Минулого місяця в ТСН побачив сюжет із Миколаєва, де йшлося про те, як проворна пенсіонерка, погрожуючи скаргами до різних інстанцій, рік тримала у страху поліцейських райвідділу, шантажем вимагала 7 тисяч гривень. Навіть не звернув би на нього уваги, якби не ситуація на нашому підприємстві, колектив якого буквально затероризувала скаргами самозвана екологиня, а насправді податковець у відставці Олена Решетько. Ось у кого треба було повчитися миколаївській пенсіонерці, перш ніж братися за «заробляння» грошей шантажем.

У Харкові колишня інспекторка свою діяльність поставила на «правову» основу. Скориставшись тим, що громадські організації мають дедалі відчутніший вплив на управління державою, містом, зареєструвала ГО «Екоцид.нет» начебто природозахисного спрямування і від її імені почала справжню війну із забруднювачами довкілля, коло яких сама й окреслила. В її чорний список потрапили майже всі виробничі майданчики навколо її помешкання. За заявами Решетько відкрито понад 20 кримінальних проваджень щодо підприємств тільки Жовтневого району м. Харкова. Ще з кількома десятками підприємств різної форми власності вона або ж судиться, або ж подавала позови за нібито заподіяну її здоров’ю шкоду.

Нещодавно зустрічався з бойовими побратимами, що працюють на сусідніх машинобудівних заводах «Світло шахтаря» та «Червоний Жовтень». На запитання «Як живеться?» вони лиш махнули рукою: та нічого, тільки дістала нас наклепами така собі панянка…

Попри результати всіх перевірок, офіційну статистику захворюваності поблизу ХКЗ, висновки судово-медичної експертизи, Олена Решетько разом з нібито активістами її ГО шляхом цивільних позовів про відшкодування так званої завданої шкоди їхньому здоров’ю зажадала понад півтора мільярда гривень відшкодувань. Це лише стосовно ПрАТ «Харківський коксовий завод» та «Термолайф». Серед відповідачів — понад 25 організацій та установ, зокрема міністерства, прокуратура, департаменти Харківської облдержадміністрації. Який розмах! Куди там миколаївській пенсіонерці з її дрібним вимаганням?!

Таку діяльність громадських «екологів» працівники нашого підприємства розцінюють не просто як переслідування власних меркантильних інтересів, замовну участь у рейдерських заходах, а  як елемент гібридної війни проти України. Бо кому ж, як не ворогу, вигідна дестабілізація підприємства, яке дає державі валюту, так необхідну в умовах протистояння агресії Росії? Це прямий підрив економічної безпеки країни й дискредитація всіх наших зусиль щодо допомоги ЗСУ, в лавах яких у зоні АТО воювали й борються наші заводчани.

А що вже зовсім не можуть їй вибачити мої товариші — колишні й нинішні учасники бойових дій в зоні АТО, — то це лавини помий, які вона виливає на колектив, звинувачуючи ХКЗ у співпраці з «ДНР», обзиваючи нас донецькими бандюками тощо. І хоч як дивно, все сходить їй з рук. Від наших колективних скарг, судових позовів, звернень у різні інстанції просто відмахуються, що змушує багатьох заводчан повірити у волохату руку, яка утримує цю так звану громадську організацію із певною метою.

Усі причетні й не причетні до проблем довкілля відомства Решетько буквально засипала зверненнями. Останнє з них — на ім’я голови Харківської облдержадміністрації — змусило наш колектив також апелювати до керівника області. Лист підписали майже всі працівники заводу, а це приблизно 600 осіб. І занепокоїла нас не стільки скарга Олени Решетько, як чергове введення нею в оману керівництва області та жителів міста через інформацію в деяких ЗМІ. У зверненні на ім’я тодішнього голови ХОДА Ігоря Райніна ми зазначили: «Тривогу викликає й те, що оприлюднена ваша заява про необхідність залучення до чергової екологічної перевірки ХКЗ прокуратури підхопили багато ЗМІ, зокрема й не зовсім об’єктивні, її коментували довільно й часто викривлено. А деякі чиновники ХОДА сприйняли її як непряму вказівку та, за нашою інформацією, вимагають від працівників екологічної інспекції «знайти на коксовому заводі хоч що-небудь». Підприємство відкрите для будь-яких неупереджених перевірок, і ми віримо, що й вереснева планова відбудеться у правовому руслі відповідно до вимог законодавства».

