На українській залізниці відбувається нечувана дискримінація банківських платіжних карток. Це жодним сумнівам не підлягає. Про це вам могла б розповісти будь-яка з пластикових бідолах, що побувала у віконці касира залізничного вокзалу і хоч раз її господар спробував повернути проїзний квиток. Розповіла б, звісно, з обуренням, криком або й міцним словечком, якби вміла лаятися чи принаймні говорити. 

Наприкінці минулого року в «Урядовому кур’єрі» (2016 рік, № 231, с. 3) була надрукована гнівна замітка Валентини Семеняк з назвою «Що робить в Україні «Государев фундук», в якій авторка була неабияк схвильована… ні, не якістю продукції Корпорації «Бісквіт-Шоколад», а тим, що на коробці зазначено найменування солодощів: «Государів фундук» та містився художньо оформлений напис «Традиції якості з 1896 р.», який вона з невідомих для нас причин пов’язує з датою коронації «кривавого царя Миколи II» та рекламуванням всього неукраїнського. Також авторка закидає Корпорації та її керівникам ненависть до всього українського, відсутність патріотизму, «інтелектуальну отупілість» народу України та байдужість до харків’ян. 

Столичний Майдан Незалежності, попри його недавнє героїчне минуле, не має власного обличчя. Ні архітектурного, ні національного, ні людського. Ця суміш помпезного радянського зодчества із недолугими витворами сучасних проектувальників жодним чином не створює завершеного концептуального ансамблю. Ще й виконано воно якось паскудно, фрагментарно, неякісно. 

Моя покійна свекруха, проста сільська жінка, знала напам’ять заледве не весь «Кобзар». Стареньке його видання, зачитане до дірок, їй дісталося у спадок від батьків. Ми щиро дивувалися, як у свої 85 вона, не запнувшись жодного разу, декламувала, приміром, складну «Розриту могилу» чи «Сон» («У всякого своя доля…»). І в складних життєвих ситуаціях вона радилася з Шевченком: просто брала й читала відповідні його рядки. А ще ніколи не забувала ні про день його народження, ні про день смерті, тож 9 й 10 березня були для неї, як і для мільйонів українців, особливими. 

Сумна доля Шулявського мосту в столиці стала яскравим символом бездіяльності місцевої влади. А скільки таких мостів в Україні! Проблема мостів — біль усієї країни. Із 17 тисяч половина, як стверджують фахівці, в аварійному стані. Це офіційна статистика. Чи візьмуться за них після київського випадку? 

 В українських вишах постала проблема, про існування якої раніше не йшлося: з’явилися труднощі з набором студентів. Навіть ВНЗ зі статусом національних під час набору не завжди заповнюють ліцензовані місця за всіма спеціальностями. Торік не всі місця заповнили студенти-першокурсники навіть на держзамовленні.

З настанням тепла і появою перших весняних струмків дедалі більше звертаєш увагу на воду, а відповідно і на проблеми, з нею пов’язані. Найважливіша з них — доволі низька якість, що позначається на здоров’ї кожного з нас. Чому ця якість далеко не найвища? Тут багато чинників: від низької культури населення до нестачі коштів на модернізацію очисних споруд. Додамо ще й вади законодавства, яке дуже часто писали і, на жаль, пишуть, орієнтуючись на інтереси влади і бізнесу, що здебільшого синоніми. 

Живемо в тривожний час. Складно спрогнозувати майбутнє і рідної країни, схід якої палає у вогні, й усього світу. Але і століття тому, під час Першої світової війни, людство було на роздоріжжі. У складній ситуації перебувала Російська імперія, до якої входила і більша частина сучасної України. Невдовзі виповниться сто років початку Лютневої революції, за якої скинули царя і рухнула монархія. Про той складний час написано багато книжок, знято чимало фільмів. 

Нещодавно у житомирській школі № 8 відкрили обсерваторію, яка обійшлася бюджету міста у 1,6 мільйона гривень. На урочистому заході за участі міського голови не бракувало красивих слів про «шлях до зірок», «втілення мрій» та «єдину в Україні шкільну обсерваторію».

Однак виникає цілком логічне запитання, чи потрібна така дорога «іграшка» пересічному загальноосвітньому навчальному закладу, де, на відміну від спеціалізованих фізико-математичних шкіл і гімназій, астрономія фактично на рівні факультативу? 

Сонце повільно сховалося за похмурий терикон, і довкола відразу помітно посіріло й потемніло. Та всі присутні на терміновому зібранні й без того були кольору подовжніх смуг на їхніх тілах. Тобто аж чорними від горя і жалоби. Траурний настрій польових командирів та інших лідерів колорадських жуків зрозуміти можна. Частину захопленого й контрольованого ними картопляного поля вони вигризли вже майже повністю. Он довкола тільки сухі й пожовтілі цурпалки стирчать замість донедавна свіжих, зелених і розкішних кущів картоплі, помідорів, баклажанів тощо. Зголоднівши, вже не перебираючи харчами, пожерли навіть бурякове й гарбузове листя, але закінчилися й ці невибагливі резерви. І тепер їх дуже дратувало, що зовсім неподалік зеленіє апетитна плантація картоплі, але її господарі виявилися непоступливими і навіть близько не підпускали напівголодних шкідників-листоїдів.