КіноТеатр

У червні виповнюється піввіку трагедії в Новочеркаську — кривавому розстрілу робітничої маніфестації в колишньому адміністративному центрі області Війська Донського. Саме з цих досі маловідомих широкому загалу подій розпочинаються події нового 24-серійного телефільму, що рекламувався в анонсах як «кримінальна сага». Обумовлено це тим, що головна сюжетна лінія серіалу — показ злочинної діяльності сумнозвісної банди братів Толстопятових, які впродовж п’яти років тримали у страху Ростов-на-Дону.  

Режисери  в усі часи крутили «Шельменком», як циган сонцем. Заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, не мудруючи лукаво, повикидав із невмирущої  п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка геть усю політику та сатиру садо-мазохістського розливу і створив на сцені Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської дивовижно гарну музичну виставу — феєричну, легку і світлу, сповнену доброго гумору і радості. Хоч дехто з глядачів на тому театральному святі таки нервово совав під кріслом ногами: де, мовляв, наша національна гордість, де сценічні протести, коли усілякі там москалі-Скворцови руками наших же Шельменків-пройдисвітів обдурюють наївненьких Прісеньок, а тим Шпакам-запроданцям, що проїли-проспали свою козацьку славу, один клопіт — аби вечеря не пропала, то з чого тут сміємося — із себе ж!.. 

«Украдене щастя» — візитна картка колективу — на кону вже понад півстоліття! Перша прем’єра (з легендарними Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським і Гнатом Юрою-режисером) відбулася ще 1940-го. 1956-го постановку було оновлено, а 1979-го Сергій Данченко створив нову версію (з Богданом Ступкою в ролі Миколи Задорожного). Цей твір — наріжний камінь творчості письменника і творчої біографії театру. Винятково суголосна йому повість (котра, по суті, врівень із романом) «Перехресні стежки». 1956-го її на франківській сцені поставив Михайло Гіляровський. Однак, як пояснює нині режисер театру Дмитро Чирипюк, то була спроба «осягнути неосяжне» — донести до глядача мало не весь роман.  

Влад Троїцький свої художні експерименти називає «пошуками духовного прагматизму». У своїй творчій практиці він примирив давню суперечку фізиків і ліриків, і навіть бізнесменів: достойно відповів на виклик часу, уособивши таку триєдність. Він став  яскравою постаттю ХХІ століття не тільки українського театру. Режисера запрошують до постановок на престижних європейських сценах. Влад ледь знайшов час для інтерв’ю напередодні поїздки в Москву. З виставами «Людина-подушка» і «Король Лір». Його «Дах» їде в Росію на театральний фестиваль «Золота маска +», куди запрошують трупи, які уособлюють нові тренди європейського театру. Водночас Влад уже замовив квиток до Будапешта, де його постановка в Дебрецені опери «Місто мертвих» Карнгольда визнана головною музичною подією в країні та буде показана в угорській столиці. Далі його шлях проляже до Лозанни, де 29 травня  в  Theatre Vidy Lausanne — одному з найвизначніших театральних центрів не тільки Швейцарії, а й цілої Європи, відбудеться прем’єра його постановки гоголівського «Вія». Потім тур Францією і шість вистав у Парижі. Троїцький очолює найбільш гастролюючий, сказати б,  театр країни. Можливо, з ним можуть конкурувати наш оперний і театр танцю Поклітару. Тим часом у своїй країні його майстерність майже не затребувана. 

Ця новина «підірвала» Інтернет, газети і телеканали. Таку видатну подію не описав і не показав тільки ледачий. Що ж сталося? В Україні відбувся дефолт чи на Троєщину запустили метро? Та ні, випускниця павлоградської школи прийшла на випускний у білизні.  

Свого часу «УК» вже звертався до теми браку культурно-мистецьких проектів на українському телебаченні. Відтоді таких передач на загальноукраїнських телеканалах стало ще менше: закрутилися з вітром «Майстер-клас» («Перший Національний»), «Галерея СІТІ», «Старий Київ», «Історії Міста» («СІТІ»). Однак, як зазначалося раніше, супутникові телеканали прогресивніші й активніші в цьому плані. До прикладу, канал «ТВі» запустив десять нових проектів, серед яких є й новий культурний тижневик, назва котрого — «Гра в слова і не тільки».  

Шкода, що немає про війну серіалів українського виробництва. Щоб, знаєте, знято було по-сучасному, з сьогоднішнім баченням усього того страхіття. Щоб сюжет — не відірвешся. Немає…  

Нова російська кінокартина, випущена в прокат відразу до двох знаменних подій — початку Євро-2012 і 70-річчя прославленого навіть голлівудськими кіномитцями «матчу смерті», — без глядача не залишиться. Тим більше, що відомі кіноактори Сергій Безруков і Єлизавета Боярська вкотре продемонстрували високий рівень виконавської майстерності, а трагізм зображених на екрані подій справді бере за живе. Та, на жаль, творці чергового російського фільму «про війну» лише додали аргументів на користь тих, хто намагається трактувати всенародну війну з «коричневою чумою» як чуже нам «совєтсько-германське» протистояння двох тоталітарних режимів. Так, ніби серед радянських громадян, які віддали життя за Перемогу, майже кожен третій — не родом з України або не українець за своїм етнічним походженням.  

Є  актори, яких впізнаєш передусім за їхнім голосом. Володимир Ніколаєнко, актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, працює і на кону, й поза його межами: зокрема біля мікрофона, озвучуючи кіно і мультфільми, начитуючи невеличкі монологи для радіопрограми «Від суботи до суботи». Спеціально для «УК» відомий франківець розповів про шляхи, якими йшов до акторської справи, і тих, хто скеровував його на них.  

Як і в кожному місті, в Дніпропетровську є вулиці, названі на честь видатних людей, в тому числі й героїв Великої Вітчизняної війни. Городяни звикли до цих назв, та, на жаль, не всі знають про подвиги і долі тих, хто заслуговує, щоб про них пам’ятали. Іменем Павла Гусенка названі і вулиця, і студентська поліклініка. Але не всі, особливо нинішні студенти знають, що наш  земляк, Герой Радянського Союзу був командиром ескадрильї бомбардувальників, здійснив майже 200 бойових вильотів, звільняв від фашистів Дніпропетровськ і Харків і героїчно загинув 20 вересня 1944 року поблизу польського міста Прешов. 

Зворушливий у своєму невігластві і спробах усвідомити буття не тільки як життя плоті, а й Духа десятирічний хлопчик Оскар помирає в лікарні від раку. Батьки не відразу знаходять сили разом з ним прожити гідно останні відведені синові дні. Більше душевної мужності виявляє доглядальниця, колишня чемпіонка з боротьби, яку діти з лікарні прозвали Рожевою Дамою. Коли хлопчик випадково дізнається, що йому залишилося тільки 12 днів, життя для нього особливим чином прискорює свій перебіг. Рожева Дама пропонує гру: вважати один день за десяток років.  

На недавній передачі про інтернет-трейдинг на телеканалі «Інтер», де йшлося про обман на форексі, на телеекрані демонстрували графіки… фондової Української біржі та інформацію з регульованого біржового ринку, хоч до торгівлі на форексі ці дані не мають жодного стосунку. Та, на жаль, більшість журналістів не відрізняє біржовий ринок (торгівля цінними паперами. — «УК») від форексу (торгівля валютами різних країн).