ПРОБЛЕМА 

Занижені тарифи — причина бід не лише водоканалу
 

Уже звичним атрибутом повсякденного життя житомирян стали пересихаючі час від часу водопровідні крани. Причина цих незручностей не в обмеженості водних ресурсів, а у періодичному відключенні енергетиками за борги так званої третьої станції водопідйому, без роботи якої вода вище рівня двох нижніх поверхів у місті не піднімається.

Однак звинувачувати керівництво енергетичної компанії «Житомиробленерго» у бездушності навряд чи варто. 

— Середньомісячна вартість спожитої в області електроенергії становить близько 110 млн грн, а Житомирський водоканал заборгував нам уже понад 30 млн грн, — розповідає комерційний директор підприємства Сергій Невмержицький. — Як наслідок, для своєчасної оплати замовлених обсягів електроенергії доводиться відволікати власні обігові кошти і навіть залучати короткотермінові банківські кредити. Неможливо спокійно миритися з існуванням боргу, який щомісяця лише зростає на 1,5—2 млн грн. Тим більше, що частка Житомирського водоканалу в структурі загальнообласного боргу за електроенергію вже сягнула 45%!

Варто нагадати, що Житомирщина не входить до числа індустріальних регіонів.

Область — на «трьох китах»

Отож головними споживачами електроенергії тут є населення (35% загального споживання), а вже потім промисловість (34%) та житлово-комунальна галузь (8%). Це суттєво додає «головного болю» енергетикам, які, здійснюючи попередню оплату закуплених кіловат-годин, кошти за надані послуги від абонентів-фізичних осіб отримують аж через місяць, а Житомирському водоканалу вимушені реалізовувати свій «товар», яким є електроенергія, фактично… безплатно.

За ситуації, коли енергетика області, образно кажучи, утримується на «трьох китах», один з яких весь час нарощує борги, — це загрожує обернутись крахом для всього господарського комплексу Житомирщини із населенням включно. Адже йдеться про одну з найбільших за територією областей України, де щільність населення на одиницю площі чи не найнижча в державі. Отож для енергозабезпечення віддалених поліських хуторів, де мешкають буквально по кілька родин, енергетикам інколи доводиться опікуватися збитковими лініями електропередач протяжністю по 15—20 км.

У перетворення цієї води на питну — конкретна ціна. Фото автора  

Без вини винуваті

Здавалось би, винуватця знайдено. Тим більше, що начебто за рівних для всіх умов водоканал Коростеня своєчасно розраховується з енергетиками, а у Бердичеві і Новограді-Волинському заборгованість утримується на більш-менш прийнятному рівні в 1 млн грн.

Натомість дані управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації красномовно засвідчують, що серед міськводоканалів Житомирщини за ефективністю роботи лідирує… обласний центр. Так, фактична собівартість водопостачання тут в 1,3—1,5 раза нижча, ніж у сусідів, а витрати на водовідведення кубометра стоків у 1,6 раза менші, ніж у Новограді-Волинському.

Виникає закономірне запитання: чому в підприємства, де витрати на виробництво одиниці продукції найнижчі, фінансовий стан — найгірший серед аналогічних водоканалів області? Відповідь до банального проста: рівень тарифу на водопостачання у Житомирі не лише поступається сусіднім містам, а, що найстрашніше, відшкодовує найменшу частку фактичних витрат. Зокрема, населення оплачує лише 62% реальної вартості очистки води до рівня питної та її подачі споживачам.

Якщо в решті великих міст області, де тарифи для абонентів — фізичних осіб теж не відповідають економічно об∂рунтованому рівню, тягар фінансування водоканалів хоча б частково перекладено на підприємства і установи, для яких послуги на 17—27% дорожчі від собівартості, то у Житомирі все з точністю до навпаки: саме місцевий водоканал до?тує… бізнес. За підрахунками фахівців, лише торік це вилилось (у прямому і переносному значенні слова) у понад 2 млн грн, зекономлених підприємницькими структурами на «благодійництві» комунального підприємства, яке при цьому вимушене жити… у борг.