Харків’яни звикли до зважених і об’єктивних рішень облдержадміністрації, й ми також віримо в це. Проте реакцію чиновників багатьох відомств, зокрема правоохоронних, цілком можна пояснити. Маса паперів, думаємо, їх настільки дістала, що вони воліють не зв’язуватися з колишньою інспекторкою, бо на будь-яке рішення-відповідь, що не відповідає її інтересам, вона відразу скаржиться і подає судові позови на організації та виконавців, до яких надіслала скарги. Ось і спадають на думку такі запитання: а чи не забагато преференцій наше суспільство надало громадським організаціям, наділивши їх повною безкарністю за наклепи, відволікання десятків фахівців на розбирання їхніх завідомо неправдивих звернень? Має ж бути якась відповідальність, зокрема, вважаю, і кримінальна, коли своїми діями псевдоактивісти завдають шкоди економіці держави, її обороноздатності.

Ні, я за побудову повноцінного громадянського суспільства в нашій країні й вважаю це єдино правильним європейським шляхом розвитку, проте, як це часто буває, разом із корисними зернами в цей непростий процес, особливо на перших порах, набивається скільки полови, що результат стає протилежним очікуваному. 

Як хамелеони, постійно перефарбовуючись у потрібні кольори, деякі спритники від громадських рухів не лише тримають у стані постійного стресу цілі організації, підприємства, а й завдають значних матеріальних збитків державі. Лише на нашому підприємстві, як підрахували фахівці ХКЗ, розбирання скарг «Екоциду» за 2011—2016 роки відібрало у різних контролюючих організацій 5944 робочі години, або 278 робочих днів. Це десять місяців роботи не одного і не двох працівників контролюючих органів. Отож загалом у країні марнують мільярди гривень на їхні зарплати, експертизи, виїзні комісії. І найбільший аргумент — те, що жодна з перевірок не встановила наведених у цих скаргах порушень природозахисного законодавства чи санітарних норм.  Як на мене, це вже не демократія, а вакханалія самозванців, котрі присмокталися до громадських рухів і мають власну корисливу мету. 

Сергій КОВАЛЕНКО,
учасник бойових дій у зоні АТО з серпня 2014 р.
по вересень 2015 р. (в/ч 92 ОМБР) 

Від редакції. Нездорова  ситуація, що склалася  навколо ПрАТ «Харківський коксовий завод», стала темою кількох публікацій в «УК» і залишається на контролі газети. Зокрема в матеріалах від 15 червня 2012 року «Хімічна атака відміняється» та 16 листопада 2012-го «Хто в Харкові викликає  примару хімічних атак» покроково і детально  розглянуто проблему  протистояння громадської  організації «Екоцид.нет», яку очолює Олена Решетько, і колективу підприємства.

Звинувачуючи завод у порушенні  природоохоронного законодавства та санітарних норм, у завданні шкоди її здоров’ю, пані Решетько  пише скарги  в різні інстанції, подає судові позови. 

Що крапку в цій історії не поставлено і навряд чи це відбудеться найближчим часом, засвідчує лист-кореспонденція працівника ХКЗ учасника бойових дій в зоні  АТО Сергія Коваленка. У його матеріалі відтворено всі колізії протиборства, подані у минулих публікаціях в «УК» і доповнені новими фактами та емоціями працівників заводу.

Щоб вислухати аргументи іншої сторони та коментарі щодо закидів заводчан, ми зателефонували Олені Решетько. Олена Сергіївна цього разу основними аргументами щодо вимог закриття  ХКЗ висунула тезу про те, що нібито завод розташований на підземних родовищах мінеральної води, схожої за складом зі знаменитою бермінводівською, і наполягала, що в підприємства немає жодних дозвільних документів на діяльність.

«Це чергова брехня Решетько, — заявив головний еколог ХКЗ Сергій  Єгоров. — Усі дозвільні документи ми неодноразово публікували в місцевих ЗМІ, демонстрували в ефірах телеканалів. А щодо родовища мінеральних вод на території заводу, то немає жодних  документальних підтверджень цього, навіть не проводили лабораторні дослідження  складу води».

Охоче розповідаючи про різні порушення ХКЗ, пані Олена на запитання  щодо завдання шкоди її здоров’ю та адекватності позовних сум відразу обірвала розмову, нагородивши співрозмовника пафосними епітетами.