КіноТеатр

Віднедавна, переглядаючи телепередачі, мимоволі згадую вислів із книжки «Дванадцять стільців»: у нашому місті настільки багато перукарень і поховальних бюро, що складається враження, мовляв, люди народжуються, щоб причепуритись і померти. Та закрадаються підозри, що вітчизняні телевізійники вирішили: українці мають дивитися телевізори, щоб спочатку навчитись варити борщі й пекти пиріжки, а потім худнути.    Практично на кожному телеканалі є  шоу, де українців навчають готувати. Нещодавно одночасно натрапила на три передачі, де давали поради, що і як потрібно варити й смажити.

Є митці, роботи яких стають взірцями для послідовників. Утім, тільки окремі з них у змозі бути взірцями для тих, хто, обираючи життєвий шлях, воліє присвятити себе мистецтву. Світочами, Вчителями (саме так — із великої) молодих, їхніми турботливими батьками, вочевидь, стають одиниці. Коли йдеться про кіно, не можна не згадати Віктора Івченка, його унікальне вміння розгледіти талант і допомогти йому розкритися. Це він 1961-го очолив перший кінофакультет славетного вишу ім. І. Карпенка-Карого і почав навчати Івана Миколайчука, Борислава Брондукова, Раїсу Недашківську, Зою Недбай, Валерія Бессараба, Володимира Савельєва... 

Рівнянка Ольга Пасічник понад два десятиліття живе із сім’єю у Варшаві. Втім, часто вона буває там аж… півтора місяця на рік: богемне життя, що складається з репетицій та виступів на найпрестижніших сценах світу (її унікальне сопрано зачаровує публіку), не залишає жодних шансів одомашненню. Тим сильніше дорожить вона унікальною нагодою побувати в родинному гніздечку, котре тепер перемістилося з Рівного до Острога. Відкрию секрет: її батько — ректор Національного університету «Острозька академія» Герой України Ігор Пасічник, мама — професор математики того ж університету Ядвіга Пасічник. Саме в давньому Острозі ми дивом зустрілися з Ольгою.

Колись фестиваль «Тер­нопільські театральні вечори. Дебют» називали «вересневою розрадою», через фінансові проблеми його кілька років не проводили, а десятий, ювілейний, заледве зібрали аж білосніжного грудня. Підтримка високого професійного мистецтва, збереження та розвиток традицій, пошук талановитої молодої української режисури — його основне завдання. Нинішній фестиваль відбувався під знаком світлої пам’яті двох особистостей. Відзначили 125-річчя від дня народження видатного режисера-реформатора Леся Курбаса, якого 75 літ тому розстріляв більшовицький режим. 

 Як зазначають організатори, Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» — найбільша регулярна кіноподія України та Східної Європи за версією FIAPF (єдина організація телевізійних продюсерів та кінопродюсерів світового масштабу). Щороку форум репрезентує понад 250 фільмів з усього світу. Конкурсна програма складається зі студентських, перших короткометражних і повнометражних фільмів: «Ми транслюємо всі найпрогресивніші світові тенденції в молодому кіно». Тож через призму фестивалю хочу подтивитися на вітчизняні фільми.

В антракті глядачі впівголоса жваво ділилися найпершими свіжими враженнями від побаченого та почутого. «Спершу найбільше задивлявся на широченне ліжко на сцені: дуже кортіло подрімати», — спробував жартувати один із місцевих чиновників, який прийшов до театру «по службі». Та під осудливим поглядом дружини, яка стояла поруч і спопеляла його очима, «театрал» хутко виправився: «Ні, ні — все просто грандіозно! Спецефекти, виконавці, декорації, музика… Як кажуть наші партнери, «гут». Навіть дуже «гут»!..  

Останнім часом стало досить модно знімати римейки: чи то дефіцит хороших казок, чи то ностальгія за радянським минулим не дає режисерам спокою. Ось і після римейка «Іронії долі» Тимур Бекмамбетов замахнувся на фільм «Джентльмени удачі». Нещодавно він, разом з виконавцями головних ролей Сергієм Безруковим і Мариною Петренко, презентував цю стрічку в Києві.   У повністю переписаному сценарії завідувач дитячого садка Євген Трошкін у виконанні Євгена Леонова перетворився на аніматора дитячого центру Льошу Трьошкіна (Сергій Безруков). Сам Трьошкін — інфантильний і життєрадісний хіпстер, виявився двійником найнебезпечнішого злодія і вбивці Смайлика, що вкрав цінний експонат із музею в Пітері.

Протягом чотирьох днів у Києві та Черкасах проходив І Міжнародний театральний фестиваль «Документ», спрямований на популяризацію в Україні так званих документальних спектаклів. Своєрідність документальної вистави — віддзеркалення дійсності завдяки реальним історіям, актуальним подіям, людям, які були їхніми учасниками чи ініціаторами. Документальний театр ближчий до журналістики, аніж драматургії, що особливо підкреслює метод вербатім, коли актори на сцені озвучують інтерв’ю, записані з очевидцями певних подій.   

Як зазначив у своєму вступному слові Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, прем’єра українського фільму впродовж останніх 15 років — щось надзвичайне. Доброзичливість та іронію кінознавця можна зрозуміти, адже за той час, протягом якого він обіймає посаду керманича Спілки, це фактично друга (після фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь») стрічка, яку створила суто українська команда кінофахівців і в якій лунає українська літературна мова.  Поза тим, на рівень зі справді надзвичайними фільмами цей не поставиш. 

У  планах телеканалу «1+1» — ступити у 2013 рік зі співами, розпочавши 8 січня показ нового сезону проекту «Голос країни. Нова історія». Знову четверо суддів — Олександр Пономарьов, Олег Скрипка, Валерія, Діана Арбеніна — обиратимуть вокальне майбутнє України. А поки що «1+1» дає дорогу юним українським виконавцям від 6 до 14 років в шоу «Голос. Діти» — адаптованому варіанті голландського проекту «The Voice Kids». Певна річ, що не всі учасники дорослого «Голосу» змогли досягнути блискавичної співацької кар’єри, однак той факт, що подібні шоу приносять зазвичай маловідомим або невідомим особам популярність (нехай навіть тимчасову), є безсумнівним.  

У цьому році органи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької області зареєстрували такі імена новонароджених: Анджело де Лука, Грант, Далер, Одіссей, Кенан, Береза, Вірсавія, Деулет, Златослава, Фіалка. А позаяк для них традиційні дідівські і прадідівські прізвища недоречні (як вам комбінація Вірсавія Сіробаба чи Одіссей Вовченко?), донеччани мерщій підбирають до імен більш підходящі варіанти хвамілій. Тож хіба це не зайвий доказ того, що одна з найкращих п’єс Миколи Куліша, головному герою якої муляло українське прізвище, нині актуальна для Донецька?  

У місті Ніжині, що на Чернігівщині, вже увосьме відшумів теплий і емоційний театральний фестиваль жіночої творчості, традиційно приурочений першому виходу на професійну сцену видатної артистки, місцевої уродженки Марії Заньковецької.