Суспільство

Британський таблоїд The Sun опублікував рейтинг міст світу, до яких, на його думку, не варто їздити мандрівникам. Київ у цьому скандальному списку зайняв перше (!) місце. Бо автори видання сміливо заявили, що після Революції Гідності столиця України стала настільки небезпечним та зруйнованим містом, що туристам відвідувати його немає сенсу. 

Новина, яка торік у грудні облетіла чимало інформаційних стрічок, була мало не казковою: Україна отримала 60 барж, замовлених в Австрії ще за часів Радянського Союзу(!). Здавалося б, що так і золото Полуботка до нас ось-ось повернеться. Реальність виявилася значно буденнішою. Ішлося про те, що Українське Дунайське пароплавство (а саме воно успадкувало австрійські баржі) тільки наприкінці 2016-го сповна розрахувалося за них з австрійським партнером. Самі ж судна за умовами лізингу ще з радянських часів перебували в експлуатації пароплавства.    

Під час роботи чергової прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів на запитання громадян відповідав голова Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції Артур Дерев’янко. Люди запитували, просили, інформували про різне. 

Світ належить відважним. Так здавна кажуть. Тернополянин Віктор Стефанович був з когорти саме таких. Він добровольцем пішов захищати українську землю від російського окупанта та його різношерстих наймитів. І склав навічно голову в бою біля Широкиного на Донеччині. 

Нещодавно одне інтернет-видання  аграрного спрямування приголомшило новиною: «На Хмельниччині працює єдина в Україні зерносушарка на соломі». Це ж треба вміти створити сенсацію там, де нею і не пахне: багато років у нашій країні такі котельні звичні. Інша річ, що можливості соломи як енергоносія відновлюваного, ефективного та екологічно чистого  затребувані не повністю. Звернув увагу, що це сенсаційне повідомлення мало понад тисячу переглядів. Отже, тема актуальна. Цікаво: а скільки в господарствах Вінниччини працює котелень на соломі? 

На початку весни минула 64 річниця з дня смерті Сталіна. І в інтернеті знову з’явилися фото з Красної площі, де російські комуністи із симпатиками принесли червоні квіти до могили диктатора. Як завжди, розгорнулася дискусія, чи варто вшановувати пам’ять цієї людини. 

«Зумій своїм життям до себе дорівнятись», — на мультимедійному екрані Перебродівської сільської школи читаю слова Мавки: діти вивчають «Лісову пісню». Тут, у далекій поліській глибинці, під самісіньким білоруським кордоном, частенько зустрінеш і Мавку, й Перелесника, і Того, що греблю рве. 

Робоча нарада міських, селищних і сільських голів відбулася в межах засідання правління Асоціації міст України. Цей захід відкривав у стінах Київської міської державної адміністрації Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Порядок денний привернув увагу багатьох представників ЗМІ. Адже на цьому заході планували пролити світло на такі чутливі питання, як упровадження медичної реформи, тарифи на електроенергію для забезпечення зовнішнього освітлення та роботи міського електротранспорту, компенсація органами місцевого самоврядування різниці в нормах споживання комунальних послуг над встановленими урядом соціальними нормативами, функціонування теплопостачальних підприємств. 

На території Радянського Союзу жертвами Голокосту стали 2,5 мільйона людей, з них півтора мільйона — в Україні. Проте досі в жодній із країн пострадянського простору жодного меморіалу, присвяченого трагедії Голокосту, збудовано не було. Ідея створити такий меморіал у Бабиному Яру, який давно відомий у світі як символ масових знищень євреїв за часів Другої світової війни, виношували не одне десятиліття. У період існування СРСР вона незмінно наштовхувалася на стіну мовчазного опору радянської влади, а в незалежній Україні ця ідея хоч й періодично виникала, в життя її втілити не вдавалося. 

Містика чи ні, але коли на початку третьої лютневої декади одержав повідомлення про нові способи передачі даних домашнього електролічильника, мимоволі промайнув сумнів: не може бути, щоб усе вийшло так, як планували. І хоч не підозрював, що володію якимись задатками Нострадамуса, наче у воду дивився. Бо вже за кілька днів у Сумах спалахнули такі пристрасті, що впору порівнювати із міні-Армагеддоном. 

Щорічно 22 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день води, проведення якого започаткувала Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1992 році. Це можливість нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для довкілля і розвитку суспільства,  спонукати споживачів, науковців, фахівців і громадськість і на національному, і на міжнародному рівнях запобігати забрудненню водних ресурсів, зберігати й поліпшувати якість водних екосистем. 

Останні кілька років в Україні постійно з’являються нові органи, покликані боротися з корупцією та зловживаннями. Більшість українців не розуміють, навіщо нам їх аж стільки й чим саме вони займаються. Та дивлячись на розграбовані будинки колишніх високопосадовців, усвідомлюєш: за цими статками потрібен нагляд, якого немає.