«Переломний момент. Війна за демократію в Україні» — перший документальний фільм у запланованій серії. Видовищний, історичний, просвітницький. Емоційний. Контрпропагандистський. Охоплює період 2013—2016 років, який обернувся для України часом величезних випробувань і викликів. Результат творчої співпраці американського документаліста, володаря трьох «Оскарів» і багатьох інших престижних кінопремій Марка Джонатана Гарріса та українського режисера фільмів «Мамай» і «Поводир» Олеся Саніна. 

Учора, в День Героїв Небесної Сотні, на території Михайлівського Золотоверхого собору з родинами загиблих і постраждалих три роки тому на Майдані зустрілося вище керівництво держави — Президент Петро Порошенко, Голова Верховної Ради Андрій Парубій, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман разом із членами уряду, Генеральний прокурор Юрій Луценко. Саме стіни цього храму стали прихистком мирним протестувальникам у найважчі моменти протистояння із силовиками. 

У задоволенні соціальних потреб військових велику роль відведено органам місцевої влади. Чи завжди вони виявляються на висоті? Наш кореспондент поцікавився цим у чиновників обласного рівня різних відомств на Черкащині.

На мармурі і в серцях працівників та студентів вишу навіки викарбувались імена двох студентів і двох випускників ХНУ імені В.Н. Каразіна: Святослава Горбенка, Владислава Ковальова, Мирослава Мисли, Едуарда Ушакова. 

Спостерігаючи за роботою нашого парламенту, більшість українців ставить запитання: за що їм платять гроші? Складається враження, що чимало депутатів банально не ходять на засідання. А якщо й приходять, то для того, щоб поспілкуватися з журналістами в кулуарах чи побитися з колегою. Тому не дивно, що довіра українців до Верховної Ради на вкрай низькому рівні. Та й самі народні обранці дивуються поведінці деяких колег. 

Після «надцятої» спроби машиніст нарешті утрамбував електричку. Двері зачинилися, і потяг «Київ — Козятин» важко рушив з місця, показавши хвіст кільком десяткам пасажирів. Ті, не потрапивши до вагонів, посилали йому наздогін «міцні» слова. Мені пощастило втиснутися в цю електричку, і я, стоячи, як оселедець у банці, майже 50 хвилин їхав до Василькова. Дорогою шестивагонний переповнений потяг не міг затиснути всередину ще багато пасажирів на наступних станціях, бо ті, хто стояв у тамбурах і вагонах, боронили свою територію до останнього відірваного ґудзика на пальті. Дивлячись на все це, я шукав відповіді на одне запитання: «Скільки університетів потрібно закінчити і яким високооплачуваним менеджером потрібно бути, щоб правильно скласти графік руху електричок, розумно розподіливши на залізничних напрямках транспортні засоби?!» 

Після накриття 29 листопада 2016-го аркою зруйнованого четвертого блока ЧАЕС слова «Чорнобиль» і «небезпека» поряд стали траплятися у ЗМІ набагато рідше. А дарма. Чорний привид радіації й досі ховається не лише у зруйнованому блоці. Він скрізь, де були отруйні опади,  передовсім у зоні відчуження. Зрозуміло, всю її аркою не накриєш.

Проте захист від розвіяних навколо станції нуклідів усе-таки маємо. Нас захищає сплетіння коренів, розлогість крон, шурхотіння трав, шелест листя. Саме природа зони стала нашим щитом проти віддалених наслідків аварії на ЧАЕС. 

Ще з радянських часів Миколаїв здобув недобру славу міста наркоманів. На жаль, нині ситуація змінилася неістотно. Років із 30 тому міські наркомани були однаковими на вигляд: одягалися у велюрові кофтини, носили молдавські капці та кашкети-аеродроми. Вони збиралися групами, сиділи навпочіпки. Нинішні ж наркомани мають вельми добропорядний вигляд, якщо йдеться не про тих, хто у повній «відключці».  А ще раніше кололися, нюхали, курили, а нині вживають синтетичні наркотики. Об’єднує ж усіх їх те, що це ганебне явище для суспільства. А ще те, що саме суспільство і влада не завжди хоче бачити проблему. 

У Тернополі з’явилося ще одне місце, де говоритимуть пам’ять і правда української історії. Це інтерактивний музей бойових побратимів. Його створили самі атовці за сприяння міської ради. Експонатами стали особисті речі й трофеї воїнів.

На відкриття постійно діючої експозиції прийшли добровольці, волонтери, капелани, військовослужбовці. Найцінніші експонати тут — життєві історії самих бійців, які йшли на війну за покликом серця,  щоб боронити рідну країну від окупанта. 

Нещодавно на засіданні парламентського комітету з питань екологічної політики було презентовано проект Національної стратегії поводження з відходами, розробник якої — Міністерство екології та природних ресурсів України. Робота ще триває, але вже можна говорити, що стратегія містить європейські принципи розв’язання цієї проблеми і відповідає очікуванням суспільства.

Поділитися думками про доробок Мінприроди і відповісти на інші запитання, пов’язані з відходами упаковки, ми попросили голову Української пакувально-екологічної коаліції Володимира Слабого.