настання справжніх холодів. Тож потрібно купити як мінімум ще дві, щоб не замерзнути в морози.

Завжди щиросердно радію вітчизняним досягненням, хоч би в якій галузі. Скільки їх залишилося? Морегосподарство, торгівля, АПК. Раділа цифрам про врожай, кількості зібраних центнерів з гектара. Згодом виявилося, що і овочі вродили, і фрукти. Переконалась сама, бо виноград, за яким ніхто особливо не доглядав, вродив на славу на власній дачі. Чекаємо на вино.

Але, безумовно, найкраще вродив соняшник. Для наших ланів найшкідливіша культура, що забирає із грунту поживні речовини, але дуже прибуткова. Користуються прибутком обрані, страждають інші. Дідусі з бабусями, що сидять на лавочках у моєму дворі, чітко визначають врожайність соняшнику. «Насіння пішло!» — каже дідусь. «Може, нам за це пенсію збільшать?» — питає наївна бабуся. «Навряд, — відповідає дідусь. — Мабуть, собі до мільярдів трохи додадуть. Хай їм грець!»

«Сьогодні день народження святкує народний депутат (далі йде прізвище і перелік ще деяких його статусних регалій)… Його вітають трудові колективи, освітяни, медики…» Ось таке пафосне вітання пролунало з радіоприймача під час ефіру обласного радіо одного з регіонів України. Подумалося: десь я схожий стиль вітання чула. А, згадала. Щось подібне було в кінці 70-х — на початку 80-х, коли ювілеї відзначали партійні чиновники. Їх теж вітали абстрактні «трудові колективи, медики, освітяни…» Не пам’ятаю, що далі йшло в радіопрограмах тоді, в 1970—1980-ті, але в цій програмі після інформації про те, хто вітає і що бажають нардепу, залунала пісня.

Та щойно вона закінчилася — знову зазвучало те саме повідомлення про день народження депутата. А після нього радіо вжарило… «Ламбаду». Трохи смішно стало. Депутат — і «Ламбада»! Знущаються на радіо з того державного мужа чи що? А ще смішніше стало, коли одну «Ламбаду» змінила інша, тобто з іншим виконавцем, а далі — ще одна, уже не англійською, а, здається, італійською.