Нещодавно на Донеччині стався вже звичний і майже пересічний випадок: вигулькнув черговий косяк представників місцевої влади. Керівникам області довелося скасувати тендер на закупівлю 1206 книжок для поповнення бібліотек прифронтової Мар’їнки. Напередодні відділ культури і туризму Мар’їнської районної державної адміністрації оголосив торги на придбання літератури через систему ProZorro, але книжки, які збиралися запропонувати відвідувачам тутешніх бібліотек, виявилися, м’яко кажучи, дуже сумнівного змісту. Наприклад, із вказаних у відповідній документації 125 назв — лише 7 українською мовою. Більшість книжок видано в Російській Федерації, а назви окремих із них викликають багато запитань. Адже тут є «Невинна спокуса», «Шлюбні ігри», «Таємні насолоди», «Більше, ніж пристрасть» тощо. Погодьтеся, виникають закономірні сумніви, що така тематика нині актуальна і підходяща для жителів краю, які вже три роки потерпають від гібридної війни. 

У Зорі знову квітли вишні. Ті, які (напевне знаю) власноруч посадив Володимир Плютинський. Вони завжди розквітали тут із 4 по 9 травня: неначе сама природа поспішала зробити приємний сюрприз йому, академікові поліської ниви. Адже 4 травня — день його народження, а 9-го він, учасник бойових дій, неодмінно приймав вітання з нагоди Дня Перемоги. 

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталося. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони». 

Майже 18 років працюю суддею районного суду. За цей час розглянув тисячі справ, значна частина з яких була резонансною. Помилявся, але намагався бути чесним із собою й нелицемірним і відвертим з людьми, які приходять до суду. Так набув здатності усвідомлювати правду, й саме це дало мені змогу істотно підвищити якість і справедливість судових рішень. Тому й вирішив узяти участь у конкурсі до Верховного Суду, адже саме там необхідне служіння і праву, і правді. 

Кілька георгіївських стрічок з учасників акції «Безсмертний полк» зняли перед тим, як вони пройшли по вулиці Мазепи в Києві у бік Алеї Слави. Проте одній жінці таки вдалося оминути «колорадський» контроль — стрічку приколола до волосся, та ще й прикрила її невеличкою дівчинкою. 

У Європі вважають, що війну не закінчено, доки не поховано останнього загиблого на ній солдата. Натомість у нас під акомпанемент крилатої фрази «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» по-блюзнірськи викреслили з пам’яті та історії згадку про мільйони співвітчизників, полеглих у боротьбі проти нацизму. 

У чиновницькому середовищі Ужгорода один за одним вибухають скандали, причому не місцевого масштабу. Перший, два місяці тому, був пов’язаний з іменем першого заступника міського голови Іштвана Цапа, якого прокуратура звинуватила в зловживаннях із землею та отриманні багатотисячного хабара. Чиновник одяг шкуру невинної овечки, сподіваючись на поблажливість правоохоронців, але не вийшло. Тривають слідчі дії. 

 Кілька років тому ми, випускники дрогобицької середньої тоді політехнічної школи № 5 імені Героя Радянського Союзу Григорія Геврика, зібралися на 40-річний випускний ювілей. Ще при вході до рідної школи вразило два моменти: безладно добудований корпус, хоч дітей тут навчається менше, ніж у наш час, і пам’ятник солдатові, який чесно і мужньо виконав свій військовий обов’язок, на купі сміття біля обдертого залізного вагончика. 

Ще донедавна чимало співвітчизників були переконані, що міжнародна спільнота переймається виключно питаннями допомоги Україні. Мовляв, Революція гідності, анексія Росією нашого Криму, війна на Донбасі, боротьба з корупцією змушують увесь світ затамувавши подих стежити за подіями в нашій країні й думати про сприяння нашим спробам подолати кризу і збудувати міцну державу. Багато українців так думають і досі. 

У Росії спорудили міні-копію Рейхстагу, який тепер періодично штурмуватимуть дорослі любителі погратись в історію та путінські юнармійці. Фахівці вже зазначили, що це не макет будівлі, над якою 30 квітня 1945 року замайорів переможний червоний прапор, а Рейхстаг у його нинішньому вигляді. Зайве пояснювати, що йдеться аж ніяк не про помилку професіоналів-аніматорів, а про прозорий натяк на повернення російських солдатів до Берліна й демонстрацію Путіним вірності сталінським традиціям тоталітаризму.