Кілька років тому один із тютюнових гігантів оголосив всеукраїнський конкурс малюнка про шкідливість дитячого куріння. «Красива стратегія, комар носа не підточить, — саркастично посміхнувся тоді колега. — Бо за благородним жестом ховається інша думка: це зараз вам, діточки, шкідливо курити, але ось коли виростете...» А тютюнові компанії не дуже й приховують справжню мету: «Сьогоднішній підліток — це наш потенційний клієнт завтра», — йдеться в маркетинговому плані одного з виробників.

Упровадження в Україні антитютюнового законодавства дало результати. Завдяки законодавчим обмеженням — забороні реклами, куріння в громадських місцях — впродовж 2011—2015 років поширеність цієї звички знизилася на 40%. 

 Збройний конфлікт на сході України приніс тяжкі випробування для жителів Донбасу. Торкнулося це і вищих навчальних закладів, які в умовах війни мали зберегти освітньо-науковий потенціал регіону  і були змушені виїхати  з тимчасово окупованих територій. Донецький юридичний інститут МВС України (ДЮІ) у липні 2014 року першим із таких вишів був переведений з Донецька до Маріуполя. Вже з жовтня того ж року виш був передислокований на Дніпропетровщину, до Кривого Рогу. Тут ДЮІ розмістився у приміщенні Центру спеціалізації Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, де нині розташовано адміністративний підрозділ інституту та  діють курси підвищення кваліфікації працівників патрульної поліції.

Два роки тому місто Кремінна на Луганщині прийняло чи не найбільшу кількість вимушених переселенців першої хвилі. Громадські активісти вже тоді отримали унікальний досвід допомоги. Нині тут переходять на індивідуальний супровід сімей або людей, яким важко впоратися з обставинами.

«У 2014 році, коли одразу за Кремінною стояв крайній український блокпост, на територію району приїхало дуже багато людей. Здебільшого їх розміщували в будиночках на стадіоні. Це житло для спортсменів-олімпійців, які приїжджали на тренування. Але саме того літа воно стало притулком для тих, хто втік від війни», — згадує голова громадської організації «Кремінський центр регіонального розвитку «Наша громада» Ірина Смага.

Є речі, три розповіді про які, виявляється, можна слухати вічно. Це занепокоєні балачки про те, що наша держава програє інформаційну війну «воріженькам», сумна констатація, що тривалий час на певній частині півночі Донеччини нема українського телебачення й радіо і, звичайно, повідомлення про те, що строки завершення будівництва і початок роботи телевежі на горі Карачун знову переносять.

Цей важливий об’єкт було зруйновано ще під час бойових дій понад два роки тому — 1 липня 2014-го. А буквально за кілька днів, тобто після визволення Слов’янська й Краматорська від проросійських незаконних збройних формувань, і розпочалися запевнення на всіх владних рівнях про необхідність якомога швидше відбудувати телевізійну вежу і відновити українське телемовлення для жителів визволених територій краю, так званої сірої зони й тимчасово окупованих населених пунктів Донецької області. 

Люстрація була першим і найдієвішим законним інструментом очищення влади, завдяки якому вдалося усунути від посад кілька тисяч посадовців часів Януковича. Проте суспільство чекало на їх радикальніше очищення, чого, на жаль, не сталося. Адже деякі посадовці зуміли втриматися на своїх посадах всупереч вимогам Закону «Про очищення влади», і допомогли їм у цьому рішення судів. Водночас експерти переконані, що своє завдання закон все-таки виконав, хоч і не на відмінно. 

Уряд і Верховна Рада зробили усе, аби вчасно розпочати опалювальний сезон. На цьому наголосив віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко. За його словами, нині підприємства теплоенергетики працюють в одних нормативних і законодавчих умовах, але мають різні результати. Як відбувся перехід на «зимовий комунальний режим» в областях України, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 

Нині стає очевидно, що експорт сталі, виплавленої завдяки використанню імпортного газу чи, у кращому разі, дорогого за собівартістю, а тому дотаційного вугілля, — не найкращий метод заробітку вкрай потрібної Україні валюти. І якщо економічна доцільність такого бізнесу, який дедалі частіше пов’язують із фактичним фінансуванням так званих ДНР/ЛНР, викликає об∂рунтовані сумніви, то екологічна шкода металургійних виробництв беззаперечна. 

Дзвінок стаціонарного телефону розбудив мене о 9-й ранку, в суботу.

— Доброго ранку, ми вас не розбудили? (турботлива дівчина з трубки говорила до мене російською). А чи знаєте ви, що нині в місті триває акція з утеплення квартир? І тільки сьогодні протягом дня вона проходитиме у вашому будинку. До вашої квартири № такий-то може завітати майстер з обслуговування металопластикових вікон і дверей. Він абсолютно безплатно покаже, як правильно утеплити їх на зиму. Ви ж чули, що ця зима в Україні буде найхолоднішою за останні 30 років! Майстер також може зробити необхідні ремонт і профілактику-у-у!!! — дівочий голос аж завібрував від радості. — У вас же є такі вікна? То на котру годину прислати до вас гарного хлопця? 

Попри агресивну антиукраїнську політику замовників і виконавців проекту самопроголошеної так званої ДНР, на тимчасово окупованих територіях Донеччини не заборонили українську мову. Бо навіть ті обмежені персони, які прибігли з автоматами до влади, розуміють: робити таке на споконвічній українській землі — все одно, що накласти табу на сонце, дужий вітер зі степу чи моря. Отож після очевидної наруги над державною мовою та її носіями у трагічному для регіону 2014-му лідери «республіки» згодом великодушно повідомили про двомовність, яка тут існуватиме.

Донеччани добре знають, що це означає: навіть раніше у Донецьку двомовність нагадувала право вовка і зайця вполювати один одного. Нині ж і поготів. За останні два роки окупанти не без зловтіхи ліквідували чимало з того, що було зроблено тут для розвитку і становлення державної мови. І нині, свідчать жителі тимчасово окупованих територій краю, на жаль, ідеться про панування  скрізь і всюди однієї мови — російської та існування жалюгідних залишків іншої. Зрозуміло, української.       

Хтось гарно сказав, що Господь дарує дитині дві ручки, аби однією триматися за тата, а іншою за маму. Але в житті трапляється так, що при живих батьках дитина росте сиротою чи напівсиротою.

Їзда на велосипеді, збирання лікарських рослин,  знання про те, чому агрус найкраще рвати рано-вранці, як правильно вибирати кукурудзу, як приготувати домашні льодяники і   багатьох практичних житейських навичок навчив мене татко, а ще подарував безмежну любов за земного життя. По-людськи співчуваю тим дітям, кому такого щастя не випало. І розумію тих батьків, яким довелося самотужки, без матерів, виховувати дітей.