Вмирає мова — вмирає народ
Повністю підтримую навіть дещо запізнілу стурбованість віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка загрозливим звуженням використання української пісні в засобах масової інформації. Особливо це стосується нашого українського радіо та телебачення. Цю тенденцію я з тривогою спостерігаю впродовж останніх років, як і загалом щодо стану реанімації державної мови, початої за перших років нашої незалежності, від імперського тиску, коли, здавалося, природність процесу оздоровлення національного життя працюватиме сама собою.
Повністю підтримую навіть дещо запізнілу стурбованість віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка загрозливим звуженням використання української пісні в засобах масової інформації. Особливо це стосується нашого українського радіо та телебачення. Цю тенденцію я з тривогою спостерігаю впродовж останніх років, як і загалом щодо стану реанімації державної мови, початої за перших років нашої незалежності, від імперського тиску, коли, здавалося, природність процесу оздоровлення національного життя працюватиме сама собою.
Не сталося як гадалося: потрібен жорсткіший державний контроль за відродженням української мови, яка стала державною. І питання не лише у квоті української пісенної творчості в програмах радіостанцій — воно набагато об’ємніше щодо причин і наслідків у мовному питанні. Це питання національної гідності й майбутнього України, а не примітивна метушня від нічого робити, як це часто і не без злого умислу зображують. І попуску державного тут бути не може, особливо у світлі мовних мотивів російської агресивної політики впродовж кількох століть.
Національна гідність зовсім не порожній звук. Без неї гинули і гинуть цілі народи, і це, на жаль, не перебільшення для кожного, хто цікавиться історією. Згадаймо хоча б драматичні колізії формування державних мов ближчих нам Франції, Італії, Чехії тощо, не кажучи вже про країни інших континентів під тиском імперій, агресивних сусідів та широких загарбань.
У нашої мови глибоке коріння, яке вистояло, віками перебуваючи під гнітом і Речі Посполитої, і Російської імперії.
Нам просто треба поважати самих себе й відстояти нашу мову від нинішніх загроз та від того, щоб її недооцінювали наші внутрішні безхребетники, дати їй нові стимули розвитку в ім’я майбутніх поколінь. Цю вимогу часу має окреслити й ствердити новий фундаментальний закон про мову та її функціонування в житті народу й держави — як основу нашої тисячолітньої культури, нашої національної гідності. Адже не нами сказано: вмирає мова — вмирає народ.
Анатолій МОКРЕНКО,
лауреат національної премії ім. Т. Шевченка,
для «Урядового кур’єра»