Щоразу, простуючи Хрещатиком, згадую про окупований німцями Київ. Оскільки на цій вулиці працюю, то переживаю минуле щодня. Відчуття причетності до трагічної сторінки улюбленого міста загострюється під час бабиного літа, коли сонечко дарує перехожим останні теплі промені. Саме в цей час понад сім десятиліть тому в давньому місті над Дніпром розквартирувалися тисячі зелених мундирів.

Перехожі й не здогадуються, що в моїй уяві на якусь мить постають картини з книжок «Бабин Яр» Анатолія Кузнецова чи «Оті два роки… У Києві при німцях» Дмитра Малакова. Уже не побачимо старого Хрещатика, знищеного восени 1941 року організованою підпільниками пожежею. А до оновленої вулиці ми так звикли, що здається вона непорушною. Тодішнім киянам до першого вибуху будівлі на розі Хрещатика і Прорізної теж здавалося, що нічого жахливого не станеться, бо німці — народ культурний, а більшовики дали драла. Але вже невдовзі центральна і деякі прилеглі до неї вулиці лежали в руїнах.

Щовечора допомагаю синові-третьокласнику збирати портфель. Зрештою після складання всіх підручників, посібників, друкованих зошитів, зошитів-тренажерів, звичайних зошитів, щоденника у твердій обкладинці («фірмове» замовлення школи) і пенала із фломастерами і кольоровими ручками для підкреслювання роздутий до максимальних розмірів портфель можна сміливо використовувати як тренувальний снаряд для важкоатлетів. І хоча школа наша недалеко від дому і син міг би спокійнісінько вирушати туди щоранку сам, ми з чоловіком по черзі супроводжуємо його до шкільного вестибюля, щоб хоч уранці допомогти донести той непідйомний тягар знань.

Знаю, що тема кілограмів у шкільних портфелях не нова. Щодо неї виступали авторитетні лікарі й педагоги, обговорюючи вагові норми, які маленька дитина без шкоди для власного здоров’я може тягати на ще не зміцнілих плечах.

Нещодавно мій товариш, ветеран військової служби, чи  не вперше мав неприємну можливість дізнатися, що таке цивільна медицина. Сталося це за таких обставин. Його дружина зламала ногу. Перед проведенням операції лікар-травматолог  однієї з лікарень запропонував  придбати імплантат за 12 тисяч. Потім написав перелік потрібних медикаментів і матеріалів на  суму понад чотири тисячі. Багато запитань у пацієнтки виникло вже під час ознайомлення з переліком усього того, що потрібно для операції. Приміром, навіщо купувати два медичні халати, 30 метрів марлі, 300 грамів спирту. Здивувало також і те, що годували після операції лише раз гороховим супом та ще  й  без хліба. І це ще не все.   

Я теж добре обізнаний із багатьма проблемами. На моє переконання, стан медицини викликає стурбованість не лише у пересічних громадян, а й керівництва держави. Її очільники за роки незалежності намагалися провести реформування цієї галузі. Так, у 2011 році було ухвалено закон щодо проведення медичного експерименту в Києві й ще у трьох областях. 

Наприкінці минулого року широкого розголосу набула історія, що відбулася  на півдні нашої країни. Тут 30 грудня провідник поїзда №318 Одеса — Запоріжжя відмовив у посадці пасажирам-бійцям АТО, які їхали із фронту і Новий рік хотіли зустріти в колі своїх рідних.

Цей випадок відразу став темою розмови в Укрзалізниці за участю її керівників, пасажирських служб Придніпровської та Одеської залізниць. А результатом — констатація факту, що посадові особи виявили недостатній професійний рівень і порушили порядок обслуговування пасажирів на залізничному транспорті. У зв’язку з цим начальника поїзда і провідника звільнено з посад, а черговому по станції «Миколаїв» оголошено догану.

