Днями зайшов на один з інтернет-ресурсів так званої Новоросії. Попри те, що є розуміння, як саме і на чиї гроші він твориться, залишилося щонайменше гидливе враження. З’явилося навіть бажання помити руки — через слину, яка бризкає на все українське. Не врятував ситуації навіть перегляд інтерв’ю так званого прокурора окупованого Криму якоїсь Поклонської. У відповідь на прохання прокоментувати трагедію, що сталася 2 травня в Одесі, юна білявка повторила ще за Радянського Союзу не раз чуту сентенцію. Про те, що, мовляв, бандерівську нечисть, яка це зробила, «ми, жаль, що свого часу до кінця не додушили». 

У переддень 9 Травня традиційно навідую тепер уже єдину жінку-учасника бойових дій у Рівному Дарію Антонову. Фронтова медсестра, яка пройшла Другу світову, втратила чоловіка, а нещодавно — і єдиного сина, у поважні 96 дає собі раду. Пригадує фронтові історії так чітко й зримо, наче це було вчора. «А я не згинаюсь!» — каже твердо і впевнено. Набираюся від неї нестримного життєвого оптимізму й гордості за таких Жінок. Ось тільки, на жаль, мало беремо від них життєвої мудрості.

Узявши бодай по краплинці мудрості та оптимізму, біжу додому і раптом… 

Цей широковживаний хрестоматійний вислів містить у собі мудру незаперечну істину. Первинний родинний осередок співмешканців у складі дідуся і бабусі, тата й мами, дітей, онуків, правнуків… з прадавніх часів поєднало слово сім’я. Сім’я, родина, рідня, династія — все це коріння, стовбур і гілки розлогого генеалогічного дерева людського родоводу, ріст якого починається від Адама і Єви. Важливу роль сім’ї у розвитку суспільства глибоко розуміли церква і держава. Ритуали освячення шлюбу як за церковними канонами, так і за світськими законами відбуваються з великими урочистостями. 

Років із десять тому поверталася з автобусного туру Європою. «А я додому вперше за багато років, — поділилася жінка, що сиділа поруч. — Поїхала в Італію на заробітки, коли донька йшла в перший клас. Спочатку працювала нелегально, тож виїхати не могла. Тільки й чула її голос по телефону. А тепер ось їду до неї на випускний…»

Так ми разом із Зоряною й проплакали до самісінького Львова (ані змоги спілкуватися через скайп, ані інших цифрових технологій тоді в Україні не було). Мама-трудівниця дуже тривожилася: чи ж прийдуть зустріти її донька й чоловік? І прикладала до серця їхні фотографії… Вони прийшли: обійми, сльози, поцілунки. 

У січні я отримала платіжку за опалення 2-кімнатної квартири від Київенерго майже на 2 тисячі гривень. Мої емоції не можна назвати здивуванням, бо вони були сильнішими. А відчуття — ніби у тебе на очах вивернули твій гаманець. І не зрозуміло, чому тебе як недоумкувату істоту так нахабно «розвели» на гроші? Цікаво було б подивитися на калькуляцію тих нарахувань, однак хто їх покаже?

Мої сусіди отримали квитанції на опалення своїх 3- і 4-кімнатних осель відповідно на 2400 і 3600 гривень. Одразу додам — у будинку встановлено лічильник тепла! Хто і з якого переляку знімав його показники і чому вийшли саме такі цифри, ви ж розумієте, з’ясовувати не мало сенсу. Можливо, на річну премію співробітникам і дивіденди власникам компанії додаткових грошей бракує. А може, просто вирішили перед розглядом питання про відставку уряду «зрубати» грошей, адже платіжки за січень прийшли десь 12 лютого. Тільки нас це не обходить, бо ми теж рахуємо власні кошти, і тих, хто нахабно, йдучи напролом, залазить у наші кишені, вважаємо звичайними крадіями. А ви думали — благодійниками? 

Повністю підтримую навіть дещо запізнілу стурбованість віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка загрозливим звуженням використання української пісні в засобах масової інформації. Особливо це стосується нашого українського радіо та телебачення. Цю тенденцію я з тривогою спостерігаю впродовж останніх років, як і загалом щодо стану реанімації державної мови, початої за перших років нашої незалежності, від імперського тиску, коли, здавалося, природність процесу оздоровлення національного життя працюватиме сама собою. 

У квітні цього року в родині моїх знайомих сталося горе: їхня 29-річна донька потрапила у ДТП. У неї був шанс на життя, але чомусь вона своєчасно не звернулася по допомогу до лікарів. Наслідки цієї аварії трагічні. За кілька днів вона померла від травм. Сиротами залишилися троє її малолітніх дітей і вбиті горем батьки...

Під час іншої автопригоди водій іномарки випадково зачепив зовнішнім дзеркалом колегу-водія, який саме відкривав двері свого припаркованого автомобіля. Від удару той упав і як наслідок зазнав незначних тілесних ушкодженнь.  

Із надр минулого в нашому складному постсоціалістичному сьогоденні ніби ненароком спливає котрась архаїчна структура, яку хтось далебі не без кебети намагається підсунути легковірному загалу з ностальгічним присмаком. Мовляв, як же було добре, коли вона була: і правила, і людям давала жити, та й себе рідну не забувала. І далі з цієї міфології: збирали копійки-внески, на ці грошенята будували та утримували солідну інфраструктуру, штат, і все це було загальне, тобто нічиє. 

Ленін уже не той, що років із 30 тому, коли ми з однокласницею в червоних галстуках під його монументом дерли руки в піонерському салюті. Та й стан типового пам’ятника не такий уже й страшний, хоч за чверть віку непотрібності він міг би потріскатися й обсипатися. Вождь світового пролетаріату вказує правицею на південь, у бік Чорного моря і Туреччини. Якщо подивитися на нього під певним ракурсом, то здається, що чоловік робить селфі. 

Ті, хто вірять російському телебаченню, впевнені, що російських військ на Донбасі немає. Приблизно таку саму тезу взяли на озброєння деякі київські чиновники і так звані екологи, які вирішили не помічати очевидного — озера на Позняках, точніше на розі проспекту Петра Григоренка і вулиці Здолбунівської. І це попри те, що воно позначене на всіх картах цієї місцевості! Його добре видно на супутникових знімках, навіть тих, які зроблено в посушливі сезони року. Зрештою, озеро добре видно неозброєним оком. Навіть попри галас і бійки останніх днів, тут плавають качки. Проте дехто, подібно до керівників Кремля, продовжує повторювати мантру: «Нема, нема, нема!»