Суспільство

З початку проведення Антитерористичної операції на сході України військові медики самовіддано й інколи з ризиком для власного життя надавали допомогу пораненим військовослужбовцям. Під час виконання обов’язку загинули 38 військових медиків, понад 200 зазнали поранення. 

Мабуть, немає такої сфери людської діяльності, яка за вагомістю й важливістю могла б зрівнятися з професією медика. Найгуманніші, найблагородніші, найпотрібніші — все це про них — лікарів, фельдшерів, медичних сестер, санітарок. Нині, у процесі реформування галузі, медичні працівники в центрі суспільної уваги. І не тільки ті, що вже, як кажуть, ствердилися, а й майбутні, тобто нинішні студенти. Бо вже  завтра молоді фахівці мають долучитися до її  перебудови.   

«Завжди повертався зі столиці з таким, знаєте, відчуттям розчарування», — зізнався днями Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, згадуючи свій період вінницького головування. Такі емоції навіювала, звісно, прірва між можливостями місцевих громад і столичними масштабами. Нині очільник уряду найпалкіший прихильник і обстоювач децентралізації в країні. 

Поселення людей на Місяці, туристські польоти за маршрутом Земля — Місяць, видобуток корисних копалин і вирощування рослин в оранжереях на природному супутнику нашої планети — це вже не фантастика, а реальність. Років через 8—10 нинішні школярі зможуть праце­влаштуватися на Місяці. Провідні космічні держави давно мають амбітні програми з освоєння природного супутника Землі. Мало того, його розглядають лише як першу сходинку до Марса й інших планет Сонячної системи. 

Нині складно знайти село, в якому б не було бодай кількох вузьких місць. У цьому сенсі Сумщина не виняток. Але одна річ нарікати на труднощі, а інша — долати їх, робити життя комфортним, зручним, якісним. Як, наприклад, у десятках сільських населених пунктів слобожанського краю, де в межах третьої фази проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», досягли відчутних результатів. Протягом останніх років тут реалізовано спільні соціальні ініціативи, завдяки яким селяни хоч трохи наблизилися до європейських норм і цивілізації. 

І створив Бог землю. Відпочив. А потому взявся розглядати свою роботу — може, десь щось підправити треба. То тут то там щось додавав чи забирав. Раптом впала йому в око одна місцина — ніби й гарна природа, але самі болота. Тож послав туди ангелів, щоб протягнули між драговинням річечку, що тішитиме людей, де оселяться птаство й риба. Спустилися небожителі на землю. Побачили їх поліщуки, що вже й у ті давні часи славилися гостинністю. Тож посадили дорогих візитерів за частування. Ангели, хоч і добряче причастившись, Боже завдання все-таки виконали. Як змогли. Як переказують легенду місцеві, саме тоді з’явилися на території українського Полісся водойми, щедро помережені численними рукавами. Тож не дивно, що частина мапи із зображенням розгалужень Стоходу є на емблемі національного парку «Прип’ять — Стохід», як і унікальні представники тваринного й рослинного світу екосистеми — синиця біла та щитолисник звичайний. 

Те, про необхідність чого так довго говорили, сталося: подорожувати Європою можемо без віз. Якщо, звісно, є біометричний паспорт. Оскільки ж серця в нас гарячі (он як гаряче й широко святкуємо!), то голови, поза сумнівом, маємо тримати в холоді. Європа ж бо до нас тільки придивляється. До того ж, єврочиновники завбачливо напрацювали механізм призупинення безвізу. 

«Після розлучення життя тільки починається, тому починати його потрібно з чистого аркуша», — так вважають деякі батьки, які з головою пірнають у нові стосунки і забувають навіть про власних дітей. Дехто відмовляється не лише платити аліменти на дитину, а й бачитися з нею. Мовляв, щоб не нагадувала про «колишню». Але ж діти не винні, що у батьків не склалися стосунки. І якщо змусити батька (здебільшого неповнолітні після розлучення залишаються з матір’ю) любити дитину неможливо, то бодай платити аліменти — можна. Недавні зміни до законодавства передбачають збільшення сум цих виплат. Що ще змінилося у процедурі виплат аліментів, дізнався «Урядовий кур’єр». 

В Україні цілковито погоджуються з такою позицією лише з тією поправкою, що ситуацію на Донбасі називають збройною агресією сусідньої держави та окупацією наших територій. В усьому іншому голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер таки має рацію. 

На тлі всеукраїнської ейфорії з нагоди запровадження безвізового режиму з країнами Євросоюзу дедалі у глибшу тінь часових нашарувань відходять наші нагальні проблеми, з якими стикаємося щодня. Звичайно, всі пишаємося, що Київ — столиця однієї з європейських країн, яку нині вважають фактично рівною серед рівних у «сім’ї вольній, новій». Тут завжди пам’ятатимуть боротьбу за кращу долю, цивілізоване майбутнє, повагу до людської гідності… 

ЗМІ обґрунтовано порушують проблему збирання, транспортування, сортування й переробки сміття в містах і селах. Свого часу Тернопільська міська рада досягла домовленості з однією з австрійських фірм щодо будівництва сміттєпереробного заводу на базі колишнього комбайнового. Та втілити заплановане тоді не вдалося через кон’юнктурність керівництва. З тієї самої причини не змогли реалізувати задум будівництва такого виробництва, яким мали зайнятися шведи, і скористатися інвестиціями для цієї мети однієї з італійських фірм. Як показує досвід, найкращий стимул для інвесторів, що мають намір вкладати кошти у сміттєпереробні заводи, — надання можливості пільгового кредитування й податкових канікул терміном на 3—5 років, прозорий спрощений механізм отримання дозвільних документів. На державному рівні потрібно створювати сприятливий клімат і заохочувати бізнес до інвестування сучасних технологій з переробки та утилізації відходів. 

Бібліотека в нинішніх умовах — це не тільки книгосховище, а й центр спілкування, діалогу, неформальної освіти, дозвілля. Особливо це актуально для територій, наближених до АТО, де велика кількість переселенців. Вони як ніхто мають потребу в різних освітніх та реабілітаційних послугах, які безкоштовно надають на базі бібліотек. Але ці заклади, особливо евакуйовані із зони конфлікту, переживають нині нелегкі часи, намагаючись працювати по-новому. Про це розмова з директором евакуйованої з Луганська обласної універсальної наукової бібліотеки Інною РИБ’ЯНЦЕВОЮ.