Запрошення на це свято було отримане заздалегідь. Усією країною. Насамперед через нав’язливу рекламу на телеканалах. Одна з найбільших торговельних мереж країни готувалася гучно відзначити двадцятиріччя свого заснування. Всім гостям обіцяли шалені знижки на весь асортимент товарів. Покупців готували до цього вже за кілька тижнів не лише телероликами, а й спеціальними цінниками, які дбайливі руки адміністраторів розмістили поряд із повсякденними. На них вказувалася ціна, що була дійсною лише протягом минулої неділі. Так кожна людина могла морально підготуватися до шаленого цінопаду й підрахувати зиск від заощадження родинного бюджету.

Більшість магазинів мережі працюють цілодобово, тож знижки почали діяти одразу з настанням нової доби — в ніч із суботи на неділю. До слова, подібні акції проводили тут не вперше. І спрогнозувати ситуацію було не дуже складно. 

Коли на один із чернігівських фестивалів не приїхала делегація з не дуже далекого закордоння, стало зрозуміло, що люди просто вирішили не ризикувати. Все-таки прикордонна область, а в країні — хай офіційно і не оголошена, але війна. І хоч географічно де та зона АТО, а де місто над Десною, але у наш час перестрахуватися незайве.

Тож зовсім не здивувалася, коли довідалася, що співачка, одна з претенденток на перемогу у Всеукраїнському фестивалі сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», дуже сумнівається, їхати по заслужену славу чи ні. Річ у тому, що, як відомо, організатори фестивалю вирішили провести  фінальний конкурс у прифронтовому Маріуполі. Там іноді чути віддалені постріли, але це український форпост, через який пролягає дорога до окупованого Криму. 

Наприкінці літа, за три дні до кривавого понеділка під Верховною Радою, скликаю сільських сусідів на обід — річні поминки по батькові. Хвіртки залишаю відчиненими, якщо доведеться тікати від злих псів. Але на відвідинах третього чи четвертого подвір’я розумію, що даремно так переймаюся — ці люди собак не тримають. 

У Миколаєві стався випадок із категорії «і сміх, і гріх». «Гріха» чекали два дні. Дожидали, аби розвести мости для прийняття кораблів на стапелі суднобудівного заводу. Ті кораблі дійшли до нас із кримського полону, війну витримали: ракетний катер «Прилуки» і корабель морської охорони «Григорій Куроп’ятников». Вони потребували ремонту в домашніх умовах. Не вийшло. Кораблі не пройшли миколаївські іспити. Асфальт на одному з мостів скам’янів та замурував розвідну конструкцію. Мости для кораблів виявилися закритими. В цьому і полягає гіркий «сміх». 

У рейтингу 140 міст планети, складеному компанією Economist Intelligence Unit (EIU), Київ потрапив до останньої десятки міст, найменш придатних для життя. Він зайняв 132 місце, розмістившись між двома африканськими мегаполісами — камерунською Дуалою  та столицею Зімбабве Хараре. Як повідомляє  одне з інформагентств із посиланням на Herald Sun, таку оцінку Києву дали через низький рівень медичного обслуговування, освіти, нестабільність навколишнього середовища та інфраструктури. За цими показниками столиця України набрала лише 43,4 бала зі 100 максимально можливих. До речі, колись мальовниче місто над Дніпром було у негативній десятці разом із Тегераном (Іран), Алжиром (Алжир), Карачі (Пакистан), Тріполі (Лівія), Лагосом (Нігерія), Порт-Морсбі (Папуа — Нова Гвінея), Даккою (Бангладеш) та Дамаском (Сирія).

Україна перебуває на складному етапі пошуку шляхів розвитку економіки і управління нею. Вносять різні пропозиції з цих питань. Серед них безальтернативні: ринкова економіка, європейський вибір, децентралізація управління, розвиток територій, економічна самоініціатива і відповідальність людей. Для їх реалізації вкрай важливо визначитися, яким шляхом можна досягти мети.