«Ну, що, тепло тепер у хаті?» — мало не при кожній зустрічі запитує мене брат Костянтин. «Дякуючи тобі, так! — зі сміхом відповідаю я. — Щоправда, у «Газпромі» навряд чи цьому будуть раді!..»

…Одноповерховий будинок площею 56 «квадратів», у якому живе ваш покірний слуга, в експлуатацію здали півстоліття тому. Темпи будівництва у 1950-х відомі, адже чимало українців жило у зведених в 1940-х тимчасових спорудах, так званих времянках. У ті повоєнні роки головним було дати людям дах над головою. Дах у прямому сенсі. 

У Житомирі відмова водія міської маршрутки безкоштовно провезти вдову учасника АТО з її дитиною-сиротою обернулася цілком прогнозованим і гучним скандалом. Того самого дня в облдержадміністрації відбулася термінова нарада, на яку запросили автоперевізників, а ввечері група активістів покарала водія, який образив овдовілу дружину воїна-героя, — пробила всі шини його мікроавтобуса. 

Прокинувся о четвертій ранку — в хаті прохолодно, лише 15 градусів. На сімейній раді вирішили, що заради економії газу ночами (не щодня) з нуля до п’ятої ранку вимикатимемо опалювальний котел. «Діти вже дорослі, — проявила ініціативу дружина, — тож під теплими ковдрами не замерзнемо. Ми й так уже за  20 днів січня майже 200 кубів спалили. Якщо й надалі так топитимемо, то в 300 кубів, як у грудні, не вкладемося. А попереду ж — ще холодні лютий та березень». Потім дружина подивилася на мене якось винувато і додала: «Нічого, переживемо. Та й медики радять спати у прохолодній кімнаті. Для здоров’я, кажуть, корисніше».

Я промовчав тоді, але всередині щось защеміло: у квітні цього року 60 відсвяткую, а по-людському ще, здається, й не жив. І кручуся ніби щодня, але роки біжать, а достаток за ними не встигає. Пам’ятаю, у 1982-му після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету імені Т. Шевченка направили на роботу до міста Коростишева на Житомирщині. 

Щороку взимку на півдні країни трапляються надзвичайні ситуації. Снігопаду ніхто не чекає, а він раптом десь береться. Цього року складних погодних умов очікували, до них готувалися, адже про них попереджали. Прогнози виправдалися, Миколаївщину засніжило дуже. Замети у півметра-метр. Вітер додає клопоту немало. 

З настанням холодів ситуація значно погіршилася. Сморід відчутно посилився, і тепер неприємний запах видихнутого десятками різних легень тютюнового диму тягнеться від ліфта аж до кабінету шефа. Курцям незатишно стало на морозі, й вони, всупереч законам та наказам, міцно окупували сходовий майданчик. У відповідь на зауваження ліниво віджартовуються, совісніші — відводять очі, але залежність від тютюну зазвичай виявляється сильнішою і за докори сумління, і за сувору статистику щодо рівня смертності та захворюваності серед рабів цигарки. Двері на сходи вкотре хряпають, впускаючи до нелегальної курилки «жертву Колумба» і випускаючи в офісний коридор сизу хмару.

Агітувати за здоровий спосіб життя «в лоб» — справа майже марна. Про це свідчить і мій особистий досвід, і численні наукові дослідження. У цивілізованих країнах рятувати нації від тютюнової залежності почали ще 70 років тому і за цей час викристалізували кілька найефективніших напрямів. 

Неодноразово, згадуючи керівника сусідньої держави-агресора, я використовував у публікаціях термін «герой української народної пісні». Зараз бачу, що, вочевидь, передав куті меду, тобто був неправий.

І не просто каюся, а щиро каюся.

«Щиро» — це слово, яке добре відоме «братам нашим старшим» — московітам. Хоча які вони нам брати? Справжній брат до брата зі зброєю не ходить. А якщо й приходив колись і брязкав нею, то до кінця днів своїх мусить нести каїнову відзнаку — печать братовбивства.

«Найцінніша спадщина, яку ми, батьки, можемо передати дітям, — віра». Саме так сказав Папа Римський під час урочистого обряду хрещення новонароджених, який він провів цими різдвяними днями. Як мудро та глибоко філософськи! Причому для всіх часів і народів.

Хіба не віра тримає на цьому світі багатостраждальних українських матерів, які в ХХІ столітті виряджають на підступну і вкрай несправедливу війну своїх синів? Утім хіба війна та справедливість — поняття сумісні? 

Професор Преображенський із булгаковського «Собачого серця» настійливо не рекомендував читати зранку радянських газет. На відміну від них, нинішні українські ЗМІ подають новини цілком об’єктивно і без зайвих коментарів, які, однак, самі собою лізуть у голову після перегляду чергового випуску теленовин. 

На одному з передсвяткових зібрань в облдержадміністрації, де вручали ключі від квартир п’ятьом сім’ям воїнів АТО, які скалічені чи загинули, третьокласник Дмитро з Канева, син загиблого героя Андрія Петрушенка, отримуючи такий подарунок, не усміхався. Втирала сльози і його мама. Поки заступник голови облдержадміністрації Віталій Коваль розповідав про зроблене для забезпечення та соціального захисту сімей воїнів, більшість жінок і кілька чоловіків — родичів бійців емоціям волі не давали. Прозвучали обов’язкові на таких заходах цифри: на придбання 20 квартир (ключі від ще 15 помешкань вручили напередодні) з держбюджету надали 15,5 мільйона гривень. 

Масова бійка із застосуванням вогнепальної і холодної зброї, яку спровокували п’ятеро членів Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» в одному з готелів закарпатського гірськолижного курорту «Драгобрат», завершилася вердиктом Ужгородського міськрайонного суду. Він обрав для п’ятьох правопорушників запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці.

У суді із синцями під очима, набряклими обличчями вони викликали жалість. Їх оглядали лікарі «швидкої» безпосередньо в залі засідань, відтак слуги Феміди одному за одним дозволяли відправлятися на лікування в стаціонар. Лише нагадування про їхню участь в АТО та псевдо одного з хлопців («Бєс») свідчили про їхнє направду фронтове минуле...