КіноТеатр

Художниця Наталія Басараб добре відома на Тернопіллі своїми живописними роботами, графікою. Але вже понад десять років її захопленням стало лялькарство. Цікаво, що творить вона образи, по суті, лише відомих кіногероїв. Найголовнішу ляльку в її колекції виготовлено на  ляльковій фабриці понад півстоліття тому. Ця іграшка викликає феєрверк спогадів, адже вона пов’язує майстриню з дитинством. Наталя Басараб виросла в  Іванківцях Зборівського району. Тоді сільські діти не завжди могли похвалитися гарними забавками. А тут батько поїхав до міста й повернувся з японською лялькою. Іграшку нарекла Сонею і дуже її берегла. Із часом зносився хіба одяг. Бабуся дозволила їй пошити новий зі своєї найкращої  кофти.

На телеканалі ТЕТ тривають зйомки другого сезону реаліті-шоу «Ікона стилю». Перший сезон завершився торік. Тему програми обрано не випадково. Творці шоу відстежили рейтинги подібних програм і переконалися, що глядачів цікавить проблема вибору стилю, вміння правильно і красиво одягатися. За задумом авторів програми, її головна відмінність від інших — відсутність  героїнь, які не розуміються на моді. За словами продюсера проекту Мартіни Макеєвої, якщо в проектах «Богиня шопінгу» і «Мода народу» була дозволена відверта вульгарність, то в «Іконі стилю» все по-іншому. 

Ця повнометражна стрічка талановитого молодого українського кінорежисера за 90 хвилин не тільки закохує глядача у традиції інакшого маланкування, які впродовж шести століть з уст в уста передаються від покоління до покоління у прикордонному буковинському селищі Красноїльськ, де живуть переважно етнічні румуни. У ній поринаєш і в життя тих, хто цих традицій дотримується з яскравим творчим розмаїттям. Їхнє маланкування теж починається післязавтра ввечері, але триває довше, до післяобідньої пори наступного дня. І вражає, заворожує не лише прадавньою автентичністю яскравого народного карнавального дійства, а й тим, наскільки важливе й доленосне воно для його молодих учасників.  

Рекламний блок у шоу «Зважені та щасливі» починається зі слів тренерів на кшталт: «Якщо ти зараз збираєшся зазирнути у холодильник, то завтра можеш стати нашим клієнтом». 

  Що ж приготували нам на Новорічні свята українські телеканали? «Україна» традиційно покаже «Пісню року» і «Блакитний вогник», де співатимуть незамінні Алла Пугачова, Крістіна Орбакайте, Микола Басков, Діма Білан. Протягом кількох місяців в ефірі телеканалу тривало шоу «Як дві краплі води». Українські артисти конкурували за звання кращого музичного пародиста. Його ім’я стане відоме в новорічну ніч. Тоді ж глядачі побачать грандіозний гала-концерт.

Два десятки композиторів світу поклали на музику вірш «Гренада», який  створив 1926-го 23-річний уродженець Катеринослава (нині Дніпропетровськ) Михайло Шейнкман — відомий радянський поет і драматург із псевдонімом Міхаїл Свєтлов. Михайло Аркадійович — один з небагатьох митців сталінської доби, який не доносив, не писав на колег пасквілів. Як згадував багаторічний в’язень сумління автор легендарних «Колимських оповідань» Варлам Шаламов, у ті часи це було значно важче, аніж створити «Гренаду».

Ця робота Дніпропетровського міського телевізійного театру (директор — Ольга Волошина) отримала Гран-прі V Міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтв «Кінологос-2013» в Одесі. Здавалося, зовсім недавно знімальна група зустрічалася з її головним героєм у Києві, говорили про відзначення в рідному Дніпропетровську його столітнього ювілею 25 лютого 2014 року. Але нещодавно Євген Березняк пішов із життя… Про те, як врятували старовинне польське місто Краків, знято багато художніх і документальних кінострічок, серед яких відомий радянський трьохсерійний фільм «Майор Вихор» за однойменним твором Юліана Семенова. Прототипами головного героя були три людини: розвідники Євген Березняк і Олексій Ботян, а також відомий письменник Овідій Горчаков (автор повісті «Викликаємо вогонь на себе»), з якого писалися зовнішність і характер «Вихора». До речі, Юліан Семенов із самими розвідниками не зустрічався.

