ДОСВІД 

Десятиліттями пріоритетом у діяльності цього сільгосппідприємства  з Полтавщини є людина та її соціальний захист

За свою журналістську практику мені доводилося спілкуватися з багатьма керівниками різного рангу і, як правило, всі вони починають розмову з питань приземлених — розповідають про свою роботу, проблеми або навпаки, хваляться їх відсутністю. А з Героєм України, заслуженим працівником сільського господарства України Олександром Коросташовим, розмова в нас вийшла нестандартна. Бо він, відсунувши виробництво на другий план, відразу почав розповідати про своїх працівників, про те, які це чудові, добросовісні люди та як йому пощастило, що в нього працює такий-то бригадир тракторної бригади, і такі-то завфермами. А потім ще й продемонстрував фото артистів його улюбленого народного колективу. Чим підтвердив: секрет його успіхів — саме в пошані до людей.

Якби  не будували…

Мені розповіли, що свої прибутки кооператив інвестує у працівників. Регулярно підвищує їм заробітну плату, яка тут і так висока, крім того, наприкінці цього року кожен із них отримав майже 3,2 тонни зерна: половину — безкоштовно, половину — за собівартістю. З нагоди професійного свята у кооперативі видали подарунки — мед, крупи, олію, щоб і працівники, і ветерани господарства відчули, що це — їхнє свято.

Чималі кошти спрямовують на соціальний розвиток селища, будівництво житла. За 34 роки, відколи господарство очолює Олександр Коросташов, тут побудували 290 будинків — ціле село.

Будинок, який господарству обходиться в середньому 300 тис. грн, працівник викуповує за 19 тис. грн. Проте вкладених коштів він не шкодує:

— От коли 300 будинків побудуємо, тоді вже й на пенсію піду, — усміхається, і вже серйозно зауважує, — Без цього не можна. Бо якби ми не будували, то тут уже б нікому було працювати. Ці будинки ми для молодих фахівців зводимо та підтримуємо на перших порах. Поселилася родина в новий будинок — кооператив протягом року платить за газ. Щоб людина за цей рік обжилася. Безкоштовно виписуємо поросяток, за договором — бичка, корми, аби сім’я своїм господарством обросла і копійку зайву отримала. А ще даємо саджанці фруктових дерев, щоб господарі насадили сад і зробили свій двір затишним.

На утриманні кооперативу — Будинок культури, де діють понад десять гуртків художньої самодіяльності, хор, духовий оркестр, бібліотека, народний музей історії господарства. СВК постійно допомагає райлікарні, де діє система соціальної підтримки ветеранів та працівників, які потрапили в біду. Разом із ветеранською організацією профспілковий комітет організовує і проводить членів колективу в останню путь. Правління кооперативу виділяє все необхідне для цього. Дбають тут про умови праці й відпочинку працівників, про їхнє здоров’я та членів їхніх сімей. На робоче місце їх підвозять спеціально обладнаним автотранспортом.

Олександр Коросташов з учнями підшефної школи, яку господарство повністю забезпечує необхідними для занять обладаннням та оргтехнікою. Фото з архіву СВК «Батківщина»

Вдячні шефам за турботу і педколективи двох котелевських шкіл, на ремонти та оргтехніку для яких господарство спрямовує сотні тисяч гривень. Окрім цього, воно й харчує своїх підопічних — школярів та вихованців дитсадка «Берізка» — безкоштовно. Тільки старшокласники та вчителі платять по 50 копійок за повноцінний комплексний обід зі свіжих натуральних продуктів. Олександр Коросташов зауважує, що він особисто відповідає за якість продуктів для дітей. Комплексний обід для працівника коштує трохи дорожче — 70 копійок. А якщо його коефіцієнт трудової участі (КТУ) становить 1 і більше, то він узагалі не платить нічого.

Від кожного —  по вмінню

У «Батьківщині» існує своя, на сьогодні унікальна, система оплати праці людей. Як повідомила заступник голови правління кооперативу Любов Березка, у них керівник кожного підрозділу, будь то ферма, бригада тощо, має свій преміальний фонд і за результатами роботи за місяць може преміювати кожного працівника згідно з його внеском. «Несуна» або ледаря, навпаки, покарати гривнею. Є й інші надбавки за хорошу роботу. Враховується і стаж, і класність працівника і визнання місцевою громадою (портрет на місцевій Дошці пошани, наприклад, додасть до зарплати ще 10 %, а на районній — 20 %). Облік всюди ведеться суворий, але й винагорода за кращу працю очікує належна. Усі досягнення, прибутки і витрати оприлюднюються, а плани обговорюються щоквартально на загальних зборах акціонерів. Усе — як у часи розквіту колгоспів.

