Ідеальне суспільство — це люди з рівними правами та можливостями. Такого в реальному житті не існує, проте ніхто не забороняє максимально наближуватися до ідеалу у створенні середовища комфортного для всіх, а особливо для людей з обмеженими фізичними можливостями, яким важко обходитися без відповідальної державної політики та підтримки.   
Через повномасштабну війну побільшало людей, які отримують інвалідність. 

 Насамперед кілька промовистих фактів із життя теперішньої Донеччини —  краю, частину якого російські зайди підступно захопили 2014 року, а 2022-го кинулися «захищати» тамтешніх людей від України ще нещадніше.
Факт перший. Восьмого дня березня цього року начальник Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко повідомив, що за минулу добу на території регіону внаслідок рашистських «визвольних» обстрілів не було жодного (!) потерпілого серед цивільного населення. 

 Мітингами в Черкасах нікого не здивуєш, проте недавній декого налякав. Люди виступили проти незаконного вирубування здорових дерев у лісопарковій зоні поблизу вулиць Лісова просіка та Степана Бандери (колишня Можайського). Це район Соснівки, де ще можна відпочити, помилуватися залишками природного ландшафту. І зрубали тут не одне-два дерева, а більш як 260! Важко сказати, про що думали забудовники із приватного підприємства «Дніпробуд-Центр», коли пилка вгризалася в сосни.

На приїзд фронтової фури в місті Вишневому Бучанського району на Київщині чекали тисячі городян. Та що там городян! За добу до призначеного дня до офісу Благодійного фонду «Безпечний регіон» Сергія Гулієва почали масово прибувати легковики з гуманітарним вантажем: жителі Київщини й деяких сусідніх областей везли для бійців 77 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ переважно засоби особистої гігієни. 

 Після паводку, який прокотився Закарпаттям цієї як ніколи теплої зими, й падіння рівня води повторилася знайома з попередніх років ситуація: на кущах, деревах на берегах річок накопичилися тисячі поліетиленових пакетів і пластикових пляшок. Таке собі наочне підтвердження нерозв’язаної сміттєвої проблеми, яка залишається чи не найгострішою з усіх проблем довкілля Закарпатської області. У якому стані нині боротьба з відходами в гірських річках, про що неодноразово писав «Урядовий кур’єр», на місці дізнавався кореспондент.

 Підтримати Україну краще, швидше та сильніше. Цьому має сприяти рішення міністрів оборони Європейського Союзу: під час неформальної зустрічі у Стокгольмі (Швеція) очільники оборонних відомств ЄС погодилися з необхідністю надати мільярд євро з Європейського фонду миру на компенсацію негайної військової підтримки України.
Тож Євросоюз хоче прискорити військову допомогу нашій державі в її самозахисті від російської агресії, надавши упродовж тижнів артилерійські снаряди калібрів 155 міліметрів та 152 міліметри. 

 Ситуація на Херсонщині неоднозначна: лівобережжя ще перебуває в окупації, населені пункти на правому березі — під постійними ворожими обстрілами. Про стан справ в області, настрої людей, російську пропаганду, колабораціоністів, переформатований образ краю і «кримську фрустрацію» говоримо із Сергієм ДАНИЛОВИМ, заступником директора Центру близькосхідних досліджень, який з 2014 року займається дослідницькими проєктами на півдні України.

 26 лютого в окремих районах Кременчука помітили одягнених у чорне підлітків. Вони поводилися зухвало і на зауваження дорослих не реагували. Неформалів бачили у сквері Бабаєва, на вулиці Соборній і у Придніпровському парку. Напередодні сходка прихильників цієї субкультури була в Полтаві. Від центрального універмагу вони пройшлися до обласного драмтеатру імені Миколи Гоголя. Мабуть, хтось зателефонував у поліцію через таку підозрілу активність підлітків, бо щойно вони наблизилися до театру, як на місце приїхав екіпаж патрульної поліції, й натовп розбігся.

 Із Юлією Малик та її 12-річним сином Михайликом ми зустрілися в одній з рівненських кав’ярень. Розмова затягнулася. Відчувалося, що Ізюм, з якого вони приїхали до Рівного рік тому, їм усе ще болить. Але біль поволі відступає, нівелюється новими враженнями, знайомствами, налагодженням більш-менш розміреного життя.

 На війні як на війні. А це означає, що будь-якої миті можеш померти або вижити. Але ти повинен стояти там, де наказано, і виконувати наказ.
Михайло Батрин із села Березники на Хустщині ніколи не служив у війську. Строкову службу не проходив, бо мав слабке здоров’я. Коли ж почалося АТО, збирався йти захищати країну на сході. Однак тоді завадила робота, яку мав завершити.