Виступаючи перед юридичною громадськістю (передусім студентською), звертаю увагу, які нещасні юристи порівняно з математиками, фізиками, хіміками тощо. Представники цих професій можуть використовувати, крім слів, ще й символи: знаки додавання, віднімання, множення та ділення, кореня квадратного, кубічного, від нуля до нескінченності, інтеграла, логарифма тощо. Юристи ж можуть використовувати лише слова і нічого більше для формулювання своїх завдань, приписів тощо. Мені не відомі країни, право яких допускало б символи. Юристам не дозволено використовувати навіть знак оклику. Найімперативніший припис вони мусять формулювати спокійно, не підвищуючи голосу. Юристам не можна використовувати і знак питання, бо він символізує сумнів, незнання чи невпевненість. Якщо ж існує якийсь правовий припис, то це означає, що юристи ставляться до нього як до вже встановленої істини, щодо якої нема жодних сумнівів. 

Безвізового режиму до кінця липня українці не побачать. Такий невтішний неофіційний меседж надійшов днями з Брюсселя. Якщо ще місяць тому українські політики й брюссельські чиновники оптимістично говорили про те, що скасування візового режиму між Україною і ЄС можливе вже цього літа, то нині такі заяви зникли з ефіру. А вітчизняні експерти, аналізуючи графіки роботи європейських інституцій і загальні політичні тенденції в ЄС, доходять висновку, що сподіватися на скасування віз влітку не варто.

«У мене особисто склалося враження, що в урядів країн-членів ЄС не спостерігається єдиного запалу якомога швидше запровадити безвізовий режим з Україною», — сказав у розмові зі мною директор Європейської програмної ініціативи фонду «Відродження» Дмитро Шульга. Він переконаний, що радше за все безвізовий режим між Україною та ЄС буде запроваджено восени 2016 року. 

Російські медіа-технології впливають не тільки на погляди громадян РФ. На жаль, вони добряче промивають мізки й українцям. Ніде правди діти, попри воєнну агресію сусідів, чимало співгромадян і досі полюбляють аналізувати події після перегляду «альтернативних» новин із Москви. 

Щодня о пів на восьму вечора мені телефонує мама. Вона так вирішила. Має бути все за розкладом. Мама вчителька, вона працює за розкладом. Вона й сама складає той розклад у навчальному закладі. Пенсіонерка очевидна. З роботи не йде. І справа не в пенсії та різниці в зарплатні — в іншому. 

Кілька тижнів тому до мене повернулася сверблячка в пучках – хвороба, якій я несказанно рада. З нею не потрібно боротися, бігаючи по ескулапах і мішками п’ючи пігулки. Навпаки – ця «хвороба» сама здатна слугувати ліками, які допоможуть впоратися передусім з депресивними станами. Хто, як і я, знає, що це таке, той, переконана, усміхнеться, а я лише скажу: маленький хрестик – то велика сила.

…Кілька років тому, гуляючи столичним книжковим ринком «Петрівка», де, окрім самих книжок, можна купити ще чимало речей, зупинилася біля наборів для вишивання. «Хочете щось конкретне?» – поцікавилася жінка, яка торгувала цим модним нині крамом.  

Думають, не одному з киян, харків’ян чи жителів інших мегаполісів та й менших міст доводилося схоплюватися посеред ночі, щоб якомога щільніше зачинити кватирку, крізь яку божевільним ревінням вривався звук мотоциклетних моторів. Навіть славнозвісні звуконепроникні металопластикові вікна не рятують від гарчання прямотокових глушників, на які любителі нічних байкерських розваг примудряються поначіплювати різних підсилювачів шуму.

Наш житловий масив такі нічні  пригоди переживає вже не перший рік. І ні звернення до колишньої ДАІ, ні до владних структур цій біді зарадити не могли. Особливо нічні мотогонщики дошкуляють сім’ям, де є маленькі діти. Знаю це із власного досвіду.  

Мости, як і будь-які споруди, потребують належного утримання та своєчасного ремонту. Здавалося, усі це розуміють, але… На практиці виходить дещо інакше. Останнім часом, приміром, Черкаський міст через Дніпро, м’яко кажучи, захандрив. Збудований ще в  1959—1961 роках, він вичерпав свій експлуатаційний ресурс, який визначили тоді в п’ятдесят років. До того ж протягом останніх десятиліть навантаження на споруду зросло вдесятеро. Як підрахували у Службі автомобільних доріг Черкаської області, нині тут тільки за годину проїжджає кількасот машин. Серед них чимало великовагових фур. Звичайно, на обмеження ваги автомобілів у 40 тонн мало хто зважає. 

На трасі Київ — Одеса кілометрів за сорок від південної околиці столиці є село Ксаверівка. Нерідко по дорозі на історичну батьківщину я цікавлюся у попутників, чому цей населений пункт нині покійний поет і журналіст Микола Сом свого часу назвав Кімірсенівкою. Оскільки всі потискають плечима, мені доводиться розповідати історію, яку супроводжує регіт до Гребінок чи й до Білої Церкви.

Про це я вичитав у невеличкій книжечці Миколи Сома «Придибенції», наклад якої — усього 100 примірників. Мені пощастило: у 2010 році Микола Данилович подарував екземпляр. Книжечку проковтнув одразу із задоволенням — автор із притаманним йому гумором описав реальні події, що траплялися з ним чи його знайомими. 

Гібридна війна, яку проти України розпочала Росія з Криму, швиденько поширилася з великим кровопролиттям на схід нашої країни. І вже два роки гинуть і, як кажуть політичні стратеги, ще гинутимуть українці, доки не вгамується у своїй мерзенній меті агресор.

Чому агресор обрав формат нібито захисту «русскоязычных» у «гражданской войне»? Ми ж  добре знаємо, що в нас немає громадянської війни, яку так хотів започаткувати із сепаратистами й нашими христопродавцями Путін. Самі росіяни, які живуть в Україні, стверджують: ніхто не утискає російськомовних, яких він хоче рятувати. Чому ж замість хліба й води «гумконвоями» везе смерть для українців і… росіян, які стали на захист своєї нової Батьківщини? 

Учасники зібрання сільської громади надовго замовкли, немов школярі, зненацька захоплені запитанням «Хто не виконав домашнього завдання?» Втім, зараз дорослі напружено морщили лоби і шукали у закапелках своєї пам’яті іншу відповідь.

— Може, підійде дід Матвій Ілліч, який колись сторожував наш баштан? — озвався хтось із присутніх. — А що? Ветеран праці… Щоправда, він мав трохи непідходяще вуличне прізвисько Аврора.