Суспільство

Як відомо, офіційні вихідні в Україні триватимуть 7 днів: з 1 по 7 січня. Тож часу вистачить і тим, хто вподобає гірськолижні курорти, і тим, хто надає перевагу теплим країнам.  Туроператори підготували цікаві пропозиції для подорожей Україною. Вони зазначають, що українці традиційно цікавляться маршрутами Західної України та Полтавщини. Нові цьогорічні програми — чотириденний тур Волинню та замками західних областей (вартість — 2000 гривень з особи). Одна з найпопулярніших екскурсійних програм Закарпаттям — відвідання середньовічних замків у Мукачевому, Ужгороді, мінеральних джерел, дегустація закарпатських вин. 

В 1991 році мені видали безстрокове посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС. Минулого року в ході планової ревізії Державною фінансовою інституцією проведено зустрічну звірку щодо підтвердження статусу ліквідаторів. За результатами її Комісія зі спірних питань визначення статусу винесла рішення, яким визнано безпідставною видачу мені і моїм землякам-ліквідаторам  посвідчень учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, і вони підлягають вилученню та припиненню всіх виплат і пільг. Вінницьким окружним адміністративним судом 27.12.2012 року визнано протиправним вилучення і винесено рішення повернути посвідчення і відновити з 01.07.2012 року пільги. Додаткову пенсію повернули з 01.07.2012 року, а пільги відновили лише з 01.06.2013 року. А з 01.07.2012 р. по 01.06.2013 р. не повертають, кажуть: немає вказівки. Як це зрозуміти?  Станіслав КАЩУК, місто Жмеринка Вінницької області 

Мій батько, Халковський Максим Валентійович,  має поважний вік і стоїть у  черзі на легкове авто як ветеран війни. Які в нього шанси одержати автівку? Леоніда ХАЛКОВСЬКА,  місто Львів 

Організатори вже  третього Фестивалю здорової їжі (Best Food Fest & Heals) відчиняють двері для вегетаріанців та затятих прихильників «правильної» культури вживання продуктів. У такий спосіб  намагаються запропонувати органічні, однак аж до нестями дорогі харчі. Чим, спитаєте, намагалися долучити до екологічно чистих лав? Шістьма секціями у вигляді окремих павільйонів під назвами кулінарна, спортивна, лекційна, дитяча зона, майданчик для відпочинку та розваг, ярмарок здоров’я. З останньої й розпочинаємо цю екскурсію. На вході чепурна жінка ледь не насильно запихає мені до рота шматок тістечка, випеченого без яєць. Намагається у руки вкласти книжку із подібними рецептами за 30 гривень та ще й продати у вигляді додатка до неї шмат торта за 30 гривень. Мабуть, назва «Опера» вимагає підвищеної грошової ставки… Далі атмосфера розпалюється — випиваю кефір і полегшено зітхаю: тут цей продукт призначено лише для дегустації. Пляшку 250 мілілітрів зможу придбати у вказаних рекламодавцем магазинах за 15 гривень. Такий самий вміст молока коштуватиме 17 гривень, ну а йогурт на один «присіст» обійдеться поціновувачу натурального кисломолочного питва у 9 гривень. 

«Добре дошли». З такими словами звернувся президент Товариства дружби «Україна — Болгарія» академік Юрій Сєдих до численних присутніх, які зібралися в залі Київського ліцею №293, аби урочисто відзначити 55-річчя від дня утворення громадської організації. У вступному слові він подякував усім, хто приєднався до урочистостей, і дав короткий звіт про діяльність громадської організації за минулий період. Зокрема згадав відомих особистостей, які були засновниками товариства: біля його витоків стояли видатні державні діячі, науковці, виробничники, представники творчих професій. Серед них заступник голови Ради Міністрів УРСР Олександр Щербань, заступник голови Комітету Ради Міністрів УРСР по радіомовленню і телебаченню, письменник Олександр Кетков, поети Платон Воронько, Дмитро Білоус, композитор Платон Майборода, співак народний артист СРСР Микола Ворвулєв, член-кореспондент АН УРСР Ніна Крутікова та багато інших патріотично налаштованих, високоосвічених особистостей, які заклали під∂рунтя й розпочали активну роботу з розвитку та зміцнення дружніх зв’язків між Україною та Болгарією. Ми пишаємося тим, додав Юрій Сєдих, що у складі правління впродовж десятиріч плідно працював знаний український  поет і перекладач Микола Сингаївський. Його творчий доробок відзначено Золотими знаками Спілки письменників та Спілки перекладачів Болгарії.

