Полтавська область однією з перших в Україні стала на шлях проведення адміністративно-територіальної реформи.   Від самого початку реформу тут проводять на добровільних засадах, без адміністративного тиску, а тому відчутні результати з’явились не одразу. 

Не звикли наші селяни поспішати. Вони консервативні. Та й час нині непростий, потребує зважених рішень. «Ми не очікували такого спротиву. Здавалося б, представники місцевого самоврядування повинні бути зацікавленими в тому, щоб мати більше повноважень, управляти своїми фінансами, розбудовувати свої території. Потім зрозуміли, що вони просто не хочуть брати на себе всю повноту відповідальності. Це стосується і частини депутатів тодішньої обласної ради, — ділиться враженнями від першого етапу реформування голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко. На одній із торішніх сесій облради депутати таки ухвалили Перспективний план щодо об’єднання громад. Про те, як його втілюють в області, Валерій Головко розповів «УК».  

Коли наші економічні експерти і представники владних структур говорять про закордонні інвестиції, насамперед мають на увазі зацікавленість великих міжнародних корпорацій у вкладенні своїх коштів в українські проекти. Однією з таких корпорацій можна вважати китайську Huawei (Хуавей), керівники якої вирішили модернізувати мережу найбільшого вітчизняного провайдера зв’язку — Укртелекому.

Про це, інші плани компанії, а також про специфіку українського ринку зв’язку «УК» розпитав у директора Huawei Ukraine пана Чжоу ХАОДЗЕ. 

Усім добре відома дитяча гра «піжмурки», правила якої прості й зрозумілі. Той, хто жмуриться, заплющує очі й рахує до десяти (двадцяти, тридцяти — залежно від домовленості), даючи можливість іншим учасникам гри за цей час заховатися так, щоб його не могли знайти. Наприкінці лічби всіх попереджає, що незабаром іде шукати, отож хто не встиг заховатися — нехай не ремствує. А вже потім розплющує очі і…

Далі — кому як поталанить. Когось «застукують» одразу, інших доводиться довгенько шукати. А трапляються випадки, особливо якщо гурт збирається чималий, коли про когось навіть забувають: сидить собі, сердега, у схованці, чекає, доки його знайдуть, а вже жмуриться інший — хто погано заховався, його виявили першим… 

Неподалік міста Бережани, що на Тернопіллі, стоїть гора Лисоня. Тут наша доля, тут наша воля, тут наша трагедія. Упродовж серпня-вересня 1916 року на цій горі тривали кровопролитні бої. На герць з російським агресором тоді стали Українські січові стрільці, які з початком Першої світової створили добровольчий легіон. Понад тисячу їх тут полягло чи отримали поранення або потрапили до полону.

Цьогорічного вересня впродовж тижня в Бережанському районі тривали заходи з відзначення 100-річчя від часу боїв на Лисоні та вшанування пам’яті усусів. Наймасштабніші з них відбулися минулими вихідними на самій горі. Тисячі людей зібралися тут на низький уклін стрільцям. 

Допитливі екскурсанти зазвичай не поспішають прочиняти двері Полтавського краєзнавчого музею, уважно придивляючись до самого будинку. Що їх дивує? Герби на стіні? Незвична архітектура? Чи, може, різнокольоровий дах?

Насправді колишня будівля Полтавського губернського земства — перший зразок нового українського архітектурного стилю, який заперечує псевдонаслідування. Це оригінальний проект, в якому відобразилися народні художні уподобання архітектора Василя Кричевського. Напевне, в такому незвичайному будинку незвичайні речі можна побачити. 

Що знаменно, говорять в обласному військовому комісаріаті, то це великий наплив жінок. 160 харків’янок цьогоріч також одягли однострої контрактників. Показники стали рекордними для регіону за всю історію незалежності України і мають постійну тенденцію до зростання. 

Син-студент стривожений: таки не на жарт, каже, все закрутилося зі стипендіями. Якщо справді відберуть, буде шкода, старався ж.

«Не хвилюйся, — кажу, — в тебе ж самі п’ятірки, виходить, матимеш академічну за особливі досягнення». Уже кілька семестрів поспіль він, студент факультету іноземної філології, отримує підвищену стипендію — 925 гривень на місяць. Вистачає її не набагато, але певний стимул учитися є, і я це бачу. 

Анатолій зрадів телефонному дзвінку, на який навіть не сподівався. Залишившись без роботи та без власної невеличкої друкарні, яку довелося «віддати» за борги, він кілька місяців безуспішно намагався знайти застосування своїм знанням та досвіду поліграфіста й управлінця. Втім, траплялися лише пропозиції або неофіційного працевлаштування, або ж не за фахом. Тож і перебивався випадковим підробітком, щоб якось прогодувати сім’ю… А тут голос колишнього колеги в трубці за тридцять секунд розмови розв’язував усі його проблеми. Той телефонував з Росії, говорив квапливо, але всі деталі обіцяв розповісти при зустрічі. Пропонував престижну роботу в солідній видавничій компанії, стабільну й високу платню. «Виїжджай прямо завтра до Бєлгорода, там будуть ще кілька харків’ян, вас зустрінуть. Я вже працюю тут два місяці, все добре, до зустрічі», — скоромовкою проговорив знайомий і від’єднався.

Подальший розвиток подій, як розповів Анатолій, починався гладко, хоча його й насторожувало те, що після зустрічі в нього і ще у трьох харків’ян відібрали документи (для оформлення, пояснили). 

Якщо найближчими днями кілька державних телерадіокомпаній не припинять своє існування як юридичні особи, то запуск суспільного мовлення з початку наступного року — під великим сумнівом.  «Маємо лише кілька днів. Якщо не встигнемо, все відкладеться вже за січень наступного року», — повідомив журналістам на прес-конференції гендиректор НТКУ Зураб Аласанія, додавши, що жодного конкретного прізвища противників реформування назвати не можна. «Усе вперлося в податкову. Ніби ворогів немає, але воно все тягнеться й тягнеться. Клерк сидить і каже: в мене є всі законні підстави не робити це сьогодні. Що ти йому скажеш, що коли не сьогодні, то воно все затягується за січень?» За його словами, наближення кінця реформи відчувається по тому, що «збільшився вал негативу». 

Жахлива подія, що сталася в селі Бабинці Борщівського району на Тернопільщині, сколихнула не лише цю область, а й усю Україну. І все через ревнощі. 45-річний мешканець села разом з дружиною повернувся із заробітків з Польщі. Спочатку додому приїхав чоловік, а за кілька днів і жінка. Між подружжям виник конфлікт, подейкують, що голова сімейства засумнівався у вірності своєї дружини, зажадав пояснень. Що почув чи не почув, можна хіба здогадуватися. Але ця розмова закінчилася моторошно: чоловік спрямував мисливську рушницю на дружину. Кажуть, жінка втікала, та смертельна куля влучила в неї на порозі хліва.