«Шановні громадяни!

Тільки раз і тільки у нас! Поспішайте на неповторне шоу «Ніч у буцегарні»! У програмі: пікнік за гратами; театралізоване прочитання Кримінального кодексу; виступ аматорського колективу в’язнів «Веселі посиденьки»; демонстрація багатосерійного містичного трилера «Перевертні у по…тертих кросівках»; спортивний спаринг на гумових кийках. На вас чекають різноманітні розваги, подарунки, кава-брейк та дискотека з промовистою назвою «Під небом у клітинку».

Чомусь здається, що більшість співгромадян не пішла б розважатися за ті високі стіни навіть за мішок подарунків. На щастя, до такого заходу «у не надто віддалених місцях» не додумалися. А картинка такого анонсу виникла в уяві після чергового оголошення про культурний заклад, який запрошує жителів міста відвідати його… вночі. Причина: кількість охочих потрапити сюди вдень, гадаєте, завелика? Та ні ж-бо, помиляєтеся: замала! Тож треба вигадати якийсь оригінальний хід, «родзинку», що привабить відвідувачів.

Усе б нічого, тільки чому вночі? Чому ми маємо здійснювати наступ на культуру як таті — у темряві? Та й чи у кожному закладі доречна «друга, а то й третя  зміна»? Адже ідея може піти далі. І зарясніє, підхоплена всіма, кому не ліньки. Тим більше, що схема майже універсальна. Мороз по шкірі від того, якими можуть виявитися такі заходи: «Ніч у школі», «Ніч у тата на роботі», «Ніч у цеху ковбасних виробів», «Ніч у котельні», «Ніч у тераріумі», «Ніч у черзі на прийом до чиновника», «Ніч у магазині ритуальних послуг»... І все це, безперечно, з призами, танцями й співами та фуршетом.

Виникає запитання: і що це дасть, окрім шкідливої звички не спати вночі? Хіба що шкідливу звичку пити під її покривом каву. А ще — очікувати подарунки на кожному кроці навіть удень: взяли талончик до лікаря, квиток на автобус чи квитанцію на пошті — і замість подяки: «А де мій сувенір?», або ще краще: «Мені, будь ласка, чай з трьома ложечками цукру! Тільки швиденько, бо я поспішаю!»

Якось, приваблена оригінальністю ідеї, пізнього осіннього вечора пішла дивитися «підсвічену» інсталяцію. Нею виявився автобус із виставленими у вікні фотосюжетами. Довкола зібралася переважно молодь. Нашвидку щось прокричавши і до чогось закликавши, організатори прибрали прожектори і запросили присутніх пригощатися. Навкруг яріло і розкидало абстракційні тіні осіннє листя, на тлі якого чорно-білі світлини поставали у якомусь щемкому, певною мірою філософському ракурсі. Хотілося їх добре роздивитися, та світло знадобилося там, де їжа була зовсім не духовною…

Це так, до слова. А загалом у більшості випадків не від доброго життя вдаються у нас до нічних розваг. І є місця, де такі масові театралізовані заходи доречні. Та далеко не скрізь вони стануть тим медом, на який роєм полетять охочі до культурного дозвілля. Ймовірно, істина у цьому разі — не нічний птах. Її все-таки треба шукати при світлі сонця. І зовсім не тому, що за чутками до правоохоронців зі скаргою на свої ущемлені права звернулися сови, кроти і нічні бабаї…