КіноТеатр

 Уперше в історії українського кінематографа стрічка «20 днів у Маріуполі» режисера Мстислава Чернова здобула премію «Оскар», перемігши в номінації «Найкращий документальний фільм». Розповідь про перші дні облоги російськими загарбниками міста на Донеччині претендувала також на перемогу в номінації «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Картину створено у співпраці Associated Press та американських документалістів з Frontline.

 Тернопільський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка розпочав 93-й сезон. І за доброю традицією, відкрив завісу прем’єрною роботою. Цього разу шевченківці запропонували глядачам містерію «Ісус — Син Бога живого» за Євангеліями від Матвія, Марка, Луки та Івана у викладі й осмисленні драматурга Василя Босовича. Режисер-постановник вистави — народний артист України, лавреат Шевченківської премії Федір Стригун. 

 Нині патріотично-декларативне гасло «Схід і захід разом» — вже не теорема, яку потрібно доводити, а аксіома. Оскільки з визначення окремих подій відповідної географії, тематики й ідеології воно перетворилося на єдино можливе універсальне гасло життя всієї країни, інакше бути не може ні тепер, ні в майбутньому. 

 Найбільший зал черкаського кінотеатру «Україна» кілька днів тому був заповнений ущерть. Жителі міста і області завітали на прем’єру художньої стрічки вітчизняних кінематографістів «Довбуш». Перегляду нового історичного фільму передувала коротка, але емоційно насичена зустріч журналістів, любителів кіно обласного центру із творчою групою стрічки. У Черкаси на прем’єру прибули не лише режисер Олесь Санін і продюсер Максим Асадчий, а й кілька виконавців ролей, зокрема Олексій Гнатковський і Ашот Арушанов.

 Цього року імена лавреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка стали відомі наприкінці липня, а не традиційно в березні. Церемонія нагородження удостоєних цієї високої державної нагороди також відбулася не як звичайно. Урочистий захід організували в Бородянці на Київщині біля пам’ятника Тарасові Шевченку, по якому під час окупації міста московити стріляли. Скульптурна споруда на честь видатного поета та Великого українця витримала цю наругу ворога й нині надалі прикрашає середмістя Бородянки.

 45 років тому було засновано Державний академічний Волинський народний хор. Він веде активну творчу діяльність. Упродовж воєнного концертного сезону 2022—2023 років колектив мав понад 90 виступів перед нашими захисниками, внутрішньо переміщеними особами, глядачами у західних і центральних областях країни. 34 роки в хорі працює заслужений діяч мистецтв України Олександр СТАДНИК:  спочатку — головним диригентом, а вже 30 років — художнім керівником і головним диригентом. 

Театральний сезон 2022—2023 років для кожної української  сцени став особливим. Адже після повномасштабного вторгнення російської федерації минулі проблеми — творчі, організаційні, фінансові — відійшли на другий план, натомість усі театри так чи інакше були змушені опановувати особливості існування в умовах воєнного стану. Для театрів прифронтових та прикордонних міст ця сумна наука стала особливо важливою й водночас надзвичайно болісною.

 До Совиного яру в селі Водяники на Звенигородщині цього дня автобуси підвозили чимало жителів місцевої громади. На великому екрані, що його організатори розмістили неподалік ставка, глядачі могли бачити героїв вітчизняних мультфільмів, а ввечері відбувся показ кінострічки «Кіборги». У село завітав національний тур «Кіно заради Перемоги!» та показав глядачам фільми за допомогою кіномобіля — спеціальної платформи, яка дає змогу влаштувати кінопоказ просто неба навіть у непристосованих для цього місцях.

Уже традиційно театральний сезон у Тернополі закінчують новою виставою. Цього разу режисер заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила звернувся до жанру комедії й запропонував шанувальникам Мельпомени п’єсу Джуліо Скарначчі та Ренцо Тарабузі «Моя професія — синьйор з вищого світу». На сцені Тернопільського академічного драматичного театру ім. Тараса Шевченка до цього твору вперше звернулися 40 років тому.

 Нинішній рік для Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки ювілейний. 80 років тому, коли гриміла Друга світова війна, його заснували. І нині кругла дата уславленого колективу випала на воєнний час, коли московити повномасштабно вторглися в Україну. Хор зайняв передові позиції на культурному фронті. Українські пісню, танець, музику він доносить слухачам, глядачам не лише в рідній країні, а й за кордоном. Концертними майданчиками для самобутнього колективу стають великі сцени палаців культури чи театрів і лісові галявини, на яких виступає перед нашими захисниками. 

 Він народився і ріс у тих місцях, що й Тарас Шевченко. Каже, що є місточок між його родиною та Шевченковою. Але присвятив свою наукову, творчу й адміністративну роботу іншому  великому українцеві —  Іванові Франку. Ідеться про Богдана Тихолоза, директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Оселю славетного письменника пан Богдан перетворює на дім науки, муз, діалогу, родини, «робить Франкову геніальність зрозумілішою».

 Гостем міжнародного фестивалю «Свобода», який завершився в Ужгороді, був відомий в Україні діяч театрального мистецтва Олександр КНИГА. Директор — художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша розповів «Урядовому кур’єру» про час, пережитий в окупації, й про повернення мистецького колективу до творчої діяльності після визволення Херсона.