Однак не варто поспішно звинувачувати керівників водоканалу та місцевого самоврядування у злочинній бездіяльності, бо вони теж вимушені заручники ситуації. Річ у тому, що, на відміну від невеликих за кількістю населення міст, тарифи на житлово-комунальні послуги для Житомира затверджуються аж у Києві Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України. Як стверджують у Житомирському водоканалі, вся потрібна для перегляду тарифів документація давно вже зберігається в столиці і час від часу «оновлюється» відповідно до зростання рівня мінімальних зарплат та інших складових витрат на водопостачання та відведення стоків. Та результатом стало лише коригування тарифів на енергетичну складову, що аж ніяк не покращило фінансового стану підприємства.

Дорога ложка до обіду…

Порятунком для Житомирського водоканалу має стати довгоочікуване відшкодування держбюджетом різниці між діючими тарифами та їх фактичною вартістю. Загалом це понад 56 млн грн, із яких 26 млн припадає на період, коли затвердження вартості послуг з водопостачання і відведення стоків уже стало прерогативою центральної влади. Зрозуміло, що ці кошти аж ніяк не зайві для держави. Крім того, йдеться як про Житомир, так і  цілу низку інших великих міст, в окремих з яких місцеві водоканали боргують енергетикам понад мільярд гривень!

Утім, навіть якщо житомиряни дочекаються бюджетної «манни небесної», вона лише зніме гостроту боргової проблеми, однак не усуне її першопричин і, що найважливіше, не забезпечить передумов для ефективної модернізації водоканалу. Виділені державою кошти насправді будуть «транзитними» і невдовзі опиняться на рахунках енергетиків, як це вже сталося із 3,5 млн грн, отриманими комунальним підприємством на початку нинішнього року з міського бюджету на поповнення статутного фонду підприємства.

Без щомісячної оплати повної вартості наданих споживачам послуг — чи то за рахунок підвищення тарифів, чи то бюджетного відшкодування різниці з їх фактичної собівартості — за ринкових умов не вижити. Цю нібито азбучну істину на Житомирщині вже освоїли навіть органи місцевого самоврядування, що наочно засвідчує вартість послуг з водопостачання у всіх великих містах області за винятком Житомира, де тарифи нині  найнижчі. Однак чи не варто згадати, куди насправді веде дорога, вимощена добрими намірами?

Скупий платить двічі…

На перший погляд, пересічним споживачам вигідніше, коли держава насамперед дотує різницю в тарифах, а не конкретні заходи з енергозбереження і модернізації в житлово-комунальній галузі. Тим більше, що Житомирський водоканал є прикладом того, як навіть за умов обмеженого фінансування можна і треба підвищувати ефективність роботи. Зокрема, за останні 5 років обсяги енергоспоживання вдалося скоротити майже на чверть! Ще одне значне досягнення вже буквально останніх місяців — зменшення технологічних витрат води при її підйомі і очищенні втричі!

Однак навіть з урахуванням цього лише 45,5% води, доведеної до кондицій питної, потрапляє до абонентів, а решта фактично марнується. Зокрема, 23,7% втрат припадає на діряві водопровідні мережі, половина з яких у Житомирі належать до категорії ветхих і аварійних. Ще 23,1% втрат — «вклад» внутрішньобудинкових мереж, що обслуговуються ЖЕКами, житлово-будівельними кооперативами і ОСББ. Зрозуміло, що всі «планові» виливи закладаються до вартості води, яку ми оплачуємо. Здавалось би, досить замінити проржавілі труби — і навіть нинішні тарифи з лихвою перекриють всі фактичні витрати з водопостачання. Однак біда в тому, що коштів, потрібних для всенагального оновлення мереж, у комунальників немає, тимчасом як виділені з бюджету фінансові ресурси спрямовуються навіть не на «латання дірок», а на штучне підтримання «дешевих» тарифів, що на ділі задорогі як для держави, так і для кожного з нас…

ДО РЕЧІ

«Миргородводоканал» стане комунальним

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ЖКГ. Жителі курортного Миргорода та райцентру Велика Багачка, що на Полтавщині, віднині будуть забезпечені стабільними і якісними послугами з водопостачання та водовідведення. Згідно з повідомленням прес-служби облради, члени постійної комісії з питань бюджету та управління майном погодили питання про передачу обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал» у комунальну власність Миргорода. Підприємство передадуть місту з усіма активами і пасивами. Для водоканалівців ця подія бажана насамперед тому, що очікують поліпшення фінансового стану підприємства.