Чемпіон світу з боксу 
Олександр Усик:

Минулого року на світовій першості у Баку чоловіча збірна України з боксу перевершила себе: хлопці привезли на Батьківщину чотири золоті та одну срібну медалі. Вони не тільки показали кращий результат за всю історію виступів збірної на світовій першості, а ще й установили світовий рекорд за кількістю золотих нагород. До складу цієї команди ввійшов і кримський боксер-любитель Олександр Усик, який отримав «золото» серед суперваговиків. Сьогодні Олександр разом з колегами-боксерами готується до участі в літніх Олімпійських іграх, однак знайшов у своєму щільному графіку кілька хвилин, щоб відповісти на наші запитання. 

— Як потрапили до боксу?

— Мені було 15 років, коли вперше побував на тренуваннях. Знайомі хлопці йшли на заняття, вирішив піти за компанію. До того, як потрапити в секцію боксу, серйозно займався футболом.

— Чому з футболом не склалося?

— Розумієте, це доволі затратний вид спорту, бо треба купувати форму, платити за виїзди на змагання і багато іншого. Мої батьки не мали фінансової змоги мене підтримувати.

— Коли прийшло розуміння того, що бокс — це ваша справа?

— Фактично, з самого початку тренувань, попри те, що в перший день отримав на горіхи від хлопців, які давно там займались. Саме тоді вирішив, що обов’язково займатимуся, щоб стати кращим і перемогти тих, хто тоді був сильнішим. Ось так поступово і затягло.

Багатогодинні тренування для Олександра — це норма життя. Фото з сайту kia 

— Яке головне правило усвідомили ще в юнацькі роки?

— Найголовніше — це поставити чітку мету, якої мрієш досягти. І для її здійснення не лежати на дивані, а постійно працювати зціпивши зуби, терплячи біль. Тоді навіть не можливі на перший погляд речі стають реальністю. Тільки ледачий може хотіти і при цьому нічого не робити.

— Який бій запам’ятався найбільше?

— Однозначно сказати не можу. На кожен бій налаштовуюсь як на поєдинок із визнаним чемпіоном. Бокс — це вид спорту, де немає боягузів. На ринзі ти сам на сам із супротивником до кінця.

— Як налаштовуєтесь на бій за кілька секунд до початку?

— Читаю молитву і виходжу з великим бажанням боксувати.

— Чи бувало таке, що суперник перемагав несправедливо?

— Звісно, були ситуації, коли засуджували. Ніколи не тримав зла на суперника, бо він тут ні до чого. Причина — в некоректному суддівстві. І перше бажання, яке після цього виникало, — «виховати» суддю. Але, охоловши, розумів, якщо засудили — значить, дав шанс це зробити, був недостатньо переконливим під час бою. Найголовніше — на цьому не треба зациклюватися, а працювати над помилками і багато тренуватися.

— Чоловіча збірна України з боксу, капітаном якої ви є, готується до літньої Олімпіади в Лондоні. Як оцінюєте спортивний дух колег?

— Відмінно. У всіх є велике бажання тренуватися, повністю викладатися. І це зрозуміло — хто ж не хоче отримати олімпійське «золото»? Якщо будемо виконувати всю заплановану тренером роботу і витримаємо навантаження, то, вважаю, нагорода за працю не забариться.

— З ким конкретно хотіли б помірятися силами у ринзі?

— У мене немає чіткого бачення, з ким змагатимуся. Можу сказати, що боксерів багато, і серед них є серйозні супротивники. Тим цікавішою буде боротьба.

— У спортсменів щільний графік тренувальних зборів. Чи вистачає часу на спілкування з дружиною Катериною і донечкою Лізою?

— Украй  рідко. От зараз  повернувся зі зборів, побув з дружиною та донькою дві доби і знову їду на збори. Ці дні, власне, ганяв Сімферополем, вирішував різні питання. Якщо ж до купи зібрати дні, коли буваю дома, протягом року набігає приблизно місяць.

— Ваша родина стежить за подіями в ринзі по телевізору? Як сприймають?

— Моя сім’я в цьому плані загартована: дивляться спокійно, із задоволенням, ніхто не втрачає свідомості.

— Донька впізнає тата під час поєдинку?

— Доньці лише два рочки і їй тяжко впізнати мене. Та коли Лізі кажуть: «Дивися, там тато!», тицяє пальчиком в екран і кричить: «Тато! Тато!»

— В якій техніці найбільше подобається вести бій?

— У мене не одна техніка — є і атакуючі, і контратакуючі елементи. А ще люблю бути для суперника неочікуваним, погратися, схитрувати — така манера з’явилася ще на початку кар’єри і залишилася дотепер. Тренери допомагають вдосконалюватися, додають нових елементів до техніки, а помилки прибирають.

— Скільки годин на день присвячуєте тренуванням?

— Уранці прокинувся — розпочав, а ввечері закінчив. До ліжка ледь доповзаю, але задоволений, бо виклався на всі 100% і більше.

— Олександре, хочу привітати з цьогорічною перемогою, адже ви стали кращим спортсменом 2011 року. Як почуваєтеся у цій ролі?

— Чесно скажу, не очікував. Це дуже добре, що в Україні є такий конкурс. Дякую фонду Бориса Колеснікова, що допомагає цьому заходу, адже отримуємо не тільки привітання, дипломи, а й грошову винагороду.

— Для вас початок року взагалі виявився вдалим на подарунки…

— Це правда. Першого березня отримав ключі від трикімнатної квартири в Сімферополі, які вручив голова Ради міністрів Криму Анатолій Могильов. Хочу сказати, що такі дії влади будь-якого спортсмена мотивують на перемоги.

Людмила ЩЕКУН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр УСИК.  Народився 17 січня 1987 року в Сімферополі.  Український боксер-любитель. Чемпіон світу,  Європи й України  серед любителів. Майстер спорту міжнародного класу. Улюблені боксери — Мухамед Алі і  Василь Ломаченко.