Тривожний дзвінок від знайомої сєверодончанки: «Чиї танки поблизу міста?!» За дві-три розмови із військовими страху покладено край — то просто навчання. Хоч городянка вже й сама здогадалася. І вже з усмішкою розповідає, як вони з подругою вирушили на поле саджати картоплю. Нелегка праця, хоча і сонечко вже майже по-літньому гріє. На сусідніх ділянках — майже всі знайомі. Згадали сєверодончани про сапки, відра й лопати, бо місцеве бюджетоутворююче підприємство «Азот» так і не запрацювало за майже два роки АТО. А виживати треба. Словом, працювали, жартували, вихвалялися хто й що висаджує... Аж раптом — танки. Вісім машин посеред поля, де зазвичай співробітникам «Азоту» надавали ділянки під городи. 

Одразу зауважу: висловлюю не тільки свою думку, а й усіх членів нашої асоціації, а це понад три тисячі професіоналів популярного в народі жанру. Вважаємо конче потрібним  ухвалення законо?проекту  № 3822, спрямованого на  підтримку національного контенту в ефірі ФМ-радіостанцій і ТБ, а саме квоти для національного виробника — 75% звучання пісенного матеріалу в усіх без винятку передачах.

Ця радикальна дія має врятувати рідну пісню. Свого часу Франція потерпала від засилля англомовного сусіди — було й таке, що Велика Британія виставляла свій флот із чотирьох-п’яти дредноутів на Атлантиці з гігантськими динаміками і цілодобово транслювала на французьке узбережжя звуковідтворювальними засобами англомовну пісенну рок-продукцію. Французи вжили заходів: ухвалили закон про захист свого звукового середовища і скасування іншомовного контенту в ефірі. Цей закон зміг захистити французьку мову завдяки чітким заборонним нормам, прописаним у ньому. 

Такого в Україні, схоже, ще не було: в обласному самоврядуванні Рівненщини — двовладдя. Окружний адміністративний суд визнав протиправним рішення облради про звільнення її голови Володимира Ковальчука, але не скасував результатів голосування за нового голову Олександра Корнійчука. Тож легітимними себе вважають обоє. 

Чи бувало вам соромно за якусь зовсім сторонню людину? Запам’яталася одна молода активістка, що просто-таки тішилася можливістю продемонструвати готовність добитися свого будь-якими методами: «Ми підемо до міського голови, і якщо він з нами не погодиться, закидаємо його яйцями!» Вона вважала себе патріоткою міста і зовсім не збиралася рахуватися з тими, хто намагався довести її неправоту. Мовляв, хто не з нами, той проти нас, а повага до чужої думки — не для нас. Дівчині і на гадку не спадало, що патріотичні дії, які викликають сміх, дискредитують саме поняття патріотизму. І мають ефект прямо протилежний очікуваному.

Нещодавно побачила в соцмережах фото пропутінської демонстрації. Величезний натовп із нахмуреними бровами і завзятим блиском в очах чимчикував за розтягнутим на всю ширину вулиці плакатом «Путін — не…», ну ви розумієте: не те, чим його називають українці. Можна боки рвати від реготу, додаючи до того гасла цілий список того, чим іще «не є» зазначена особа. 

Щоразу, купуючи цукор у магазині, неодмінно звертаю увагу на виробника. Раніше найчастіше траплялися полтавські й вінницькі адреси, натомість останнім часом здебільшого дніпропетровські. І хоч би до яких торговельних точок заходив, ніде немає жодної сумської упаковки. І не може бути. Бо з початку нинішнього тисячоліття бурякопереробна галузь Сумщини пішла в настільки круте піке, що вийти з нього сьогодні не просто проблематично, а, швидше за все, неможливо. Адже більшість цукрових заводів уже перетворилися на металобрухт, і ті одиниці підприємств, що дивом уціліли, нині законсервовані або ж чекають на переплавку. 

Коли скресає крига і перші невеликі потічки хоч і поволі, проте вперто прориваються крізь льодяні тороси на бистрину, намарне чекати від них чистоти та прозорості. Усьому свій час. Спершу вода, долаючи чималий опір, буде каламутною, нестиме геть усіляке сміття, гілляччя,  інший непотріб. Затим потроху вгамується, набере нової сили, щедро поїтиме береги, віддзеркалюючи довколишній розмай.

Децентралізація, розпочата в нашій країні, чимось нагадує таку розкуту річку, друга весна якої нестримно рве греблі старої закостенілої системи і скам’янілого менталітету, що сформувалися  впродовж  багатьох десятиліть. Вона покликана докорінно змінити химерну будову централізованої держави, яка узвичаєно все вирішувала за всіх. І вже змінює її, віддаючи значну частину загальнодержавних повноважень і фінансів  владі, обраній громадянами, яка перебуває найближче до людей, — органам місцевого самоврядування в їхньому європейському розумінні. 

У 1990-ті роки пісня про підпільника Кіндрата і його чудодійний самогонний агрегат була напрочуд популярною. Оспівуючи революційні подвиги «народного депутата», автор водночас (свідомо чи ні, хоч й із максимальною іронією) творив осанну напою, який в усі часи, на відміну від самого твору, був популярним. 

У контексті прогнозованого «мирного діалогу» на cході України чимало журналістської братії починає демонструвати чудеса толерантності, заявляючи, що неприпустимо називати членів збройних формувань «ДНР/ ЛНР» терористами і найманцями, а українських військових — героями, захисниками чи нашими воїнами. Зокрема, генеральний директор телеканала «UA: Перший», що позиціонує себе як «суспільне мовлення», Зураб Аласанія заявив, що слова найманці і терористи «мають негативні конотації (смислові значення, що, крім описового, мають ще емоційне забарвлення. — Авт.). У новинах можемо говорити лише про факти. Виняток — якщо йдеться про конкретний випадок і якщо маєш докази, що ця людина справді терорист». 

Привіт! Та ні, доречніше тут буде — добрий день! Шановний пане Сєверодонецьку, минуло одинадцять років відтоді, як доля розвела наші дороги. Ти залишився стояти на піску, задмуханий вітром, в тіні під поодинокими соснами, а я попрямувала на захід. Мушу сказати, що кращої долі знайшла і про тебе забула. Ось зараз згадала — та ба, ти, мабуть, образився, не посміхнувся навіть, зробив вигляд, що проігнорував. 

У цей час системного політичного, силового зрадництва, підступності, лицемірства й цинізму державі як ніколи потрібна єдність, що ∂рунтується на правді. Народ і надалі безсовісно обманюють. Люди знають про це, та нічого вдіяти не можуть. Тому правда потрібна передовсім нашим державним лідерам. Вони повинні забезпечити життя правдиве. Буде правда — буде справедливість, мир і любов між нами.