Олександр Коросташов вважає, що саме така колективна форма правління допомогла їм вижити в умовах усіх криз та економічних пертурбацій. Навіть у 1990-ті роки, розказував він, коли було найсутужніше, ми в «Батьківщині» виплату зарплати не затримали жодного разу. Принагідно зазначив, що у своїй роботі ніколи не відчував безвиході, бо напевне знав, що разом зі спеціалістами господарства вирішать будь-яке питання.

А житейської мудрості, уміння ладнати з людьми Коросташова навчило саме життя. Так склалося, що вже у сьомому класі він пас колгоспних свиней, годував худобу. А після закінчення Зіньківського професійно-технічного училища і здобуття спеціальності механізатора широкого профілю, відразу ж подався на заробітки до Казахстану. Коли звідти привіз тонну зерна та 700 карбованців — у сім’ї була велика радість. Наступного року ще раз поїхав на цілину, а потім були армійські університети, навчання в Охтирському сільськогосподарському технікумі, робота на посадах завферми і бригадира тракторної бригади в колгоспі «Маяк» у його рідному селі Кам’яному. З усіма обов’язками справлявся, водночас уроки життєві засвоював.

 «Батьківщина» — одне з небагатьох господарств України, де утримують овець   

— Відтоді я зробив висновок: якщо є тямущі завферми і бригадир тракторної бригади, то господарство житиме, — розповідає Олександр Григорович. — Бо в ньому буде виробництво та всі питання можна вирішити. Я не маю наміру применшити роль інших фахівців, але на завферми і бригадира — особлива надія.

У 1974 році Олександр Коросташов отримав у Верховній Раді в Києві свій перший орден. А з ним — і першу пропозицію очолити колгосп. Але головою правління  господарства він став тільки через чотири роки. Як уже закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут. В області відомо тільки два випадки, коли колгосп очолив бригадир тракторної бригади — він, та нині вже покійний Андрій Фисун.

Не наймити  на землі

А між тим, наближається до завершення черговий аграрний рік. Для дружного, працелюбного колективу СВК «Батьківщина» він видався, як і зазвичай, успішним. Врожайність зернових у господарстві становила в середньому 57,5 ц/га. Непогано вродили кукурудза, соняшник, цукрові буряки. Їх реалізовують на цукрозаводи, яким довіряють. Встигли цього року, казала Любов Березка, вчасно і за прийнятну ціну реалізувати гречку тощо. Тепер свої зусилля сконцентрували на тваринництві — основному їхньому годувальнику.

Нещодавно, наприклад, ввели в експлуатацію сучасну доїльну залу на молочнотоварній фермі № 2. Вартість її будівництва — кілька мільйонів гривень.

У кооперативі утримують майже 4 тис. голів ВРХ. Від кожної умовної корови виробили з початку року 5,2 тис. кілограмів якісного молока.

Прибутки господарству приносить і свинарство — до 3 тисяч голів, а також кури породи полтавська глиняста — 7 тисяч. Котелевські курячі яйця нині популярні навіть у сусідніх з Полтавською областях. Бо годують курей як і всю наявну тут худобу, екологічно чистими кормами. Голова підрахував, що за рік кооператив реалізовує 470 тис. штук яєць.

Розводять у «Батьківщині» й тонкорунних овець породи прекос — 800 голів, вовну з яких продають підприємству з Харкова. — За сировину з нами розраховуються ковдрами. От тільки яка вартість тієї вовни, якщо ми стрижемо її три тонни, а отримуємо за це 20 ковдр, — обурювалася Любов Березка.  За її словами, голова колись уже хотів було закрити вівцеферму. Вже їхав туди та по дорозі побачив на лавці двох чоловіків, які доглядали її все життя й працювали біля овець. Потім розповідав: «Думаю: оце, скажуть, була все життя вівцеферма. А он поїхав той, хто її ліквідував. І залишив усе, як є».

До працівників голова кооперативу ставиться по-батьківськи, доброзичливо, але разом з тим вимогливо. Не дає спуску ледарям і хитрунам. Бо не на дядька з товстим гаманцем працюють, а на себе. Тож мусять бути справжніми господарями на своїй землі.