Якщо уважно подивитися на топографічну карту Волині, то на півночі, на самому кордоні з Республікою Білорусь, увагу неодмінно приверне велика блакитна пляма. Це одне з найкрасивіших і найбільших озер Волині — знамените Біле. Трикілометрової довжини, воно має площу сім квадратних кілометрів. Одна половина цієї поліської гідрологічної перлини належить сусідній братній державі, друга, південна, — Україні
І хоч тут, на перший погляд, абсолютна поліська глушина, кордон, як відомо, спокою не знає. Бо не відомо, де саме «брати» з Росії надумають переправляти в Україну чергових фахівців з диверсій і дестабілізації.

Минулої ночі у відповідь на атаку військової частини Національної гвардії у Маріуполі підрозділи МВС провели операцію з локалізації банди нападників, до якої входило близько 300 осіб. Про це за результатами операції повідомив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.

Після того, як військову частину нападники закидали запалювальними фугасами та «коктейлями Молотова» і відкрили вогонь по вартових, гвардійці відкрили попереджувальний вогонь. Відповідно до статуту, після повторення атаки — вогонь на ураження. 

Народ скаже, як зав’яже. Скільки ниточка не в’ється, а клубочок видно. Навряд чи хтось ще посміє сказати про українців щось образливе на кшталт «моя хата скраю», навряд чи хтось ризикне заговорити про розбазарену армію. Згуртованіший народ спробуйте пошукайте. Це не порожні слова. Підтвердженням цьому стала промова з цифрами і фактами заступника міністра оборони Петра Мехеда під час брифінгу «Виведення військ із Криму, їх розміщення на материку, матеріальне забезпечення та допомога сім’ям військовослужбовців», що відбувся в Українському кризовому медіа-центрі. 

Військовослужбовців, які виходять з окупованого Криму на материкову Україну, гостинно приймають у різних регіонах. Люди розуміють, що солдатам і офіцерам довелось пережити нелегкі дні, і прагнуть їх всіляко підтримати. Про те, як це відбувається, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 
Першим містом в Україні, яке прийняло військових із Криму та членів їхніх родин, став Миколаїв. Із березня на територію, яка найближче розташована до півострова, передислоковано кілька військових частин. Нині в області перебувають військовослужбовці 204-ї бригади тактичної авіації з Бельбеку, морські піхотинці з Феодосії та Керчі, льотчики Сакського гарнізону, 36-та окрема бригада берегової охорони ВМС України з Перевального, навчальний загін із Севастополя. Усього 750 осіб. Фактично Миколаїв стає новим військовим центром країни. І новою «домівкою» безпосередньо для армійців та їхніх сімей.

Сталося те, що сталося. Мабуть, правильніше сказати — те, що мало б статися. В Крим прорвалися самозванці. В шоковому стані практично всі: військові, цивільні, українці, татари, представники різних професій і національностей. Шкода, не розгледіли вчасно підступності тих, хто так м’яко стелив. Проте після бою руками махати ні до чого. Тим паче, бій ще не закінчився. Так вважають експерти у цій царині. Думку одного з них, директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентина Бадрака, «Урядовий кур’єр» пропонує читачам. 

Син воїна-інтернаціоналіста Юрія Коваленка — 23-річний Сергій, хоча в армії не служив, після оголошення часткової мобілізації одним з перших прибув до військкомату і записався добровольцем. Наступного дня саме так вчинив і його батько.

— Вчинок мого сина, який є студентом Національного університету Державної податкової служби України, мене приємно здивував,— розповідає Юрій Коваленко.— Раніше у нього не було бажання служити в українській армії. Він дотримувався думки, що, мовляв, у такій армії втрачати рік, щоб будувати генеральські хатинки, немає чого. Але у відвертій розмові з батьком зізнався, що служити у такій армії, в якій служив батько, вважав би за честь.

— Уже кілька днів ми розділяємо побут із нашими товаришами по службі, що прибули з Криму, — розповів заступник командира Окремого президентського полку Сергій Нехаєнко, супроводжуючи нас до казарми, де розташувалися військовослужбовці Першого Феодосійського батальйону морської піхоти. — Вразила в цій ситуації небайдужість наших громадян. Щойно звістка про прибуття морпіхів з’явилася у ЗМІ, як до нашої частини почали приходити люди з гостинцями. Так, із міста Немирова прибула машина з 20 тоннами продуктів. Подарували нам і пральну машину. До частини приходять наші цивільні сусіди, що мешкають у сусідніх будинках: цікавляться, чи, бува, чого не треба.

Зухвала й нахабна анексія Кримського півострова армією сусідньої нібито «братської» Росії, концентрація останніми тижнями її ударних з’єднань на південному, східному й північному напрямках від наших кордонів змушує керівництво України вживати адекватних і оперативних заходів для оборони держави. Так, учора об’єктом інспектування в. о. Президента, Голови Верховної Ради Олександра Турчинова став 169 Навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України, розташований поблизу смт Десна на Чернігівщині.

«Одним із серйозних завдань, які ми реалізуємо, є підготовка резерву. Ми повинні створити потужний резерв, який був би готовий будь-якої миті взяти в руки зброю і вміло стати на захист держави», — заявив в.о. Президента, Голова Верховної Ради Олександр Турчинов під час відвідання навчального центру Національної гвардії в селі Нові Петрівці Київської області.

Ознайомившись із навчанням військовослужбовців та добровольців, які стояли на Майдані, а потім виявили бажання стати до лав Національної гвардії, Олександр Турчинов висловив переконання, що Національна гвардія гідно триматиме свій прапор, і це буде елітний підрозділ, у якому мріятимуть проходити службу всі молоді люди. 

На території Полтавського об’єднаного військового комісаріату відбулися навчально-прикладні заняття зі зброєю для доукомплектованого штату його працівників.

— За останні 15 років такий захід проводиться вперше, а необхідність його проведення викликана військовою агресією наших північних сусідів — росіян, — повідомив заступник обласного військового комісара з виховної роботи, підполковник Ярослав Пистун. — Заняття проводяться, щоб тимчасово мобілізовані військовозобов’язані освіжили в пам’яті те, чому їх навчали у війську 10 чи 15 років тому.  Серед людей, яких ви тут бачите, новобранців немає, але ж усі знають, що «повторення — мати навчання». Крім того, частина мобілізованих є випускниками військових кафедр, яким досі не доводилося мати справу зі зброєю. Ці недоречності наразі виправляємо.