У Голлівуді спостерігається бум біографічного кіно, або байопіку. Кінематографісти Росії підхопили цю тенденцію і шукають кошти на фільм «Чайковський». На головну роль розглядають і Джуда Лоу.  Не відстає й  Україна, де спостерігається пожвавлення кіновиробництва. Нещодавно презентували фільм-страшилку «Тіні незабутих предків», зроблений за голлівудськими лекалами, та не за їхніми стандартами. Наступною прем’єрою став байопік «Параджанов» — пряме використання прізвища-бренда всесвітньо відомого «Тінями забутих предків» кінорежисера. Цей фільм має найбільше світових нагород серед вітчизняних стрічок. У грудні «Параджанов» виходить на екрани країни.  

Кохання — почуття чи не завжди вистраждане у своїй сутності. У головних героїв романтичної оперети Ярослава Барнича «Шаріка», на прем’єру якої запросив Тернопільський академічний драмтеатр ім. Т. Шевченка, вони витримали перевірку війною, часом, але не погасли, навпаки, запалили ватру людського щастя. «Про серця біль вам розкажу», — твердить головний персонаж — поручник кінноти українських січових стрільців Степан Балинський.   

Споживчий ринок можна порівняти з полем бою: продавці проти покупців. Але нам, покупцям, воювати набагато складніше. Проти нас працює ціла система — продавці, охоронці, адміністрація. У будь-якій війні перемагає той, хто краще підготовлений. Саме цій меті — підвищити обізнаність людей і підняти культуру споживання — присвячена програма «Територія обману», яка протягом року виходить на каналі 1+1. Почалося все зі звичайної курки-гриль, якою у відрядженні отруїлися колеги телеведучого Олексія Душки. Тоді він і вирішив зробити передачу про товари, які ми купуємо в супермаркетах. Після першого випуску з’ясувалося, що проблем, про які варто поговорити, — безліч. 

Відразу скажу, що не збираюсь вимагати заборони на показ мультиків про Крокодила Гену, Простоквашино, Вовка із Зайцем. Так само як і радянського серіалу про Шерлока Холмса з Василем Лівановим у головній ролі тощо. І вирізати всі сцени, де головні герої димлять тютюном, теж не буду пропонувати. Ці фільми — історія, нагадування про часи, коли головним було, як ти ставишся до будівництва комунізму. А куриш при цьому чи ні — це вже справа другорядна. Партійні виконроби не надто переймалися: Помре бідолаха від раку чи бахне його інфаркт — не біда, будівничих радянщини у країні сотні мільйонів. Натомість пропоную звернути увагу на сучасний кінематограф — як інструмент вживляння у суспільну та особисту свідомість не найкращих стереотипів поведінки. 

«Ти підеш на презентацію української стрічки «Тіні незабутих предків»? — поцікавився колега. «А що, вийшов римейк»? З’ясувалося, що назва параджановського шедевру, до якої приліпили заперечну частку «не», належить зовсім іншому фільму. Ще до виходу на екран фільм викликав великий резонанс у суспільстві — від звинувачень у копіюванні американських стандартів до гордості за вітчизняний продукт. Щоправда, ті, хто асоціює наш кінематограф з фільмами Параджанова та Іллєнка, можуть розслабитися. Це зовсім інше кіно. Здається, назва фільму з’явилася навіть раніше за сюжет, адже паралелі з параджановськими «Тінями» — напрочуд влучний піар. Утім, режисер фільму Любомир Левицький наполягає, що жодних асоціацій з фільмом він не закладав, і навіть дивується, чому глядачам такі паралелі спадають на думку. Він просто зняв такий собі сучасний «ужастик» із молодими акторами, надихаючись історіями про карпатських мольфарів. Якщо точно — це, за словами творців, містичний трилер з елементами комедії. А назва фільму перегукується не з фільмом Сергія Параджанова, а з романом Михайла Коцюбинського, з яким режисер народився в один день.