КіноТеатр

Щоразу, перемикаючи силу-силенну найрізноманітніших музичних телеканалів, вкотре дивуюся: як настільки можна не дбати про своїх глядачів — потенційну цільову аудиторію? Адже в будь-який час (навіть у прайм-тайм) телекартинка фактично не змінюється: по той бік екрана в наштампованих майже за ідентичним сценарієм відеокліпах постійно стрибають напівоголені силіконові тіла. Причому гламурні «ляльки» жіночої й чоловічої статі не просто влаштовують стриптиз під музику, а ще й намагаються співати, вражаючи свідомість глядачів примітивністю текстів своїх пісень.

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні. Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. 

Телеканал СТБ  взявся допомогти сільським чоловікам знайти свою половинку — нещодавно тут стартувало реаліті-шоу  «Фермер шукає дружину».  Чому саме ця тематика припала до душі ініціаторам, розпитуємо керівника  проекту Олену РОМАНЕНКО.

Зізнаюся, справжнім одкровенням став для мене нинішній потужний розвиток кінематографа Туреччини, де щороку знімаються десятки нових фільмів і серіалів. Вони збирають мільйонні аудиторії глядачів не лише в Азії, а й в Європі. Чого не можна сказати про Україну, яка ще 20–30 років тому поповнювала державну казну більш ніж на 200 млн радянських карбованців.

Простір електромагнітних коливань, завдяки яким здійснюються різні комунікації — працюють радіо, телебачення, стільниковий зв’язок, мобільний Інтернет, з року в рік нарощує свою значущість для людства.  На жаль, частотний ресурс, як і всі інші, обмежений, але при цьому здатний приносити прибутки (і не малі!). Тому пристрастей навколо нього не бракує. Підтвердження тому — реакція на прийняті Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення рішення з надання нових ліцензій на мовлення телевізійним компаніям, які вона оприлюднила минулого тижня. Для тих, хто «не в темі», поясню причини проведення масового ліцензування. Це перехід з аналогового розповсюдження телевізійних сигналів на цифрове, який Україна згідно з прийнятими на себе міжнародними забов’язаннями має здійснити в 2015 році.

З-поміж багатьох запрошених зірок II Одеського міжнародного кінофестивалю найпопулярнішою у публіки була, либонь, Ада Роговцева. Напевне, через те, що, по-перше — наша, по-друге — по-справжньому улюблена. До того ж на кінофорумі вона була аж ніяк не меморіальною зіркою. У кінозалах її можна було бачити під час презентації фільму Олександра Гордона «Вогні притону». А короткометражку «Собачий вальс» Тараса Ткаченка, де Ада Миколаївна виконала головну роль, визнали кращим фільмом «Української лабораторії».

Багато хто з телеглядачів обурюється з приводу вторгнення рекламних роликів у трансляцію фільму, телепередачі або випуски новин. Проте не всі знають, що це не завжди відбувається законно. Тож спробуємо проаналізувати проблемні питання телереклами, посилаючись на власні спостереження і чинне законодавство. Спершу згадаємо про любителів спорту, які в очікуванні результатів матчів чи змагань не пропускають жодного випуску спортивних теленовин. Зазвичай їх трансляція не обходиться без нагадування про спонсорів, серед яких лідерство утримують марки горілчаної продукції.

20-та річниця Незалежності — резонний привід для порівнянь змін в усіх сферах життя, в тому числі й можливостейсучасного телеглядача з тими, які він мав у 1991 році. У той, вже далекий час максимальну кількість телеканалів в Україні мали змогу дивитися менше 7% глядачів. І налічувала та кількість аж... 4 канали. Молодим людям важко таке уявити, та, відверто кажучи, мені й самому майже не віриться, хоч свою кар’єру на ТБ я починав у 1960 р., коли воно взагалі було одноканальним. 75% глядачів мусили задовольнятися трьома каналами.

Заньківчанський актор і режисер Орест Огородник виніс на суд глядачів одну з найгостріших нині для нашого суспільства проблему нівелювання вічних цінностей. Скажімо, для українського селянина не було більшого мірила достатку, аніж земля. Не в планетарному її вимірі, а  в духовно-матеріальному. Й ота любов, а радше кровний зв’язок, закладений на генетичному рівні, передавався з покоління в покоління. Та з якихось причин нині він десь переривається, порушуючи гармонію.

Тема створення суспільного мовлення — багатогранна. Ця публікація містить низку нових пропозицій. Нині в нашій державі працюють Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія, 28 обласних (регіональних, міських) державних телерадіоорганізацій, студія «Укртелефільм», Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «УТР», Державна ТРК «Культура».

У мого приятеля вдома існує залізне правило: коли якась річ упродовж року-двох пролежала непотребом, від неї позбавляються. Мовляв, стільки часу обходилися — навіщо далі тримати? Пригадав це, подумавши, що медійне співтовариство в липні мало нагоду відзначити 14-річчя прийняття документа, який і дня не працював — Закону «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні». 

 У радянські часи картина, яку малювали новини на екранах телевізорів, була простою й ясною: «у нас» усе добре (за винятком окремих недоліків, які усуваються), «у них» —  усе погано. В часи перебудови ця картина почала давати тріщини. З’ясувалося (для глядача), що «там» не все й погано і, навпаки, в нас доброго не так уже й у достатку. Воно, це «добре», в такому ж дефіциті, як і товари на полицях магазинів.