На маленькій затишній вулиці Ак. Павлова у місті лева, що неподалік центру, у скверику поряд із головним корпусом Академії ветеринарної медицини вода б’є фонтаном. Але що казати про аварії, віддалені на кілометр-два від «Львівводоканалу», якщо в них під самим носом, за 50 м від головного офісу підприємства, повноводною рікою з-під асфальту витікає чистісінька вода. Потім потік розділяється на два: один «прямує» на вулицю Студентську, другий — на магістральну Зелену. Вода тече годину, другу, третю. Та всім байдуже. Не фіксує, скажімо, обладнання потужного витоку, але ж ручай на всю вулицю пробігає поряд із центральним входом до головного офісу ЛКП «Львівводоканал», куди в’їжджають-виїжджають аварійні машини, інша техніка, а на чималому подвір’ї завжди людно. 

Моринці й Шевченкове, Будище й Вільшана. Тут кожен камінець пам’ятає поета, тут минули його дитячі роки. У Моринцях він уперше подав голос, у Керелівці (так тоді називалося село Шевченкове) зростав, формувався як особистість, у Будищах — у маєтку Енгельгардта — козачкував, а з Вільшани зробив перший крок до визнання, світової слави. Нині всі згадані села його дитинства об’єднані в Національний заповідник «Батьківщина Шевченка». Чи не в кожному вірші Шевченко з болем і сумом згадує рідні місця, в які він мріяв повернутися, але лише тричі за все життя й зміг відвідати. 

Новина не з розряду сенсацій і все таки для багатьох не другорядна: тиждень тому набрали чинності внесені зміни до Закону «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Відповідно до них із числа підстав для відмови у видачі паспорта для виїзду за кордон виключено відсутність відстрочки у призові на строкову військову службу. Так, відтепер підрозділи міграційної служби, оформлюючи закордонний паспорт, не вимагатимуть у юнаків призовного віку подачі цієї обов’язкової донедавна довідки військових комісаріатів, пояснює начальник Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві Віра Сторожук. Певною мірою молодим співгромадянам з числа потенційних призовників це полегшує підготовку до будь-якої подорожі за межі нашої країни.

Був випадок, коли в гаражі одного з чернігівських підприємств хтось поставив на стіл прибраний з колишнього червоного куточка бюст вождя революції. Водії, жартуючи, вставили в його порожні очниці скляні кульки-намистини і одягли кепку. Коли вночі несподівано спрацювала сигналізація і сторож освітив приміщення ліхтариком, він мало не зомлів: йому назустріч блиснула страшними очима якась постать у кутку.  Зрештою нікому нині не потрібний предмет було прикрито лахміттям — аби людей не лякав. Це тільки один із прикладів того, яка непроста категорія пам’ять. 

Не одному поколінню українців утокмачували, що творчість Бориса Грінченка зорієнтована виключно на «націоналістично налаштованих поповичів» та «провінційних панночок», а тому чужа «будівникам комунізму». При цьому воліли не згадувати, що укладений ним чотиритомний Словарь української мови став основою першого українського правопису радянських часів, а його «Українська граматика для науки і писання» — першим національним підручником для шкіл Радянської України.  

 Народний артист УРСР, лауреат Шевченківської премії Леонід Биков вражає і наснажує своєю світлою особистістю і як митець, і як людина. Не тільки сьогодні, коли 12 грудня на календарі, — 85-й день народження незабутнього актора й кінорежисера Леоніда Бикова, а й при згадці про цього чоловіка взагалі, мені природно уявити його обличчя не лише в обрамленні кіноплівки, а й у простій дерев’яній рамці з-поміж мільйонів родинних знімків у сільських хатах, які там висіли на стінах за мого дитинства. Бо якщо в Калінінграді після фільму «Добровольці» до Леоніда Бикова кидалися на вулиці моряки як до персонажа, що ніби переступив рамки екрана з кіношної дійсності в реальну: «Льошка! Рідний ти наш!», а після «Максима Перепелиці» глядачі називали його Максимом… То в українських глибинках, де не випадало отак десь зустрітися з актором віч-на-віч, просто любили його як не чужу, дорогу їм людину. Бо відчували в ньому те, що жінка, якій пощастило дати прихисток Леоніду Бикову у своїй хаті на час його кіноекспедиції, охарактеризувала в розмові з Іваном Миколайчуком щемним народним образом: «У нього душа — як окраєць хліба: хоч до рани його притули»… 

На Вінниччині на дорозі державного значення, яка проходить областю із заходу на схід,  встановлено покажчики визначних місць краю. Зупиниться подорожній на мить і збагатиться знаннями про Поділля й загалом про нашу країну. То вельми правильно, що демонструємо кращі надбання і свій родовід. Разом з тим цікаво: чи в праці сьогодення наявні ознаки з колишнього?