ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА

Підсумки десятиріччя: бракує визначеності і системності

Нещодавно вчені спробували зробити надзвичайно важливу і дуже важку справу: підбити підсумки десятиріччя гуманітарної політики держави. І одразу, так би мовити, натрапили на камінь спотикання. А чи була в ці роки державна гуманітарна політика взагалі? Почали піднімати архіви. Концепції розробляли двічі - у 2001 і 2008 роках. Але пропозиції й побажання зависли у повітрі. Тобто весь цей час актуальним залишається запитання, поставлене ще раніше: "Що будуємо?", яке слід доповнити: "Кого виховуємо?"

Деякі скептики стверджують: "Нині не до гуманітарних проблем, тут аби з економічними якось впоратися". Таким варто нагадати просту істину: економічний розвиток забезпечують люди. І саме на всебічний розвиток особистості спрямована гуманітарна політика. Її відсутність не лише у визначальних документах, а й у реаліях життя відчувається щодня. У нас чи не найнижча в Європі тривалість життя, рівень освіти не відповідає вимогам часу, та ін. Зате лідируємо за кількістю дітей, які п'ють і курять. Аморальна поведінка вже сприймається майже як нормальне явище. Якщо все підсумувати, висновок невтішний: живемо в агресивному середовищі, в якому ігноруються загальнолюдські цінності. Чому ж так сталося?

- У державі, - каже доцент Національної академії державного управління при Президентові України Валентина Карлова, - немає науково обгрунтованої стратегії розвитку, в основу якої має бути закладена система цінностей, схвалена й підтримана більшістю суспільства. Бракує консолідованої еліти, а звідси й різне бачення питань соціальної сфери. Вони заполітизовані. Через ці та низку інших причин немає системного підходу до розвитку гуманітарної сфери.

Теоретичний посил завідувач відділу Інституту історії НАН України, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький проілюстрував конкретними прикладами. Чого вартий хоча б такий: треба наново переосмислювати події десятирічної давнини для шкільного підручника новітньої історії нашої держави. Виходить, раніше бракувало об'єктивності? То чи історія писалася тоді, чи співалась ода певним силам? Дволикість у науці аж ніяк не сприяє вихованню у молоді кращих рис. Тож річ, мабуть, не лише у відсутності державної гуманітарної політики, а й у тім, хто, як і для чого цими проблемами займається.

Станіслав Кульчицький звернув увагу і на невміння чи небажання прораховувати віддачу запланованих новацій. Він вважає, що не завжди вони належним чином готуються. Так, зокрема, сталося із впровадженням 12-річної освіти в школі. Або взяти таке: зараз в Україні майже тисяча інститутів та університетів. Така кількість свідчить про бізнесовий підхід до освіти, який обертається всілякими негараздами.

Тривожно, дуже тривожно те, що вчені не змогли знайти визначних досягнень культури за десятиріччя. За їхньою оцінкою, масова культура перебуває на дуже низькому рівні, а здобутки справжньої споживає мізерна кількість громадян.

У нових умовах, за відсутності державного впливу, фактично кожен з нас сам собі ідеолог. І якщо політики за десять років, які аналізували вчені, не змогли визначити пріоритети, що об'єднували б більшість громадян, то мабуть, вони не дуже хотіли це робити. Адже є загальнолюдські цінності, вироблені тисячоліттями.

Щоб успішною була держава, в ній мають жити морально і фізично здорові люди. Освічені, виховані, зацікавлені не лише в особистому збагаченні, а й у суспільному добробуті. На зустрічі вчених прозвучала думка, що для життєвої гармонії має вирости покоління, яке поборе в собі звичку не залежати від держави. А для цього, мовляв, треба час. Можливо, й так. Але йдучи після цієї розмови містом, звернув увагу на промовистий факт. У дитячому садочку розташована гімназія "Пріоритет" (і це при тому, що в столиці не вистачає дошкільних закладів). Багаті батьки, розганяючи перехожих, везуть до її воріт пішохідною дорогою своїх чад. Автомобілі ставлять на газонах. На зауваження, що так негоже робити, не реагують. От і виходить, що в гімназії вчать доброго і вічного, а батьки - егоїзму і неповаги до оточуючих.