Суспільство

Ці підземні споруди розташовані неподалік від сіл Хомівка та Преображенне на Луганщині. Досить крутий схил крейдяної гори поріс невеликим листяним лісом, але дбайливі руки вже збудували тут сходи з перилами зі стовбурів та великих гілок, які ведуть до входу в печери. Кажуть, ще кілька років тому цей вхід до підземного монастиря являв собою просто лаз. Нині тут встановлено хрест, є іконостас і всередині печер, мережа ходів яких простяглася, за свідченням археологів та спелеологів, більш ніж на 200 метрів. Фахівці стверджують, що є тут і приміщення хрестоподібної форми, яке можна розцінювати як підземний храм. Але звідки така унікальна споруда у краї териконів, металургійної промисловості та степів?  

Відомий учений-економіст  професор Микола Вакуленко 55 років  незмінно працює в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. У його доробку майже сотня наукових праць, держава відзначила  його заслуги орденом Ярослава Мудрого. Однак найвищанагорода в педагогіці — не матеріальна і не надається за поданням. Миколі Вакуленку  вдалося її здобути — колеги і студенти шанобливо називають його Вчитель. Через які терни проліг шлях педагога-вченого до зірок? Послухаємо його розповідь. 

На чудовому майданчику, одному з тих, які останніми роками облаштовує для харківської дітвори міська влада, не раз доводилося  спостерігати таку, як на мене (та й на кожну, думаю, нормальну людину), жахливу картину. Молода матуся щосили гамселила свого малюка і приказувала: «Казала ж тобі: не лізь на гірку, бо замастиш штанці!» Дитина гірко плаче, а жінці хоч би що. Доки роздумую над тим, навіщо люди заводять собі дітей, якщо їх не люблять, в іншому кутку майданчика татусь знімає ремінь і періщить  ним  свого малолітнього нащадка за те, що той впустив у пісок морозиво… Хлоп’я, ридаючи, намагається тоненькими ручками захиститися від побоїв батька, чим викликає у того ще більшу агресію, і він  додає дитині ще й порцію стусанів, приправлених добірною лайкою. 

З  асортименту ягід і фруктів на ринку помітно, що літо поволі передає естафету осені. Від того, чи було воно смачним для споживачів та дохідним для виробників, залежатиме і наповнення прилавків вітамінною продукцією в наступному році. То про що свідчать перші підсумки ягідного сезону та чи будемо цього року зі своїми яблуками взимку? 

Прямуючи до улюбленого місця риболовлі, голова Асоціації рибалок України Сергій Чистяков раптом наштовхнувся на огорожу з колючого дроту. Подальше обстеження виявило, що колючкою обнесено добрих два гектари дніпровського берега аж до самої води. Активіст негайно повідомив про побачене Дніпровську екологічну прокуратуру (ДЕП). Прокурори перевірили сигнал і з’ясували, що громадянка К. уклала угоду про оренду цієї ділянки з місцевою райдержадміністрацією і вже навіть почала будівництво «хатинки», порушивши при цьому купу законів, зокрема статтю 88 Водного кодексу, якою забороняється будівництво у прибережних захисних смугах. «Після нашого припису колючий паркан  знесли вже через добу. Нині, після рішення суду, який задовольнив наш позов,  стежитимемо, як виконуватиметься рішення про приведення ділянки у первинний стан, що, зокрема, передбачає й знесення вже закладеного фундаменту будинку», —каже заступник Дніпровського екологічного прокурора Луїза Яковлєва. До свіжовідремонтованої будівлі ДЕП я завітав у пошуках відповіді на запитання «Як вберегти береги наших річок від тотального дерибану». Про те, що ця проблема «стоїть», як то кажуть, у повний зріст, ми показали читачам у нещодавній публікації «Доступ до води: у законі і в житті» («УК» № 125, 16 липня 2013). Але остаточного рецепту від цієї хвороби не знайшли. Може, його знають прокурори? «Щоб береги річок залишалися доступними для людей, треба відновити повагу до закону. Саме цим ми і займаємося», — наголошує Луїза Альфредівна. 

Гріш ціна йому в базарний день, здавна кажуть про непотрібний товар. А в наш час товаром, що купується-продається, стали люди. І не лише обездолені. Виставляють себе на торги й представники самозваної еліти. Звісно, й ціну диктують. Не лише за себе, а й за тих, хто кулаками махатиме. Оскільки базарний день у столиці приурочують до майбутніх виборів міського голови, то найневитриваліші вже кинулись торгувати. Собою. Людьми, яких обзивають електоратом. Прейскурант цін один з майбутніх благодійників оприлюднив у листівці. Звичайно, він не оригінальний і став на уторований шлях: прагне купити киян обіцянками, як рибу на приманку. Не важливо, зазначають психологи, що говорить кандидат на ту чи іншу посаду. 

«Золота підкова» — таку назву свого часу отримав широко розрекламований житловий комплекс у Рівному. Люди, звісно, квапилися інвестувати кошти в сучасні квадратні метри: підкова, вірили, принесе їм щастя. 

Професіонали навіть у розмові про щось особисте не можуть не зачепити болючих робочих тем. У цьому я переконався, розпитуючи Івана УСІЧЕНКА про його життя і пригоди, готуючи інтерв’ю з нагоди 75-річчя  цієї цікавої людини.  

За одною зі слов'янських легенд, справжня перлина утворилася внаслідок того, що блискавка пробила мушлю. Тому перлину розглядали як поєднання вогню та води, символ народження й відродження. Історія ця нагадує минуле та сьогодення Березанського району. Створений 90 років тому, зараз він перебуває у стані свого відродження і має всі шанси стати справжньою перлиною Північного Причорномор'я - районом-курортом, місцем, привабливим для туристів та інвесторів. Понад два тисячоліття терени сучасного Березанського району населяли різні народи. У XVI-XVII століттях у цих степах кочували Ногайські орди. Сюди не раз доходили запорозькі козаки, які обороняли землі від навали завойовників. Перебував на території району і славетний Олександр Суворов під час російсько-турецьких війн. До сьогоднішнього часу збереглися пам’ятки, які свідчать про існування в окремих селах німецьких колоній. Березанський район як адміністративно-територіальна одиниця утворений 1923 року з центром у с. Анатолівка. У грудні того самого року центр району було перенесено в с. Суворове (нині смт Березанка). З 1937-го під час створення Миколаївської області Березанський район увійшов до її складу.

Найбільший у Європі і єдиний в Україні Реабілітаційний центр бурих ведмедів площею 12 гектарів відкрили на території Національного природного парку «Синевир» позаторік. Місце підбирали таке, щоб було близьким до умов життя цих тварин у дикій природі. І, звичайно, щоб воно сприяло їхньому поверненню до нормального життя.  Про те, як жилося ведмедикам досі, й у страшному сні не присниться.

Спекотної літньої днини кожен містянин, напевно, мріє про благодатну прохолоду. Ми  вирішили шукати її в небі, тож подалися в Карпати ловити норовливий вітер за допомогою крил. Так-так, саме крилом називають купол параплана, безмоторного літального апарата, за допомогою якого можна ширяти (планерувати) в небі. Пунктом нашого призначення стало село Пилипець, що в Закарпатті. Якихось 12 кілометрів від залізничної станції Воловець — і  ми біля підніжжя гори Гимба (1498 м), з якої відкривається чудова панорама Боржавського хребта Українських Карпат. Тут є й інші, не менш красиві, гори, але парапланеристи вподобали саме цю через хорошу інфраструктуру. 

— А борщ сьогодні у нас буде? — Буде, якщо зараз швиденько встанеш з дивана і пройдешся до базару. Тримай список! — І що ти тут написала? — ліниво потягнувся благовірний. — Так-так, сметана, морква, буряк, капустина, порібрина, дві авіаційні бомби… Що?! Ну й жартики у тебе! Якби й справді на базарі бомби продавали, знаєш, скільки б вони коштували?!